Рішення

від 24.11.2017 по справі 904/9510/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.11.2017 Справа № 904/9510/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "ОСОБА_1, Інк", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Протон М", м. Дніпро

про стягнення 15000,00 грн та повернення майна

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_2, довіреність № 1 від 06.02.2017;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "ОСОБА_1, Інк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Протон М" (далі - відповідач), у якому заявило вимоги про:

- стягнення заборгованості у сумі 15000,00 грн з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору № 000320-01, укладеного між сторонами 29.03.2017;

- зобов'язання відповідача повернути обладнання (насос ФГ 450/22).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Від відповідача рекомендоване повідомлення повернулося на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення про отримання поштового відправлення.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду наявні достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

29.03.2017 між ТОВ "Протон М" (далі - відповідач, виконавець) та ПрАТ "ОСОБА_1, Інк" (далі - позивач, замовник) було укладено договір № 000320-01 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується на власний ризик виконати у відповідності до умов дійсного договору роботу, а замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її.

Згідно з п. 2.1 договору виконавець зобов'язується виконати наступну роботу: дефектація та ремонт насосного обладнання.

Оплата робіт проводиться замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 3.2 договору).

Відповідно до акту прийому-передачі обладнання від 04.04.2017 позивач передав відповідачу обладнання (насос ФГ 450/22) згідно специфікації №1 для проведення дефектації обладнання, за якою вартість обладнання склала 4500,00 грн, в т.ч. ПДВ 750,00 грн.

В додатку № 1 від 23.05.2017 до договору сторони погодили, що всього вартість робіт складає 15000,00 грн, в т.ч. ПДВ 2500,00 грн. Термін виконання ремонтних робіт: 20 календарних днів з моменту оплати. Умови оплати: 100% передоплата.

На виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача 15000,00 грн за ремонт насоса ФГ-800/33 згідно рахунку № 7 від 23.05.2017, що підтверджується платіжним дорученням № 58 від 25.05.2017.

Згідно з п. 5.1 договору здача - приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом прийому - передачі виконаних робіт.

Додатком № 1 до договору передбачено, що доставка насоса до місця виконання ремонтних робіт здійснюється виконавцем, здача обладнання з ремонту відбувається на виробничому майданчику замовника.

Докази складання акта прийому - передачі виконаних робіт відсутні, що свідчить про те, що в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не виконав ремонтні роботи насосу та позивачу його не повернув, та само як і не повернув перераховану 100% попередню оплату за ремонт обладнання.

За змістом позовної заяви, обладнання замовника є заставним майном Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", яке є державною власністю. Присвоївши собі обладнання та кошти замовника на ремонт, виконавець таким чином привласнив державне майно.

Наявні обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір можна віднести як до договору підряду, так і до договору про надання послуг, до яких слід застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач був зобов'язаний здійснити ремонт насосу, але цього не зробив, - тобто він достеменно обізнаний з приводу того, що термін виконання робіт є таким, що настав.

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що у даному випадку сторони досягли домовленості про 100% попередню оплату замовником робіт, при цьому замовник фактично вчинив такі дії.

Факт виконання відповідачем ремонтних робіт не підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Отже, фактично відповідач отримав плату, але не виконав роботи з усунення дефектів обладнання, в результаті чого позивач поніс збитки та має право на їх вішкодування.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 166 ЦК України).

Згідно зі ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Пунктом 7.1 сторони дійшли згоди про те, що у разі невиконання чи неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань по дійсному договору, винна сторона буде нести відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Статтею 611 цього Кодексу встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Нормою ч. 2 ст. 849 ЦК України замовнику надано право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.

Звернувшись до суду, позивач вимагав відшкодувати йому 15000,00 грн, сплачених за ремонт обладнання, роботи по усуненню дефектів якого фактично не виконані відповідачем, а також повернути насос ФГ 450/22 позивачу.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов'язку щодо виконання ремонтних робіт, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язків щодо здійснення ремонтних робіт насоса без поважних причин та відсутністю акту прийому-передачі виконаних робіт, що є простроченням зобов'язань зі сторони відповідача, суд вважає повністю доведеними та провомірними вимоги позивача щодо повернення йому обладнання - насоса ФГ 450/22.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з підстав, про якій йдеться вище у цьому рішенні.

Витрати по сплаті судового збору у сумі 3200,00 грн покладаються на відповідача як на сторону, з вини якої виник спір відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що звертаючись до суду з цим позовом, позивач сплатив судовий збір у сумі 3368,00 грн за платіжним дорученням №11 від 01.11.2017, тоді як відносно заявлених вимог судовий збір складає 3200,00 грн. З огляду на що існує переплата судового збору у сумі 168,00 грн, яка підлягає поверненню платнику на підставі ст. 7 Закону України "Про судовий збір", але за умови подання ним відповідного клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Протон М" (м. Дніпро, вул. Артільна, буд. 9, оф. 38; ідентифікаційний код 39448754) на користь Приватного акціонерного товариства "ОСОБА_1, Інк" (м. Запоріжжя, бул. Шевченка, буд. 71-А; ідентифікаційний код 19133330) - 15000,00 грн збитків за невиконання ремонтних робіт та 3200, 00 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Протон М" (м. Дніпро, вул. Артільна, буд. 9, оф. 38; ідентифікаційний код 39448754) повернути Приватному акціонерному товариству "ОСОБА_1, Інк" (м. Запоріжжя, бул. Шевченка, буд. 71-А; ідентифікаційний код 19133330) обладнання (насос ФГ 450/22).

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 27.11.2017.

Суддя ОСОБА_3