Рішення

від 13.09.2017 по справі 369/5240/17

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5240/17

Провадження № 2/369/2651/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

13.09.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Водала А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства Київське лісове господарство до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області в інтересах держави, а саме: Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Київське лісове господарство до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Свої вимоги обґрунтував тим, що рішенням апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року у справі № 2-2766/12 позов прокурора задоволено. Визнано незаконним розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 04 березня 2010 року за № 1529 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 земельної ділянки загальною площею 0,4500 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_3 29.03.2010, серії ЯИ № 495308 площею 0,4500 га, кадастровий номер 3222481600:02:010:0283, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ДП Київське лісове господарство земельну ділянку площею 0,4500 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222481600:02:010:0283. Вищезазначеним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка відносилась до категорії земель лісогосподарського призначення, а тому оспорюванне розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації щодо передачі ділянки у власність ОСОБА_3 та видача йому державного акту суперечить вимогам закону. При цьому суди виходили з того, що спірна ділянка не вилучалася в ДП Київське лісове господарство і не змінювалося її цільове призначення, а відтак розпоряджатися цією ділянкою Києво-Святошинська районна державна адміністрація не мала права.

Судовим рішенням у справі № 2-2766/12 встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель лісового фонду незаконно розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04.03.2010 № 1529 передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,4500 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0283 для ведення особистого селянського господарства в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Під час реального виконання вищевказаного судового рішення встановлено, що ОСОБА_3 не є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 3222481600:02:010:0283.

Так, за результатами ознайомлення 30.03.2017 в Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області з документацією із землеустрою та правовстановлюючими документами на спірну земельну ділянку встановлено наступне. На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03.11.2010 № 4490 ОСОБА_3 змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,4500 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0283 із ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Після цього, управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 31.10.2010 видано ОСОБА_3 державний акт серії ЯЛ № 387936 на право власності на земельну ділянку площею 0,4500 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0283 для ведення індивідуального садівництва в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

В подальшому, за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20.06.2011 № 376 ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 0,2862 га та на користь ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 0,1638 га від земельної ділянки загальною площею 0,4500 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0283, а відповідачами отримані державні акти.

Окрім того, позивач звертає увагу суду на те, що враховуючи що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею власника та користувача та в порядку безоплатної передачі відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, а тому вважає, що існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі ст. ст. 387, 388, 396 Цивільного кодексу України. Зважаючи на те, що відповідачами спірні державні акти на право власності на земельні ділянки були зареєстровані у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом визнання недійсними цих державних актів на право власності на земельні ділянки, та витребування їх на користь держави.

Просив суд визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯК № 290001 площею 0,1638 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0554, виданий ОСОБА_1 та серії ЯК № 210000 площею 0,2862 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0555, виданий ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; витребувати на користь держави в особі ДП Київське лісове господарства з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1638 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0554 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2862 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0555, загальною вартістю 43183,09 грн., які розташовані в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.

У судове засідання прокурор, представники Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства Київське лісове господарство не з`явились. Про час, день та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Прокурор направив до сду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує, проти заочного розгляду справи не заперечує.

У судове засідання відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 не з"явилися, про дату, час і місце розгляду справи відповідачі повідомлялися належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання третя особа ОСОБА_3 не з"явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ч.5 ст. 74 ЦПК України судова повістка надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язанні повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

У зв'язку з чим суд з урахуванням заяви позивача вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідачів та відповідно до положень ст. 169 ч. 4, ст. 224 ЦПК України ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При розгляді справи судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року у справі № 2-2766/12 позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки у державну власність задоволено. Визнано незаконним розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 04 березня 2010 року за № 1529 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 земельної ділянки загальною площею 0,4500 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_3 29 березня 2010 року, серії ЯИ № 495308 площею 0,4500 га, кадастровий номер 3222481600:02:010:0283, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь Державного підприємства Київське лісове господарство земельну ділянку площею 0,4500 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222481600:02:010:0283.

Вищезазначеним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка відносилась до категорії земель лісогосподарського призначення, а тому оспорюванне розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації щодо передачі ділянки у власність ОСОБА_3 та видача йому державного акту суперечить вимогам закону. При цьому суди виходили з того, що спірна ділянка не вилучалася в ДП Київське лісове господарство і не змінювалося її цільове призначення, а відтак розпоряджатися цією ділянкою Києво-Святошинська районна державна адміністрація не мала права.

Судом встановлено обставини належності спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду на підставі проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об'єднання Київліс , який містить таксаційний опис, поквартальні суми площ та загальних запасів насаджень Васильківського лісництва, у тому числі квартал № 2.

Відповідно до листів ДП Київське лісове господарство від 19 червня 2012 року за № 02-453 та Київського обласного управління лісового та мисливського господарства від 26 вересня 2012 року за № 06-01/1300 спірна земельна ділянка згідно викопіювання з формування території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області відноситься до земель лісового фонду, а саме до кварталу 2, виділ 8 Васильківського лісництва ДП Київське лісове господарство , перебуває у постійному користуванні ДП Київське лісове господарство , погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність фізичним особам ДП Київське лісове господарство не надавалось, збитки лісогосподарського виробництва не сплачувались.

Згідно даних Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО Укрдержліспроект на час проведення базового лісовпорядкування в 1993 році на ділянки суміжних землекористувань, які не мали раніше геодезичних даних і спірних меж не було, спеціальний акт не складався. В Проекті організації і розвитку лісового господарства Київського лісгоспу (Ірпінь 1994 р.) на ст. 276 поміщений акт про площу Києво-Святошинського району в межах Київського лісгоспу. В зазначеному Проекті в додатку 4 (ст. 277-284) приведені відомості про приймання переданих земель за ревізійний період. Нанесені контури земель держлісфонду на планшетах завірялися в органах землеустрою при проведені базового лісовпорядкування 1983 року (планшет №10 Васильківського лісництва).

Встановлено, що згідно копій планшету № 10 лісовпорядкування 1983 року, планшету № 3 лісовпорядкування 1993 та 2003 років ВЧ ДЛГО Київліс Васильківське лісництво, схем лісогосподарських земель Васильківського лісництва, викопіювань спірної земельної ділянки із планшета ДП Київське лісове господарство , викопіювань з формування території Гатненської сільської ради спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель лісового фонду та розташована у кварталі 2 виділ 8 Васильківського лісництва.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач відповідно до вимог ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України надав суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що на спірну земельну ділянку, яка знаходиться в кварталі 2, виділ 8 Васильківського лісництва ДП Київське лісове господарство виготовлено планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу України є документами, що підтверджують право постійного користування на раніше надані землі, в тому числі на спірну земельну ділянку.

Крім того, суд зазначив, що оскаржуване розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації прийнято під час дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками", яке прийняте на підставі ст. 13 Земельного кодексу України, є чинним, не визнано у встановленому законом порядку протиправним та не скасовано, а отже, в силу ст. 117 Конституції України є обов'язковим до виконання.

Положеннями ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, судовим рішенням у справі № 2-2766/12 встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель лісового фонду незаконно розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04.03.2010 № 1529 передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,4500 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0283 для ведення особистого селянського господарства в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Судом також встановлено, що встановлено, що ОСОБА_3 не є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 3222481600:02:010:0283.

На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 03 листопада 2010 року за № 4490 ОСОБА_3 змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,4500 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0283 із ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Після цього, управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 31.10.2010 видано ОСОБА_3 державний акт серії ЯЛ № 387936 на право власності на земельну ділянку площею 0,4500 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0283 для ведення індивідуального садівництва в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

В подальшому, за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20.06.2011 № 376 ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 0,2862 га та на користь ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 0,1638 га від земельної ділянки загальною площею 0,4500 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0283.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 червня 2011 року за № 376 ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК № 290001 на право власності на земельну ділянку площею 0,1638 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0554 та ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯК № 210000 на право власності на земельну ділянку площею 0,2862 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0555 для ведення індивідуального садівництва в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Згідно інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 12 вересня 2017 року право власності на земельну ділянку площею 0,2862 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0555 зареєстровано за ОСОБА_2, цільове призначення - для індивідуального садівництва.

Згідно інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 12 вересня 2017 року право власності на земельну ділянку площею 0,1638 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0554 зареєстровано за ОСОБА_1, цільове призначення - для індивідуального садівництва.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Земельним кодексом України.

Так, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі на землі лісогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною (ст. 21 ЗК України).

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. ст. 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельним кодексом України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас ч. 2 ст. 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. б ч. 1 ст. 164 ЗК України).

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗУ України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно із ч. 2 ст. 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Як зазначено вище, а також встановлено судовими рішеннями у справі № 2-2766/12, вказані лісові землі передано у приватну власність без припинення чи вилучення їх із користування, без згоди землекористувача та у порушення порядку зміни цільового призначення.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Так, відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв'язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13 та від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Відповідно до ст. 396 вказаного Кодексу особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Як встановлено судовими рішеннями у справі № 2-2766/12 та матеріалами даної справи, уповноваженим органом державної влади рішення про вилучення спірної земельної ділянки з держлісфонду не приймалось, згода землекористувача - ДП Київське лісове господарства на вилучення спірної земельної ділянки не надавалась, а також не погоджувалась зміна її цільового призначення органом виконавчої влади з питань лісового господарства в особі - Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Враховуючи що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею власника та користувача та в порядку безоплатної передачі відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, а тому існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі ст. ст. 387, 388, 396 Цивільного кодексу України.

За ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Право відповідачів на спірні земельні ділянки виникло на підставі незаконних державних актів на право власності на земельні ділянки, що вказує на те, що до них перейшло право власності на спірні земельні ділянки від держави протиправно поза волею власника.

Зважаючи на те, що відповідачами спірні державні акти на право власності на земельні ділянки були зареєстровані у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом визнання недійсними цих державних актів на право власності на земельні ділянки, та витребування їх на користь держави.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З наведеного вбачається, що вилучення з порушенням земельного та лісового законодавства земель лісогосподарського призначення у ДП Київське лісове господарство , зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі ДП Київське лісове господарство та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, як органу управління майном вказаного підприємства використовувати спірні земельні ділянки.

Крім того, позовна заява про витребування лісових земельних ділянок із приватної власності у державну власність, безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в ОСОБА_4, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Установлено, що земля, віднесена розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04.03.2010 № 1529 до земель сільськогосподарського призначення, мала лісогосподарське призначення та вкрита лісами. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, яку безоплатно приватизовано, що призвело до одержання у власність земельної ділянки площею 0,45 га.

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення заступника прокурора Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Проте, останні набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади розпорядження та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, її подальшого поділу.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірних земельних ділянок з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з їх власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 387, 388, 396 ЦК України в зв'язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин позов прокуратури Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є лише положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України).

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справах № 916/2129/15, № 3-604гс16 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2016 у справі № 522/16570/15-ц.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Київської області від 12.04.2017 № 10-10-0.10-7408/2-17 нормативна грошова оцінка 1 га вказаних земель станом на 01.01.2017 по Київської області становить 95962,43 грн.

Таким чином, вартість незаконно переданих за даним позовом у власність земельних ділянок загальною площею 0,45 га становить 43183,09 грн.

Аналізуючи вище викладене, суд приходить до висновку про те, що право відповідачів на спірні земельні ділянки виникло на підставі незаконних державних актів на право власності на земельні ділянки, що вказує на те, що до них перейшло право власності на спірні земельні ділянки від держави протиправно поза волею власника, а тому наявні всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на користь держави .

Судові витрати по справі підлягають стягненю з відповідачів відповідно до вимог ст. 88 ЦПК україни, і тому підлягає стягненню з ОСОБА_1, ОСОБА_2 по 160 грн 00 коп судового збору на користь держави.

Керуючись ст. ст. 10, 15, 27, 60, 88, 209, 212-215, 218, 338 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯК № 290001 площею 0,1638 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0554, виданий ОСОБА_1 та серії ЯК № 210000 площею 0,2862 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0555, виданий ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Витребувати на користь держави в особі ДП Київське лісове господарства з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1638 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0554 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2862 га з кадастровим номером 3222481600:02:010:0555, загальною вартістю 43183,09 грн., які розташовані в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. ОСОБА_4, 27/2) судовий збір за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. ОСОБА_4, 27/2 за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) - судовий збір в розмірі 1600 грн. (одна тисяча шістсот грн.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. ОСОБА_4, 27/2 за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) - судовий збір в розмірі 1600 грн. (одна тисяча шістсот грн.).

Копію заочного рішення негайно направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуто Києво - Святошинським судом Київської області за письмовою заявою відповідачів протягом 10 днів з моменту отримання копії рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич