Рішення

від 27.11.2017 по справі 911/2851/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

     ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" листопада 2017 р.                                                                   Справа № 911/2851/17   Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши матеріали справи за позовом Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю “Югтара” “Дніпрянська аграрна фірма ім. Солодухіна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікафрут” про стягнення заборгованості за участю представників сторін: від позивача:  не прибув; від відповідача:  не прибув. В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/2851/17 за позовом Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю “Югтара” “Дніпрянська аграрна фірма ім. Солодухіна” (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікафрут” (далі – відповідач) про стягнення 209273,27 грн заборгованості, з яких 97110,60 грн сума основного боргу, 14151,54 грн пені, 8436,65 грн 3% річних та 89574,48 грн інфляційних втрат. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 8/104 від 20.05.2013 в частині оплати поставленого товару на суму 97110,60 грн. Ухвалою від 25.09.2017 господарський суд порушив провадження у справі №911/2851/17, вжив заходи по підготовці справи до розгляду. 23.10.2017 до суду разом із супровідним листом від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору від 18.10.2017 вих. № 231/01-04, згідно з яких він вказує, що станом на 01.07.2014 між сторонами було підписано проміжний акт звірки взаєморозрахунків, в якому узгоджена заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 8/104 від 20.05.2013 в сумі 968948,20 грн. З моменту підписання даного акту, тобто з 01.07.2014, позивачем на підставі укладеного з відповідачем договору № 8/104 від 20.05.2013 було відвантажено останньому сільськогосподарську продукцію на загальну суму 1424162,40 грн, а відповідачем сплачено за відвантажену продукцію  2296000,00 грн, у т. ч. 968948,20 грн шляхом погашення узгодженої заборгованості згідно з акту звірки від 01.07.2014, решта у сумі 1327051,80 грн – в рахунок погашення поточної заборгованості, яка виникла з 01.07.2014. З огляду на викладене, станом на 01.08.2017 сума боргу відповідача перед позивачем становить 97110,60 грн. В якості додатків до пояснення позивачем було додано до супровідного листа уточнений розрахунок 3% річних, інфляційних та пені, акт звірки розрахунків за період з 01.01.2013 по 31.07.2017, довідку від 18.10.2017 вих. № 230/01-04 про заборгованість відповідача станом на 01.08.2017 та письмове підтвердження про відсутність рішень суду з цього спору. Ухвалою від 26.10.2017 господарський суд розгляд справи відклав. 09.11.2017 до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог від 02.11.2017 вих. №249/01-04, згідно з якою позивач уточнив позовні вимоги в частині нарахованих 3% річних (8412,73 грн проти заявлених 8436,65 грн) та суму інфляційних втрат (89948,69 грн проти заявлених 89574,48 грн), внаслідок чого відбулося збільшення розміру заборгованості на 350,29 грн та суми боргу до 209623,56 грн. Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Оскільки заява позивача про збільшення розміру позовних вимог від 02.11.2017 вих. №249/01-04 не суперечить чинному законодавству та не порушує чиїх-небуть прав та законних інтересів, суд приймає її до розгляду разом з первісно заявленими позовними вимогами. Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. З огляду на викладене, спір вирішується виходячи з нової суми позову, що складає 209623,56 грн, обрахованої наступним чином: 97110,60 грн основного боргу + 14151,54 грн пені + 8412,73 грн 3% річних + 89948,69 грн інфляційних втрат. Представник позивача в судове засідання не прибув. 20.11.2017 до господарського суду від позивача надійшло клопотання від 08.11.2017 вих. №251/01-04 про розгляд справи за його відсутності. Згідно з клопотанням, позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Відповідач в засідання суду не прибув, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином. Письмового відзиву на позов від відповідача не надійшло. Абзацом 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Враховуючи,  що ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи було надіслано відповідачу за належною адресою, зважаючи, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, клопотань про відкладення розгляду справи та повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представника відповідача в судовому засіданні до суду не надходило, при цьому надання письмового відзиву відповідно до вимог ст. 59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка представників сторін, повідомлених належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України. Дослідивши матеріали справи, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення спору по суті, господарський суд,- ВСТАНОВИВ: Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2013 між Дочірнім підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю “Югтара” “Дніпрянська аграрна фірма ім. Солодухіна” (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Нікафрут” (далі - покупець) було укладено договір на купівлю товару № 8/104 (далі – договір), згідно з п. 1.1. якого продавець зобов'язався поставити та передати у власність (повне господарське відання) покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору. У відповідності до п. 1.2. договору, товаром є свіжі ягоди, овочі та фрукти. Пунктом 2.1. договору сторони погодили, що загальна кількість товару визначається згідно з наданих накладних на кожну партію товару. Відповідно до п. 5.1. договору, вартість продукції і вартість партії товару встановлюється відповідно до наданої накладної. Пунктом 8.1. договору встановлено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання. Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов вищевказаного договору № 8/104 від 20.05.2013, протягом липня, серпня 2014 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 1424162,40 грн, доказом чого є належним чином оформлені товарні накладні № РН-0000469 від 06.07.2014, № РН-0000475 від 08.07.2014,  товарно-транспортна накладна № 67 від 09.07.2014, товарні накладні № РН-0000485 від 10.07.2014, № РН-0000493 від 11.07.2014, № РН-0000512 від 14.07.2014, № РН-0000542 від 17.07.2014, № РН-0000584 від 20.07.2014, № РН-0000613 від 21.07.2014, № РН-0000627 від 22.07.2014, № РН-0000793 від 08.08.2014, № РН-0000829 від 12.08.2014. Судом встановлено, що накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, містять необхідні реквізити первинного облікового документу, фіксують факт господарської операції, та дозволяють достовірно ідентифікувати відповідача як особу, яка отримала товар від позивача на виконання умов договору на купівлю товару № 8/104 від 20.05.2013. Як передбачено ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з п. 6.1. договору сторони домовились, що покупець проводить розрахунки з продавцем згідно накладних не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання товару, але не пізніше 20 (двадцяти) днів з моменту отримання товару. Відповідач в порушення умов договору на купівлю товару № 8/104 від 20.05.2013, а також положень ст.ст. 525,526 ЦК України та ст. 193 ГК України, свої зобов'язання по оплаті отриманої продукції виконав частково, сплативши на рахунок позивача протягом липня – листопада 2014 року 2296000,00 грн, в підтвердження чого до справи додані банківські виписки. З пояснень позивача випливає, що частина коштів у сумі 968948,20 грн була зарахована ним в рахунок погашення заборгованості, що виникла у відповідача за минулий період, розмір якої був узгоджений між сторонами на підставі підписаного акту звірки взаєморозрахунків від 01.07.2014. Решта коштів в сумі 1327051,80 грн була зарахована позивачем в рахунок погашення поточної заборгованості відповідача, яка виникла з 01.07.2014. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що у відповідача залишився неоплаченим товар, поставлений на підставі укладеного договору згідно з накладною № РН-0000829 від 12.08.2014 на суму залишку боргу у розмірі 97110,60 грн (2296000,00 - 1424162,40). З метою досудового врегулювання спору позивачем 12.05.2017 було направлено на адресу відповідача претензію від 04.05.2017 вих. 75/01-04 про сплату заборгованості за неоплачений товар, однак остання була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. ст. 525, 526 ЦК України. У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач лише частково оплатив отриманий товар, заборгувавши позивачу 97110,60 грн, позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача суми основного боргу обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, тому позивач правомірно звернувся в цій частині з позовом до суду. Розглядаючи питання щодо законності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення нарахованих позивачем штрафних санкцій, господарський суд приймає до уваги, що згідно з п.10.1. договору передбачено умову за якою покупець та продавець за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які прийняті по даному договору, несуть відповідальність згідно діючого законодавства. Як вбачається з розрахунку позивача, останній просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну оплату поставленого товару на суму 14151,54 грн. Розрахунок пені проведено позивачем на суму боргу в розмірі 97110,60 грн за період з 09.09.2014 по 27.08.2015 включно. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Разом з тим, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня), згідно зі ст. 546 ЦК України, є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, а за приписами ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Оскільки між сторонами було укладено договір, в якому хоча і було вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства,     однак у договорі були відсутні умови щодо розміру та бази нарахування штрафної неустойки, тобто ні пунктом 10.1 договору, ні будь-яким іншим не визначено порядок застосування пені, вказане виключає можливість застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати неустойки за неоплату товару, з огляду на необхідність її закріплення в письмовому вигляді чи визначення обов'язку щодо її сплати певним законодавчим актом (пп. 2.1 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 14151,54 грн пені є безпідставною та задоволенню не підлягає. Що стосується вимоги про стягнення з відповідача 8412,73 грн 3% річних та 89948,69 грн інфляційних нарахувань, суд вказує на таке. За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Поряд з цим варто зазначити, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору. Відповідно до наявного в матеріалах справи уточненого розрахунку інфляційних втрат, позивач просить стягнути з відповідача їх суму у розмірі 89948,69 грн за період з вересня 2014 року по липень 2017 року включно, а також 8412,73 грн 3 % річних за період з 09.09.2014 по 01.08.2017. Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, суд дійшов висновку, що обґрунтовано заявленою до стягнення сума інфляційних втрат становить 89948,40 грн, тому у стягненні 0,29 грн інфляційних суд відмовляє за безпідставністю їх нарахування. Що стосується 3 % річних, то при здійсненні їх перерахунку, виходячи з вищевказаного початку періоду їх нарахування та розрахунку позивача, суд вважає правомірно заявленою до стягнення їх суму у розмірі 8436,65 грн. Враховуючи, що суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог без клопотання позивача та зважаючи, що заявлення річних у зменшеному розмірі є правом сторони, суд вважає вимогу позивача про стягнення на його користь 8412,73 грн 3% річних за несвоєчасну сплату коштів по отриманому товару обґрунтованою. Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Судом встановлено, що відповідач позов за підставою та предметом не оспорив, доказів сплати боргу та/або інших доказів на спростування позовних вимог суду не надав, товар не повернув, отже фактично обов'язок по оплаті поставленого йому товару визнав. Водночас позивач належними та допустимими доказами обґрунтував заявлені у суді позовні вимоги. Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02.11.2017 вих. №249/01-04) обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 195471,73 грн, з яких: 97110,60 грн сума основного боргу, 8412,73 грн 3% річних та 89948,40 грн інфляційних витрат. У стягненні з відповідача 14151,54 грн пені та 0,29 грн інфляційних витрат суд відмовляє. Щодо заяви позивача від 15.09.2017 вих. № 198/01-04 про поновлення строку звернення до суду, обґрунтовану пропуском строку позовної давності у даній справі, то суд зазначає, що ГПК України не передбачає можливості щодо вчинення дії про задоволення якої просить позивач. До того ж, варто зазначити, що за ст. 53 ГПК України суду надано право щодо поновлення строку, який є процесуальним, тоді як позовна давність є інститутом матеріального права і за заявою сторони поновленню не підлягає. Враховуючи, що позивач не обґрунтував з посиланням на чинне законодавство, якими нормами ГПК України передбачене право сторони на поновлення строку звернення до суду, зважаючи, що позовна давність відповідно до статті 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони, яка є учасником процесу, і відповідач вказаним правом під час розгляду даної справи не скористався, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача від 15.09.2017 вих. № 198/01-04. Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, зважаючи, що позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог, в зв'язку з чим зросла ціна позову, однак всупереч абзацу другому частини другої статті 6     Закону України «Про судовий збір» недоплатив в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України 5,25 грн недоплаченого судового збору (209623,56 грн (нова ціна позову) х 1,5% - 3144,35 грн (сплачена сума судового збору)). На підставі викладеного, керуючись ст.. ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-86 ГПК України, господарський суд, - ВИРІШИВ: 1.          Позов задовольнити частково. 2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікафрут” (07400, Київська обл., м. Бровари, вул.. Богунська, буд. 26, код ЄДРПОУ 38336620) на користь Дочірнього підприємства товариства з обмеженою відповідальністю “Югтара” “Дніпрянська аграрна фірма ім. Солодухіна” (74900, Херсонська обл., місто Нова Каховка, смт. Дніпряни, вул.. 1 Травня, буд. 8, код ЄДРПОУ 24951177): 97110,60 грн основного боргу, 8412,73 грн 3% річних, 89948,40 грн інфляційних витрат та 2932,07 грн судового збору. 3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікафрут” (07400, Київська обл., м. Бровари, вул.. Богунська, буд. 26, код ЄДРПОУ 38336620) на користь Державного бюджету України 5,25 грн судового збору, недоплаченого у зв'язку із зверненням до господарського суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог. 4.          У іншій частині позову відмовити. 5.          Накази видати після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено: 04.12.2017  Суддя                                                                                        В.М. Антонова 1 - в справу 2,3 - сторонам - рек. з повід.