Постанова

від 30.11.2017 по справі 826/8342/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2017 року № 826/8342/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтех" доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування ППР ,

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Укргазтех (надалі - позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 07.04.2017 року №1022615147 та №1032615147.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки грунтуються на висновках акта перевірки, які мають характер суб'єктивних припущень, які зроблені лише на підставі нормативно та документально не підтверджених підозр щодо діяльності контрагента позивача - ТОВ Дюнабуд . Крім того, позивач зазначив, що за відсутності відповідного рішення суду, а саме вироку чи постанови про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, в яких би суд посилався на докази фіктивності ТОВ Дюнабуд та узгодженості дій щодо надання податкової вигоди по зменшенню податкових зобов'язань ТОВ Укргазтех , податкові органи при обгрунтуванні висновку документальної перевірки, не вправі посилатись на інформацію, яка наче встановлена під час досудового слідства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

В наданих суду письмових запереченнях представник відповідача зазначив, що оскаржувані податкові податкові-рішення є правомірними та такими, що прийняті на підставі висновків перевірки, якими встановлено відсутність у ТОВ Дюнабуд трудових ресурсів, виробничого обладнання, устаткування, транспортних засобів, складських приміщень та інше, що дає підстави для висновку про відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а також фіктивність господарських взаємовідносин, які не мають на меті настання правових наслідків.

На підставі п. 4 ст. 122 КАС України суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 02.03.2017 року по 09.03.2017 року на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 01.03.2017 року №1399, відповідно до вимог п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України у зв'язку з надходженням ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року по справі №1-кс759/321/17, винесену за клопотанням старшого слідчого СУ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві Лук'янця О.Ю. в межах матеріалів кримінального провадження від 23.11.2016 №32016100080000066, проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Укргазтех (код 30265715) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Дюнабуд (код 40653525) за період з 01.09.2016 по 01.02.2017, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №40/26-15-14-07-01-14/30265715 від 16.03.2017 року (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Укргазтех :

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 1677767,00 грн., в тому числі по періодах: за 2016 рік на суму 1677767,00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, в період, що перевірявся, на загальну суму 1010084 грн., у тому числі по періодах: за вересень 2016 року на суму ПДВ 1010084 грн.

На підставі акта перевірки та виявлених порушень контролюючим органом 07.04.2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №1022615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковими зобов'язаннями у розмірі 1010084 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 252521 грн.;

- №1032615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями у розмірі 1677767 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 419442 грн.

Незгода позивача з вказаними податковими податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Як вбачається з акта перевірки, згідно бухгалтерського обліку ТОВ Укргазтех , а саме бухгалтерських рахунків 281 та 6442, оприбутковано товар, отриманий від ТОВ Дюнабуд на загальну суму 6060504 грн., у т.ч. ПДВ - 1010084 грн., а саме товару отриманого у вересні 2016 року на загальну суму 6060504 грн., у т.ч. ПДВ - 1010084 грн.

На думку податкового органу, ТОВ Укргазтех не віднесено до інших доходів безплатно отриманий товар в сумі 6060504 грн., що призвело до заниження доходів ТОВ Укргазтех , що враховуються при обчисленні фінансового результату до оподаткування за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Дюнабуд на загальну суму 6060504 грн.

Також, висновки акта перевірки грунтуються на тому, що укладений між ТОВ Укргазтех (покупець) та ТОВ Дюнабуд (постачальник) договір поставки №А01-83/16 від 09.09.2016 р. не опосоредковувався реальним виконанням операцій, які становлять його предмет, тобто фактично ТОВ Укргазтех здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з одержання (купівлі) товару у ТОВ Дюнабуд .

Контролюючий орган прийшов до висновку, що позивачем в порушення пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, ст. 9 Закону України №996-ХIV, ТОВ Укргазтех до складу Собівартість реалізованої (товарів, робіт, послуг) рядок 2050 Звіту про фінансові результати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, безпідставно віднесено витрати з придбання послуг, які не пов'язані з веденням господарської діяльності платника та без належного документального підтвердження, в результаті чого підприємством зависило витрати на загальну суму 5050420,00 грн., в саме по періодах: за 2016 рік в сумі 5050420,00 грн.; до складу Інші витрати рядок 2270 Звіту про фінансові результати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, не віднесено безповоротну фінансову допомогу (грошові кошти сплачені на рахунок ТОВ Дюнабуд та ТОВ Сієна Групп Логістик , в результаті чого підприємство занизило витрати на загальну суму 1790000,00 грн.

Перевіркою ТОВ Укргазтех не встановлено здійснення господарських операцій по отриманню товару ТОВ Дюнабуд по ланцюгу постачання та порушено вимоги п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 1010084, грн. в тому числі за вересень 2016 року на суму ПДВ 1010084 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2016 року між ТОВ Дюбанбуд (постачальник) та ТОВ Укргазтех (покупець) укладено договір поставки №А01-83/16, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю обладнання (надалі - товар), відповідно до специфікації №1 до договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.1 даного договору, ціна складає 5050420,00 грн., ПДВ 1010084,00 грн., всього 6060504,00 грн. Асортимент товару та ціна на кожний вид наведені у Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною цього Договору. Сторони можуть змінити або доповнити асортимент товару узгодивши додаткову Специфікацію до цього Договору, яка буде являтися невід'ємною частиною цього Договору (п.2.2 договору).

Покупець здійснює оплату вартості товару в сумі зазначеній в п.2.1 цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 90 днів з дати поставки (п.2.3 договору).

Згідно п. 3.2 договору поставка проводиться на умовах СРТ 03148, м. Київ, вул. В. Верховинця, буд. 12, згідно правил INCOTERMS-2010.

Датою поставки є дата оформлення видаткової накладної (п.3.5 договору).

Прийом товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку установленому чинним законодавством відповідно до Інструкції про порялок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю №П-7 від 25.04.66 р. та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості №П-6 від 15.06.65 р.

В матеріалах справи міститься специфікація №1 - додаток №1 до договору №А01-83/16 від 09.09.2016 р.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано видакову накладну №ДБ-0920-01 від 20.09.2016 р. усього на суму 6060504,00 грн. та ТТН №65 від 20.09.2016 року, якою підтверджується транспортування товару.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень п.п. 139.1.9. п 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до положень ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють Платника податків про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Суд вказує на те, що відповідачем не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13, від 20.05.2014 №К/800/53111/13, від 05.06.2014 №К/800/1816/13, від 11.11.2014 №К/800/1336/14.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Висновки щодо отримання платником податків податкових накладних без мети реального настання наслідків та з метою заниження об'єкту оподаткування з податку на додану вартість по договору, укладеному з контрагентом-постачальником, суд не бере до уваги на підставі наступного.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби , якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977 р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі - також "Шоста Директива").

Закон України Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес"АД проти Болгарії", а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі відносно посадових осіб товариства, який набрав законної сили.

Матеріали справи таких відомостей не містять.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Статтею 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд звертає увагу, що станом на дату укладення і виконання договорів між позивачем та ТОВ Дюнабуд вказані суб'єкти господарювання були зареєстровані у передбаченому законодавством порядку і були платниками ПДВ, тобто мали спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару (робіт, послуг), відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність контрагента.

В Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Окрім того, відповідно до правової позицій Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 03.05.2012 р. по справі № К/9991/11271/12, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Суд звертає увагу, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ґрунтуються виключно на аналізі господарської діяльності контрагента позивача з їх постачальниками, які не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності позивача, а отже, висновки акту перевірки не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб ТОВ на ухилення від оподаткування.

Податковим органом не досліджувався рух товару від постачальника до позивача, а також не перевірялась наявність товару.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача на укладення договорів було вільним та відповідало внутрішній волі, а договори спрямовані на реальне настання передбачених ним наслідків.

Крім того, наявним в матеріалах справи висновком експертного дослідження №19/8-4/6-ЕД/17 від 02.03.2017 року підтверджено дійсність здійснених підписів від імені ОСОБА_3 в договорі поставки №А01-83/16 від 09.09.2016 р., специфікації №1, видатковій накладній №ДБ-0920-01 від 20.09.2016 року, ТТН №65 від 20.09.2016 р.

Частиною 4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відтак, позовні вимоги щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги ТОВ Укргазтех є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158 - 163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Укргазтех задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №1022615147 та №1032615147 від 07.04.2017 року.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю Укргазтех (код ЄДРПОУ 30265715) здійснений ним судовий збір у розмірі 50397,21 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя А.Б. Федорчук