Рішення

від 21.11.2017 по справі 916/2351/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" листопада 2017 р.Справа № 916/2351/17

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНТЕНТ ЦЕНТР"

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Примор'я"

про стягнення 38 450,88 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНТЕНТ ЦЕНТР", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Примор'я" 38 450,88 грн., де 36 000,00 грн. – основна заборгованість, 227,34 грн. – 3% річних, 1 917,54 грн. – пеня, 306,00 грн. – інфляційні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.09.2017р. позовну заяву (вх.№2482/17) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/2351/17 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача, в судове засідання, призначене на 21.11.2017р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судові засідання, не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, що викладена у постанові від 07.07.2016р. у справі №910/21819/15, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

01 лютого 2017р. між товариством з обмеженою відповідальністю "НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНТЕНТ ЦЕНТР" (Контент провайдер) та товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Примор'я" (Оператор) було укладено ліцензійний Договір №332-ІМГ, згідно умов п.1.1. якого, за цим Договором Контент-провайдер надає Оператору невиключне право на Ретрансляцію Телепрограм Абонентам в аналоговому форматі мовлення в мережі кабельного телебачення Оператора на Ліцензійній території в межах строку дії Договору.

Передані за Договором права не містять у собі права на розповсюдження Телепрограм, повністю або частково, у мережі Internet та інших комп'ютерних програм.

Відповідно до п.3.1. Договору, за права, надані відповідно до даного Договору, Оператор сплачує Контент-провайдеру Винагороду (роялті) в розмірах та порядку, визначених у Додатковій угоді №1 до даного Договору.

Зі змісту п.4.1.6. Договору вбачається, що у випадку несвоєчасної виплати Оператором Винагороди (роялті) Контент-провайдеру, Контент-провайдер має право стягнути з Оператора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного Оператором зобов'язання за кожний день прострочення.

У відповідності до п.7.1. Договору, цей Договір набирає чинності з 01 лютого 2017 року і діє до 31 грудня 2017 року.

Додатковою угодою №1 від 01.02.2017р. сторони дійшли згоди, сума щомісячної Винагороди (роялті) за Договором становить 6 000,00 грн.

На виконання умов вищенаведеного договору позивачем було надано невиключне право на Ретрансляцію Телепрограм Абонентам в аналоговому форматі мовлення в мережі кабельного телебачення Оператора на Ліцензійній території в межах строку дії Договору, що підтверджується відповідними актами.

Проте, відповідачем всупереч умовам Договору, оплату (роялті) здійснював не своєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого, за ним утворилась заборгованість за березень, квітень, травень, червень, липень та серпень в сумі 36 000,00 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків.

Неналежне виконання відповідачем умов договору в частині сплати винагороди позивачу і стало підставою для останнього звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та неспростованого відповідачем, останнім договірні зобов'язання щодо оплати винагороди (роялті) не виконані в повному обсязі, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 36 000,00 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в сумі 36 000,00 грн.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 306,00 грн. – інфляційних втрат, 227,34 грн. – 3% річних та 1 917,54 грн. – пені.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 227,34 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат в сумі 306,00 грн., суд встановив, їх розрахунок зроблено позивачем неналежним чином, у зв'язку з чим, судом було самостійно розраховано інфляційні наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

21.04.2017 - 20.05.20176000.001.01378.006078.00

21.05.2017 - 20.06.201712000.001.016192.0012192.00

21.06.2017 - 20.07.201718000.001.00236.0018036.00

21.07.2017 - 20.08.201724000.000.999-24.0023976.00

21.08.2017 - 20.09.201730000.001.020600.0030600.00

Таким чином, за самостійним розрахунком суду, розмір інфляційних складає 882,00 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення інфляційні заявлено в меншому розмірі в сумі 306,00 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає інфляційні в сумі 306,00 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошового зобов'язання відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення (пені).

Перевіривши розрахунок позивача пені в сумі 1 9117,54 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням позивача та відповідача надано можливість їх представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНТЕНТ ЦЕНТР" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі, у зв'язку з чим, суд, з товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Примор'я" на користь позивача підлягає стягненню 36 000,00 грн. – заборгованості, 227,34 грн. – 3% річних, 1 917,54 грн. – пені, 306,00 грн. – втрат від інфляції.

Відповідно до приписів ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600,00 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов – задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Примор'я" (66101, Одеська обл., м. Балта, вул. Любомирська, буд. №252, код ЄДРЮОФОПГФ 31969577) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНТЕНТ ЦЕНТР" (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. №30, код ЄДРЮОФОПГФ 35392305) заборгованість у сумі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у сумі 227 (двісті двадцять сім) грн. 34 коп., пеню в сумі 1 917 (одна тисяча дев'ятсот сімнадцять) грн. 54 коп., інфляційні в сумі 306 (триста шість) грн. 00 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27 листопада 2017 р.

Суддя О.В. Цісельський