Постанова

від 22.11.2017 по справі 918/184/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 918/184/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.,

суддів: Алєєвої І.В., Корсака В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 у справі Господарського суду№ 918/184/17 Рівненської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Індастрі" до 1) приватного підприємства - фірми "АЛРІ", 2) державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" простягнення коштів в сумі 4 184 080,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача:не з'явився; відповідача-1:не з'явився; відповідача-2:Дубей В.Ю., дог. від 27.07.2017 № 359,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Буд-Індастрі" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою, у якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 15.05.2017, просило стягнути на його користь з державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - Підприємство) 4 183 080 грн. попередньої оплати за договором № 73 від 11.11.2013 про поставку компоненту моторного палива альтернативного на внутрішній ринок та з приватного підприємства - фірми "АЛРІ" (далі - Фірма) 1 000 грн. за договором поруки № 1/01/14 від 20.01.2014.

Позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), обґрунтовувало тим, що у нього виникло право на стягнення з відповідачів заявлених грошових коштів на підставі договору про відступлення права вимоги № 1/02/17 від 13.02.2017, укладеного між Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс" та на підставі договору поруки № 1/01/14 від 20.01.2014, яким Фірма поручилась перед Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс" за виконання Підприємством своїх зобов'язань за договором № 73 від 11.11.2013 про поставку компоненту моторного палива альтернативного на внутрішній ринок в межах суми 10 000 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.05.2017 (суддя Марач В.В.) позовні вимоги Товариства задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 4 183 080 грн. попередньої оплати за договором № 73 від 11.11.2013 про поставку компоненту моторного палива альтернативного на внутрішній ринок. Стягнуто з Фірми на користь Товариства 1 000 грн. за договором поруки № 1/01/14 від 20.01.2014.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 (колегія суддів: Савченко Г.І., Демидюк О.О., Юрчук М.І.) рішення Господарського суду Рівненської області від 30.05.2017 залишено без змін.

Рішення мотивовані обґрунтованістю вимог Товариства, викладених у позовній заяві та уточненнях до неї.

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 і рішення Господарського суду Рівненської області від 30.05.2017 та постановити нове рішення про відмову в позові. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст.ст. 509, 526, 712 ЦК України та зазначає про те, що свої зобов'язання за договором № 73 від 11.11.2013 про поставку компоненту моторного палива альтернативного на внутрішній ринок Підприємством було виконано в повному обсязі. Також скаржник вказує про розгляд даної справи судами з порушенням правил встановленої Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) територіальної підсудності.

Інші учасники процесу не скористались правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, та не надіслали до Вищого господарського суду України відзиву на касаційну скаргу Підприємства.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 11.11.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Техінсервіс" (покупець) та Підприємством (постачальник) було укладено договір № 73 поставки компонента моторного палива альтернативного на внутрішній ринок;

- загальна кількість товару, що постачається у 2014 році, становить 48 000 тонн вартістю 470 400 000 грн. (п.п. 2.1, 3.1 договору);

- оплата товару здійснюється шляхом 100 % попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника відповідно до рахунка-фактури. Підставою для виписки рахунка-фактури постачальником є письмова заявка покупця (п. 4.1 договору);

- партія товару вважається узгодженою, якщо покупець отримає від постачальника рахунок-фактуру на обсяг спирту, що відповідає заявці покупця (п. 5.2 договору);

- партія товару відвантажується протягом 5 робочих днів від моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 5.3 договору);

- на виконання умов вказаного договору товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Техінсервіс" було перераховано Підприємству передоплату за товар в сумі 4 184 080 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 363 від 28.02.2014 на суму 184 080 грн., № 419 від 21.03.2014 на суму 1 000 000 грн., № 420 від 24.03.2014 на суму 1 000 000 грн., № 435 від 24.03.2014 на суму 1 000 000 грн. та № 436 від 24.03.2014 на суму 1 000 000 грн.;

- Підприємством в порушення умов договору поставки № 73 від 11.11.2013 не було здійснено поставку товару Товариству;

- 14.02.2017 ТОВ "Група компаній "Техінсервіс" звернулась до Підприємства з вимогою № 4 про повернення суми попередньої оплати в розмірі 12 509 223,11 грн., проте остання була залишена Підприємством без задоволення.

Відповідно до частини першої та другої ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 ЦК України).

Водночас судами встановлено, що 13.02.2017 між ТОВ "Група компаній "Техінсервіс" (первісний кредитор) та Товариством (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 1/02/17, згідно якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги на одержання від Підприємства (боржник) грошової суми в розмірі 12 509 223,11 грн., що випливає з договору № 73 від 11.11.2013 поставки компонента моторного палива альтернативного.

Положеннями статті 512 ЦК України унормовано, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Крім того, судами встановлено, що 20.01.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Техінсервіс" (кредитор) та Фірмою (поручитель) було укладено договір поруки № 1/01/14, згідно якого поручитель поручився перед кредитором за виконання Підприємством (боржником) своїх зобов'язань за договором № 73 від 11.11.2013 про поставку компоненту моторного палива альтернативного на внутрішній ринок в межах суми 10 000 грн. та строком дії протягом 5-ти років.

Частинами першою та другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється, зокрема, з припиненням забезпеченого нею зобов'язання та після закінчення строку, встановленого в договорі поруки (частини перша та четверта статті 559 ЦК України).

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що Товариство є новим кредитором у зобов'язанні, що виникло у Підприємства на підставі договору поставки компоненту моторного палива альтернативного № 73 від 11.11.2013 та враховуючи невиконання Підприємством своїх зобов'язань за вказаним договором в частині поставки товару, дійшли правильних висновків про покладення на Підприємство обов'язку повернути Товариству попередню оплату в сумі 4 183 080 грн., а на Фірму - обов'язку сплатити Товариству 1 000 грн. на підставі договору поруки № 1/01/14 від 20.01.2014.

Частиною першою статті 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пунктом дев'ятим постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 17.05.2011 роз'яснено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Разом з тим, надаючи до суду апеляційної інстанції видаткові накладні, які на думку Підприємства, підтверджують виконання ним своїх зобов'язань за договором № 73 від 11.11.2013 про поставку компоненту моторного палива альтернативного на внутрішній ринок, Підприємство не обґрунтувало неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, враховуючи, що представники останнього були присутні в судових засіданнях 27.03.2017, 11.04.2017, 15.05.2017 та 29.05.2017 при розгляді справи місцевим господарським судом та не подавали клопотань про доручення до матеріалів справи видаткових накладних, тому судом апеляційної інстанції при винесенні постанови обґрунтовано не прийняті до уваги зазначені докази Підприємства.

Доводи касаційної скарги про порушення територіальної підсудності при розгляді даного спору спростовуються частинами другою та третьої статті 15 ГПК України, згідно яких справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Як було встановлено судами, Товариство звернулось з даним позовом до Господарського суду Рівненської області, що є місцезнаходженням Фірми - відповідача-1 у даній справі та відповідає вимогам статті 15 ГПК України.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 і рішення Господарського суду Рівненської області від 30.05.2017 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємства зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків господарських судів першої та другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 у справі № 918/184/17 Господарського суду Рівненської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя І.В. Алєєва

Суддя В.А. Корсак