Рішення

від 21.11.2017 по справі 914/1904/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2017р. Справа № 914/1904/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АПОЛЮКС ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД , м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АРСЛАН ГРУП , м. Львів,

про: стягнення боргу за договором оренди

ціна позову: 33873,57 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 18.08.2017р. б/н);

Відповідача: не з'явився.

Суть спору.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АПОЛЮКС ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД до Товариства з обмеженою відповідальністю АРСЛАН ГРУП про стягнення 27500,00 грн. суми основного боргу зі сплати орендної плати, 2035,00 грн. пені, 2766,58 грн. 24 відсотків річних та 1571,99 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 33873,57 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 18.09.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 10.10.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах Господарського суду Львівської області від 10.10.2017р. та від 07.11.2017р. у справі, зокрема у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвал суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву.

Представнику Позивача оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та бланк оголошення ухвали про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, подав заяву (вх. №39371/17), у якій просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві з обґрунтуванням підстав до задоволення позову.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду по даній справі надсилались Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою місцезнаходження Відповідача: 79493, Львівська область, м.Львів, смт. Рудне, вул.Залізнична, буд.2.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями), що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 №1556/5 (з подальшими змінами).

Конверт з ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі скерований Відповідачу, підтвердженням чого є витяги з реєстрів вихідної кореспонденції суду, проте повернутий відділенням поштового зв'язку із відміткою За закінченням терміну зберігання .

Крім того суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями), що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З врахуванням вищенаведених доводів, в тому числі, беручи до уваги копії реєстрів поштових відправлень суду та інші наявні в матеріалах справи докази щодо пересилання Відповідачеві ухвал суду у даній справі, суд зазначає про повне виконання судом вимог ч.1 ст.64 та ст.87 ГПК України, а відтак, - приходить до висновку, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань по даній справі.

При цьому суд зазначає, що Відповідач втретє не забезпечив явку представника в судове засідання та не повідомив суд про причини неявки.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Сторонам щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ст.69 ГПК України, враховуючи дату подання позовної заяви (15.09.2017р.) та строки пересилання поштової кореспонденції, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

15.02.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю АПОЛЮКС ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД (надалі - Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АРСЛАН ГРУП (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Орендодавець зобов'язувався передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування нежитлове приміщення (кімнати 16, 17, 17а) ( надалі - Об'єкт), яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Кульпарківська, буд.93А. Цільове призначення - нежитлові приміщення.

Згідно пункту 1.2. Договору метою Договору є використання Об'єкта Орендарем для здійснення господарської діяльності.

Пунктом 2.1. Договору Сторонами погоджено, що Об'єкт передається Орендодавцем та приймається Орендарем в момент підписання Договору, що одночасно засвідчує належний технічний стан Об'єкту.

Вступ Орендаря в користування і відповідно момент виникнення в Орендодавця права нарахування та отримання плати за таке користування починається з дня підписання Сторонами Договору (п.2.3. Договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору Договір вступає в дію з 15.02.2017р. та діє до 31.12.2017р. Правило автоматичного продовження (пролонгації) Договору не діє.

Пунктом 4.1. Договору Сторонами встановлено, що орендна плата - це щомісячний орендний платіж, який Орендар сплачує на користь Орендодавця за оренду Об'єкта незалежно від результатів своєї діяльності. розмір орендної плати встановлений за домовленістю Сторін і визначається як 13750,00 грн. без урахування податку на додану вартість. Орендна плата за використання Об'єкта сплачується в національній валюті України - гривні шляхом внесення належної до сплати суми на банківський рахунок Орендодавця або, за згодою Орендодавця, іншим способом, не забороненим чинним законодавством до 15 числа місяця, за який вона сплачується (оплата проводиться наперед за наступний місяць). Термін і обов'язок плати не залежить від результатів господарської діяльності Орендаря.

Відповідно до пункту 4.2. Договору вартість комунальних та інших послуг (електропостачання, газопостачання, водопостачання, водовідведення тощо), що споживаються Орендарем в Об'єкті, сплачуються Орендодавцем, який має право на компенсацію витрат від Орендаря на підставі оформлених належним чином рахунків та розрахунків витрат.

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати грошових сум за Договором Орендар зобов'язаний відшкодувати Орендодавцеві збитки, а також сплатити за кожен день прострочення платежу пеню в розмірі п'яти відсотків за кожен день від розміру місячної орендної плати, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу. Крім того, керуючись нормами ч.2 ст.625 ЦК України, Сторони погодились у випадку несвоєчасної сплати грошових сум за Договором, Орендар зобов'язаний на вимогу Орендодавця сплатити на користь останнього суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також двадцять чотири відсотки річних від простроченої суми за весь час заборгованості.

Актом приймання-передачі від 15.02.2017р. б/н до Договору Позивач передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування Об'єкт за Договором. Вказаний Договір та Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати орендної плати за користування Об'єктом за Договором в період з березня 2017р. - по квітень 2017р. не виконано, внаслідок чого утворився борг з оплати орендної плати в розмірі 27500,00 грн. Належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення суми вказаного боргу станом на час розгляду справи Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні. При цьому суд також зазначає, що представник Позивача у заяві від 21.11.20117р. вказав, що період розрахунку боргу є з 15.03.2017р., проте, наведений період не відповідає даним доданим Позивачем до заяви від 21.11.2017р. актів звіряння розрахунків та оборотно-сальдової відомості. З даного приводу представник Позивача пояснила, що заборгованість відповідає представленим документам.

Окрім того, з метою досудового врегулювання спору, Позивач 21.06.2017р. звертався до Відповідача ОСОБА_2 від 08.06.2017р. вих. №20/16 із вимогою про сплату 30191,55 грн. боргу з оплати орендної плати та штрафних санкцій за порушення порядку і строку внесення орендної плати. Відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та реагування.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 27500,00 грн. суми основного боргу зі сплати орендної плати.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, зокрема, відсутність доказів сплати Відповідачем на користь Позивача орендної плати за користування Об'єктом оренди, відсутність заперечень Відповідача щодо факту користування Об'єктом оренди, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 27500,00 грн. орендної плати є документально та нормативно обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 208172,69 грн. пені.

Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2035,00 грн. пені за порушення порядку і строку сплати орендної плати.

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати грошових сум за Договором Орендар зобов'язаний відшкодувати Орендодавцеві збитки, а також сплатити за кожен день прострочення платежу пеню в розмірі п'яти відсотків за кожен день від розміру місячної орендної плати, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу. Крім того, керуючись нормами ч.2 ст.625 ЦК України, Сторони погодились у випадку несвоєчасної сплати грошових сум за Договором, Орендар зобов'язаний на вимогу Орендодавця сплатити на користь останнього суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також двадцять чотири відсотки річних від простроченої суми за весь час заборгованості.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки на суму боргу в розмірі 27500грн. (за березень-квітень 2017р.) розрахунок пені розпочато з 15.03.2017р., проте, моментом виникнення боргу в розмірі 13750грн. є 15.03.2017р., іншої частини боргу в розмірі 13750грн. - є 15.04.2017р. Розрахунок проведено станом на 10.08.2017р. Поряд з цим суд зазначає, що Позивачем при проведенні розрахунку допущено арифметичні помилки, відтак, сума пені за заявлений період є більшою, аніж заявлено до стягнення.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення суми основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 2035,00грн. пені є мотивованими та обґрунтованими в розмірі , підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Щодо стягнення 2766,58 грн. 24% річних та 1571,99 грн. інфляційних втрат.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2766,58 грн. двадцяти чотирьох відсотків річних та 1571,99 грн. інфляційних втрат, розрахованих станом на 10.08.2017р.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати грошових сум за Договором Орендар зобов'язаний відшкодувати Орендодавцеві збитки, а також сплатити за кожен день прострочення платежу пеню в розмірі п'яти відсотків за кожен день від розміру місячної орендної плати, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу. Крім того, керуючись нормами ч.2 ст.625 ЦК України, Сторони погодились у випадку несвоєчасної сплати грошових сум за Договором, Орендар зобов'язаний на вимогу Орендодавця сплатити на користь останнього суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також двадцять чотири відсотки річних від простроченої суми за весь час заборгованості.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд встановив, що такий проведено Позивачем не вірно, оскільки на суму боргу в розмірі 27500грн. (за березень-квітень 2017р.) розрахунок розпочато з 15.03.2017р., проте, моментом виникнення боргу в розмірі 13750грн. є 15.03.2017р., іншої частини боргу в розмірі 13750грн. - є 15.04.2017р.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 2766,58 грн. двадцяти чотирьох відсотків річних та 1571,99 грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення у розмірі 2413,97грн. 24% річних та 1362,56грн. інфляційних нарахувань; в решті позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

21.11.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 27.11.2017р.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду згідно Платіжного доручення від 17.08.2017р. №54 сплачено судовий збір в розмірі 5081,03 грн.

Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України Про судовий збір .

Згідно ч.1; п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір (у чинній станом на момент подання позовної заяви до суду редакції) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2017 рік установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу: в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України (із змінами та доповненнями), що статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна; відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення з Відповідача на користь Позивача 33875,57 грн., відтак, сума судового збору за подання вказаної позовної заяви до господарського суду становить 1600,00 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Враховуючи неподання передбаченого Законом клопотання суд зазначає про відсутність правових підстав для вирішення питання щодо повернення суми зайво сплаченого судового збору. Проте, наведене не позбавляє Позивача права звернення до суду з відповідним клопотанням.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1573,45грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 -3 , 4 -5 , 4 -7 , 22, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82-85, 87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АРСЛАН ГРУП (79493, Львівська область, м.Львів, смт. Рудне, вул.Залізнична, буд.2; ідентифікаційний код 39950029) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АПОЛЮКС ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД (79021, Львівська область, м.Львів, вул.Кульпарківська, буд.93А; ідентифікаційний код 38287411) 27500,00 грн. боргу зі сплати орендної плати, 2035,00 грн. пені, 2413,97грн. двадцяти чотирьох відсотків річних, 1362,56грн. інфляційних втрат та 1573,45грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.