Рішення

від 28.11.2017 по справі 910/17528/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2017Справа №910/17528/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЙСІПІ Україна

до Публічного акціонерного товариства Кисневий завод

про стягнення 19 736,46 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача Каминська Л.Р.(дов. б/н від 23.03.2017);

від відповідача не з'явився.

встановив :

09.10.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю ЕЙСІПІ Україна звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства Кисневий завод про стягнення 19 736,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого товару за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб відповідно видаткових накладних, підписаних повноважними представниками сторін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2017 порушено провадження у справі №910/17528/17, розгляд справи призначено на 02.11.2017.

02.11.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.11.2017, враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвали суду від 10.10.2017, а також необхідність витребування доказів по справі, розгляд справи відкладено на 28.11.2017.

22.11.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судове засідання 28.11.2017 з'явився представник позивача, підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 28.11.2017 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

В судовому засіданні 28.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

На підставі видаткових накладних №435 від 20.06.2013 на суму 23 916,00 грн., №542 від 09.07.2013 на суму 40 320,00 грн., №818 від 27.09.2013 на суму 32 006,40 грн., №845 від 08.10.2013 на суму 35 407,08 грн., №916 від 05.11.2013 на суму 18 003,60 грн., №917 від 05.11.2013 на суму 18 543,71 грн., №947 від 22.11.2013 на суму 19 803,96 грн., №976 від 10.12.2013 на суму 34 987,00 грн., №10 від 06.01.2014 на суму 34 406,88 грн., №36 від 28.01.2014 на суму 19 763,95 грн., №58 від 07.02.2014 на суму 36 207,24 грн., №302 від 05.06.2014 на суму 24 083,04 грн., №343 від 18.06.2014 на суму 25 364,38 грн., №371 від 25.06.2014 на суму 39 447,89 грн., №431 від 10.07.2014 на суму 53 133,42 грн., №658 від 10.09.2014 на суму 50 183,04 грн., а всього на суму 505 577,59 грн., які містять найменування, кількість, ціну товару та підписані обома сторонами без заперечень та скріплені печатками товариств, Товариство з обмеженою відповідальністю ЕЙСІПІ Україна поставило Публічному акціонерному товариству Кисневий завод товар на загальну суму 505 577,59 грн.

В свою чергу, Публічне акціонерне товариство Кисневий завод прийняло товар та здійснило часткову оплату отриманого товару на суму 485 841,13 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, внаслідок чого станом на день подання позовної заяви у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в у розмірі 19 736,46 грн.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, поставкою/отриманням товару сторони вчинили фактичні дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.

Обгрунтовуючи позов, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку із чим просив стягнути з останнього 19 736,46 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з таких підстав.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань з оплати одержаного за договором поставки товару, укладеного в спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зі змісту ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України вбачається, що покупець зобов'язаний оплатити повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений вищезазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічні висновки щодо строку виконання грошового зобов'язання зі змісту ст. 692 Цивільного кодексу України містяться в постанові Вищого господарського суду України від 28.2.2012 у справі №5002-8/481-2011 та Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012.

Договором (видатковими накладними) не було встановлено строку відстрочення оплати грошового зобов'язання, а тому з урахуванням положень ст.ст. 530, 692 Цивільного кодексу України відповідач був зобов'язаний розрахуватися за поставлений товар на наступний день після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Матеріалами справи, видатковими накладними №435 від 20.06.2013 на суму 23 916,00 грн., №542 від 09.07.2013 на суму 40 320,00 грн., №818 від 27.09.2013 на суму 32 006,40 грн., №845 від 08.10.2013 на суму 35 407,08 грн., №916 від 05.11.2013 на суму 18 003,60 грн., №917 від 05.11.2013 на суму 18 543,71 грн., №947 від 22.11.2013 на суму 19 803,96 грн., №976 від 10.12.2013 на суму 34 987,00 грн., №10 від 06.01.2014 на суму 34 406,88 грн., №36 від 28.01.2014 на суму 19 763,95 грн., №58 від 07.02.2014 на суму 36 207,24 грн., №302 від 05.06.2014 на суму 24 083,04 грн., №343 від 18.06.2014 на суму 25 364,38 грн., №371 від 25.06.2014 на суму 39 447,89 грн., №431 від 10.07.2014 на суму 53 133,42 грн., №658 від 10.09.2014 на суму 50 183,04 грн. підтверджується факт поставки позивачем Публічному акціонерному товариству Кисневий завод товару на загальну суму 505 577,59 грн.

Публічне акціонерне товариство Кисневий завод прийняло товар та здійснило часткову оплату отриманого товару на суму 485 841,13 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

Крім того матеріали справи містять претензію позивача №200 від 25.07.2017 щодо наявності заборгованості останнього станом на 24.07.217 у розмірі 19 736,46 грн., яка була направлена на адресу відповідача, що підтверджується копією фіскального чеку від 25.07.2017.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.

Отже, у відповідача існує заборгованість у розмірі 19 736,46 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЙСІПІ Україна своїх зобов'язань по поставці товару та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення 19 736,46 грн. основного боргу.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надав доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення суми.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити повністю.

2 . Стягнути з Публічного акціонерного товариства Кисневий завод (03061, м. Київ, просп. Відрадний, буд. 93/2, код 00202985) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЙСІПІ Україна (04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 53-Б, кв. 2, код 36993740) суму основного боргу у розмірі 19 736 (дев'ятнадцять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 46 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складене та підписане 04.12.2017.

Суддя В.О. Демидов