Рішення

від 29.11.2017 по справі 910/18303/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2017Справа №910/18303/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кушнер "

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гестія Інвест"

про стягнення 10 998,69 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача: Шишола І.М. - представник за довіреністю б/н від 24.10.17

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 29.11.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кушнер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гестія Інвест" про стягнення 10 998,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 27.02.2014 року між сторонами було укладено договір поставки продукції № 310680, на підставі якого позивачем було поставлено товар на загальну суму 5 034,93 грн., що підтверджується видатковою накладною № ВН-К22560 від 12.06.2015 та № ВН-К23113 від 16.06.2015. Проте, за доводами позивача, відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату за поставлений товар, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 5 034,93 грн. Крім того, за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 174,76 грн., штраф у розмірі 251,75 грн., 3 % річних у розмірі 348,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 216,25 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 порушено провадження у справі № 910/18303/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 29.11.2017.

14.11.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли документи позивача на виконання вимог ухвали суду, що були долучені до матеріалів справи.

У судове засідання, призначене на 29.11.2017, з'явився представник позивача, який надав усні пояснення по суті спору та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

27 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кушнер" (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гестія Інвест" (надалі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки продукції № 310680 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний поставляти продукцію покупцю згідно замовлення покупця, а покупець зобов'язується своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного договору та повертати зворотну тару в строк та на умовах, передбачених даним договором (п.1. розділу І договору).

Відповідно до п. 3 розділу І договору продукція доставляється централізовано транспортом Постачальника або, за бажанням Покупця, шляхом самовивозу зі складу Постачальника. Місце доставки Продукції узгоджується Сторонами при прийнятті замовлення. Прийняття Покупцем продукції вважається підтвердженням узгодження кількості, ціни та асортименту Продукції. Підтвердженням факту узгодження умов доставки Продукції є підписана Сторонами товарно-транспортна накладна та/або видаткова накладна (далі по тексту - накладна ). Після підписання Сторонами накладної, претензії щодо кількості та якості (крім прихованих недоліків) Продукції Постачальником не розглядаються.

Пунктом 1 розділу ІІІ договору передбачено, що продукція відпускається Постачальником за вільновідпускними цінами, які зазначаються в накладній.

Згідно з п. 3 розділу ІІІ договору сторони встановили, що відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наявності відстрочки платежу. При відвантажені продукції без попередньої оплати покупець зобов'язаний у термін 7 календарних днів повністю оплатити всю отриману продукцію.

Відповідно до п. 2 розділу ІV договору ціна на окрему партію продукції вказується Постачальником у накладній, яку Покупець повинен розглядати як оферту з боку Постачальника. Факт прийомки Покупцем від Постачальника (або водія-експедитора) продукції означає згоду Покупця з запропонованою ціною, сумою транспортних витрат та асортиментом продукції.

Договір вступає в дію з моменту підписання і діє до 31.12.2020 (п. 6 розділу І договору).

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено та передано у власність відповідача, а відповідачем прийнято продукцію на загальну суму 5 034,93 грн., що підтверджується підписаними між сторонами без зауважень щодо кількості та якості товару видатковими накладними:

- ВН-К22560 від 12.06.2015 на загальну суму 2 502,55 грн. (товаро-транспортна накладна №22560 від 12.06.2015);

- ВН-К23113 від 16.06.2015 на суму 2 532,38 грн. (товаро-транспортна накладна №23113 від 16.06.2015).

За доводами позивача, спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач всупереч умовам договору належним чином не виконав свої зобов'язання щодо розрахунку за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 5 034,93 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією вих. №2609-1 від 26.09.2017, у якій вимагав сплатити заборгованість за договором № 310680 від 27.02.2014 у розмірі 5 034,93 грн. в десятиденний строк з моменту отримання даної претензії. Проте, дана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що у відповідності до умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 5 034,93 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними. В порушення умов договору, а саме п. 3 розділу ІІІ договору, відповідач не здійснив оплату за поставлений товар, внаслідок чого станом на день вирішення спору у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 5 034,93 грн., на спростування вказаних обставин відповідачем не надано суду будь-яких документів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за договором оренди виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до їх умов.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором поставки № 310680 від 27.02.2014 у розмірі 5 034,93 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до умов договору є таким, що настав, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 11 980,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 348,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 216,25 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат та 3 % річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України , суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем, а саме 348,00 грн. - 3 % річних та 1 216,25 грн. - інфляційні втрати.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 251,75 грн. - штрафу та 4 174,76 грн. пені, що нарахована в період з 20.06.2015 по 10.10.2017 на суму заборгованості у розмірі 2 502,55 грн. та в період з 24.06.2015 по 10.10.2017 на суму заборгованості у розмірі 2 532,38 грн.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 1 розділу VI договору передбачено, що у випадках прострочення терміну розрахунків та відвантаження продукції, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ(яка діяла в період прострочення) від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію та штраф у розмірі 5 % від вартості невчасно оплаченої продукції.

Згідно ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано .

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України . Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України , строку, за який нараховуються штрафні санкції".

З урахуванням викладеного, судом здійснено перерахунок розміру пені в період з 20.06.2015 по 20.12.2015 на суму заборгованості у розмірі 2 502,55 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 2502.55 20.06.2015 - 27.08.2015 69 30.0000 % 0.164 %* 283.85 2502.55 28.08.2015 - 24.09.2015 28 27.0000 % 0.148 %* 103.67 2502.55 25.09.2015 - 29.10.2015 35 22.0000 % 0.121 %* 105.59 2502.55 30.10.2015 - 17.12.2015 49 22.0000 % 0.121 %* 147.82 2502.55 18.12.2015 - 20.12.2015 3 22.0000 % 0.121 %* 9.05

Та в період з 24.06.2015 по 24.12.2015 на суму заборгованості у розмірі 2 532,38 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 2532.38 24.06.2015 - 27.08.2015 65 30.0000 % 0.164 %* 270.58 2532.38 28.08.2015 - 24.09.2015 28 27.0000 % 0.148 %* 104.90 2532.38 25.09.2015 - 29.10.2015 35 22.0000 % 0.121 %* 106.85 2532.38 30.10.2015 - 17.12.2015 49 22.0000 % 0.121 %* 149.58 2532.38 18.12.2015 - 20.12.2015 3 22.0000 % 0.121 %* 9.16

Таким чином з урахування здійсненого розрахунку, вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню, а саме на загальну суму 1 291,05 грн, в іншій частині пені слід відмовити.

Що стосується розміру штрафу, який був визначений позивачем на загальну суму 251,75 грн., то за перерахунком суду останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 8 141,98 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гестія Інвест" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 30/1; ідентифікаційний код 38290398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кушнер" (02192, м. Київ, вул. Миропільська, буд. 4; ідентифікаційний код 32559075) суму основного боргу у розмірі 5 034 (п'ять тисяч тридцять чотири) грн. 93 коп., 3% річних у розмірі 348 (триста сорок вісім) грн. 00 коп, інфляційні втрати у розмірі 1 216 (одна тисяча двісті шістнадцять) грн. 25 коп., пеню у розмірі 1 291 (одна тисяча двісті дев'яносто одна) грн. 05 коп., штраф у розмірі 251 (двісті п'ятдесят одна) грн. 75 коп. та судовий збір у розмірі 1 184 (одна тисяча сто вісімдесят чотири) грн. 43 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.11.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.