Рішення

від 01.12.2017 по справі 912/2871/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2017 рокуСправа № 912/2871/17 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Колодій С.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/2871/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Макромир", м. Миколаїв

до дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Кропивницький

про стягнення 178 933,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 22.08.17;

від відповідача - участі не брали.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Макромир" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою від 29.09.2017 р. № 90-17 про стягнення з дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 178 933,00 грн. боргу, з яких: 12 129,89 грн. 3% річних та 166 803,11 грн. інфляційні втрати, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки № 10/07 на постачання мазуту М-100 від 10.07.2012 р. та рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2014 р. у справі № 912/3906/14 тощо.

До позову додає розрахунок сум 3% річних, інфляційних нарахувань (а.с.8-10).

Ухвалою суду від 04.10.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 19.10.2017 р. о 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 19.10.2017 р. господарський суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 19.10.2017 р. позовні вимоги підтримав, надав пояснення по справі.

Ухвалою від 19.10.2017 р. господарський суд відклав розгляд справи до 01.12.2017 р., оскільки відповідач участі в судовому засіданні не приймав.

Представник позивача в судовому засіданні 01.12.2017 р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 01.12.2017 р. не прибув, відзив на позов не подав, про причини неприбуття суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час, місце і дату судового засідання (а.с. 35).

Зважаючи на те, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, неявка представника відповідача у судове засідання, неподання ним відзиву на позов, не є перешкодою для розгляду справи за наявними у ній доказами.

На підставі викладеного господарський суд вважає можливим розглянути справу по суті за відсутності представника відповідача та за наявними у справі матеріалами у даному судовому засіданні.

Розглянувши наявні у матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, які мають значення для вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

10.07.2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Макромир" (далі - Постачальник) та дочірнім підприємством "Кіровоградський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Покупець) укладено договір поставки № 10/07 (а.с. 22-23).

Відповідно до умов Договору, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити мазут-М-100 (далі - товар), найменування, марка і кількість якого вказується у видаткових накладних, на умовах, що викладені у цьому Договорі (пункт 1.1. Договору).

Пунктами 2.1., 2.2. та 2.5. Договору визначено, що ціна на товар, який поставляється за цим Договором становить 6960,00 грн. за 1 т.; загальна вартість Договору визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма видатковими накладними до даного Договору; оплата товару, що поставляється, та вартості доставки товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.

Постачальник здійснює поставку товару партіями автомобільним транспортом та/або залізничним транспортом на умовах СРТ згідно з ІНКОТЕРМС редакції 2000 року протягом 3 діб з моменту заявки Покупця; поставка товару підтверджується видатковими накладними. Накладна підписується на фактично поставлений товар; датою поставки вважається дата, зазначена у видатковій накладній (п.п. 3.1.- 3.4. Договору).

У розділі 6 Договору сторони обумовили умови розрахунку за Договором.

Так, згідно пункту 6.1. Договору, Покупець здійснює оплату товару в гривнях за банківськими реквізитами Постачальника. Термін оплати за поставлену за Договором кожну партію товару складає 21 календарний день з моменту постачання товару.

Цей Договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 11.2. Договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений круглими печатками підприємств.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2014 р. у справі №912/3906/14 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Макромир" до дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" задоволені повністю: стягнуто на користь позивача 373 541,92 грн. заборгованості, з яких: сума основної заборгованості в розмірі 300 340,80 грн., 3% річних за період з 04.08.2012 р. по 10.10.2014 р. в розмірі 22 244,42 грн., втрат від інфляції за період з 01.10.2012 р. по 30.09.2014 р. в розмірі 50 956,70 грн., а також 7 470,84 грн. судового збору (а.с.11-12).

Вказаним рішенням суду встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань перед позивачем за договором поставки № 10/07 від 10.07.2012 р., укладеного між сторонами в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість за поставлений товар в розмірі 373 541,92 грн., яку суд і стягнув з відповідача.

Проте, за твердженням позивача відповідач зазначене рішення суду належним чином не виконав, заборгованість сплатив частково в рамках примусового виконавчого провадження, а саме: 01.09.2015 р. за платіжним дорученням № 137 на суму 10 000,00 грн. (а.с. 14), 16.09.2015 р. за платіжним дорученням № 159 на суму 70 000,00 грн. (а.с. 15), 16.09.2015 р. за платіжним дорученням № 171 на суму 30 000,00 грн. (а.с. 16), 17.09.2015 р. за платіжним дорученням № 180 на суму 73000,00 грн. (а.с. 17), 18.09.2015 р. за платіжним дорученням № 224 на суму 19 000,00 грн. (а.с. 18), 11.12.2015 р. за платіжним дорученням № 851 на суму 50 000,00 грн. (а.с. 19), 30.12.2015 р. за платіжним дорученням № 1075 на суму 48 340,80 грн. (а.с. 20), 06.06.2016 р. за платіжним дорученням № 816 на суму 50 000,00 грн. (а.с. 21).

Відповідно до частини 1 статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов"язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов"язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Таким чином, позивач зазначає, що на підставі частини 1 статті 534 Цивільного кодексу України у рамках примусового виконавчого провадження були здійснені наступні оплати: 01.09.2015 р. платіж на суму 10 000,00 грн., отже даним платежем були погашені відповідачем 7470,84 грн. судових витрат, а також частково 3% річних в сумі 2529,16 грн. (22 244,42-2529,16=19715,26 грн.), залишок 3% річних склав 19 715,26 грн.; 16.09.2015 р. було здійснено платежі на загальну суму 100 000,00 грн., яким відповідач погасив вимоги позивача щодо 3% річних в сумі 19 715,26 грн., втрат від інфляції в сумі 50 956,70 грн. та 29 328,04 грн. основного боргу (100 000,00 - 19715,26-50956,70=29328,04), залишок основного боргу склав 271 012,75 грн. (300 340,80-29328,04=271012,76). Наступними платежами 17.09.2015 р., 18.09.2015 р., 11.12.2015 р., 30.12.2015 р., 06.06.2016 р. відповідач сплатив загалом 240 340,80 грн. основного боргу (271 012,76 - 240 340,80=30671,96).

Таким чином, станом на 06.06.2016 р. залишилось несплаченими відповідачем 30 671,96 грн. основного боргу за рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2014 р. у справі № 912/3906/14.

Судом встановлено, що зарахування сплаченої відповідачем суми 350 340,80 грн. було проведено у відповідності до вимог чинного законодавства.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України, зобов"язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до положень статті 598 Цивільного кодексу України, зобов"язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Положеннями частини 1 статті 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов"язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до пункту 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" за відсутності інших підстав припинення зобов"язання, передбачених договором або законом, зобов"язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (статті 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволенні вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов"язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов"язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

При цьому, відповідно до положень пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов"язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

У даній справі на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з позивача (покупця) 3% річних у загальному розмірі 12 129,89 грн. за період 11.10.2014 р. 29.09.2017 р. та інфляційні втрати в розмірі 166 803,11 грн. за період з 01.10.2014 р. по 31.08.2017 р. включно, донараховані на борг встановлений та стягнутий рішенням суду у справі №912/3906/14.

Факту подвійного нарахування у справах № 912/3906/14 і № 912/2871/17 річних та інфляційних за одні і ті самі періоди існування боргу за Договором господарським судом Кіровоградської області не встановлено.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов"язання.

На підставі норм статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу до стягнення 12 129,89 грн. 3% річних та 166803,11 грн. інфляційних втрат з урахуванням часткових оплат відповідачем заборгованості.

Відповідач доказів належної оплати заявленої до стягнення заборгованості суду не представив та не надав власного розрахунку суми боргу, у зв'язку з чим суд керується розрахунком позивача. Також позивачем до суду не надано будь-яких інших розрахунків та доказів оплати відповідного боргу відповідачем, окрім тих, що знаходяться в матеріалах справи на день розгляду справи по суті та винесення рішення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку щодо його обґрунтованості та відповідності умов чинного законодавства, таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 12 129,89 грн. 3% річних та 166 803,11 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов"язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

На підставі статей 33, 34, 35, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" (25015, м. Кропивницький, вул. Полтавська, 38, код ЄДРПОУ 32039992) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Макромир" (54017, м. Миколаїв, проспект Центральний, 67, офіс 218, код ЄДРПОУ 38169516) 12 129,89 грн. 3% річних, 166 803,11 грн. інфляційних втрат, а також 2 684,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили за заявою стягувача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 01.12.2017 р.

Суддя С.Б. Колодій