Рішення

від 27.11.2017 по справі 922/3574/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2017 р.Справа № 922/3574/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКОШАГРО", м. Київ до Фермерського господарства "АЛЬЯНС", с. Роздольне про стягнення 3303723,58 грн. за участю представників:

позивача - Бонтлаб В.В., довіреність №б/н від 12.10.2017 (в режимі відеоконференції);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКОШАГРО" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Фермерського господарства "АЛЬЯНС" основної суми заборгованості в розмірі 1825311,00 грн., 30% річних в сумі 483082,31 грн., пені в сумі 425672,52 грн., інфляційних втрат в сумі 204595,55 грн. та 20% штрафу в сумі 365062,20 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі - продажу товару №34 від 11.04.2016 щодо своєчасної та повної оплати поставленого відповідачу товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача по оплаті отриманого товару становить 1825311,00 грн., а також позивачем заявлено до стягнення 30% річних, розмір яких визначено у п. 8.6. Договору, що становить 483082,31 грн., пеню, розмір якої визначено у п.8.2. Договору, що становить 425672,52 грн., інфляційних втрат в сумі 204595,55 грн. згідно ст. 625 ЦК України, нарахованих станом на 12.10.2017 та 20% штрафу передбаченого п.8.4. Договору, що складає 365062,20 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14 листопада 2017 року о 11:30 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази, задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні по справі № 922/3574/17 в режимі відеоконференції та доручено забезпечення проведення відеоконференції господарському суду м. Києва.

06 листопада 2017 р. від позивача до суду надійшли супровідним листом (вх. №36454) додаткові документи, зазначені у додатку, які судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 14 листопада 2017 року представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що відповідачем було частково сплачено суму основного боргу, а також необхідністю вирішення питання щодо врегулювання спору.

Крім того, представник позивача просив суд наступне судове засідання провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити господарському суду м. Києва.

Представник відповідача 14 листопада 2017 р. надав супровідним листом (вх. №37601) додаткові документи, зазначені у додатку, які судом долучено до матеріалів справи.

Розглянувши усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд задовольнив його та ухвалою господарського суду Харківської області від 14 листопада 2017 року розгляд справи відкладено на 27 листопада 2017 року о 10:00 год. Доручено забезпечення проведення відеоконференції господарському суду м. Києва (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В).

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що спір між сторонами не вдалося врегулювати мирним шляхом, позовні вимоги, з урахуванням частково сплаченої відповідачем суми основного боргу та 30% річних, підтримав та просив суд позов задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач в призначене судове засідання не з`явився, витребуваних судом документів не надав, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

11 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКОШАГРО" (надалі - Продавець) та Фермерським господарством "АЛЬЯНС" (надалі - Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу товару №34 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, цей договір визначає умови купівлі-продажу товару (засобів захисту рослин та/або мікродобрив та/або міндобрив та/або насіння).

Згідно з п.2.1. Договору, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, що є його невід'ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару.

Відповідно до п. 2.2. Договору, всі рахунки та накладні документи, що виписані в період даного договору є його невід'ємною частиною.

Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані в період дії даного договору (п. 2.3. Договору).

Відповідно до п. 2.4. Договору, ціна товару, що є предметом даного Договору вказується у додатках до даного Договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у доларах США/Євро. Видаткова накладна для товару, що постачається на умовах товарного кредиту, формується і урахуванням курсу продажу іноземних валют (Долар США/Євро) до гривні, відповідно до п.5.2. Договору на дату відвантаження товару Покупцю.

Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даною Договору засвідчує факт передачі paзом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується в тому числі сертифікату якості, інструкції щодо використання та застосування даного товару (п. 2.7. Договору).

Згідно з п.п. 3.1. та 3.2. Договору, товар може передаватися Покупцю партіями. Товар вважається переданим Покупцю з моменту підписання видаткових накладних.

Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по Договору (п. 11.1. Договору).

На виконання умов Договору, протягом періоду з 11.04.2016 по 30.06.2016 Продавець передав у власність Покупця, а останній прийняв товар на загальну суму 2501285,00 грн., що підтверджується наступними документами:

- видаткова накладна №117 від 11.04.2016, на суму 248730,00 грн. (а.с. 26);

- довіреність №96 від 11.04.2016 (а.с. 27);

- товарно-транспортна накладна №83 від 11.04.2016 (а.с. 28);

- видаткова накладна №165 від 12.05.2016, на суму 1881200,00 грн. (а.с. 29);

- довіреність №129/1 від 12.05.2016 (а.с. 30);

- товарно-транспортна накладна №113 від 12.05.2016 (а.с. 31);

- видаткова накладна №225 від 14.06.2016, на суму 206800,00 грн. (а.с. 32);

- довіреність №181 від 14.06.2016 (а.с. 33);

- товарно-транспортна накладна №144 від 14.06.2016 (а.с. 34);

- видаткова накладна №242 від 30.06.2016, на суму 164555,00 грн. (а.с. 35);

- довіреність №195/2 від 30.06.2016 (а.с. 36);

- товарно-транспортна накладна №152/1 від 30.06.2016 (а.с. 37);

В пункті 5.1. Договору зазначено, що Покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цього договору.

Вартість товару оплачується на поточний рахунок Продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору із врахуванням положень п.2.4. та розділу 3 Договору (п.5.3. Договору).

Сторони визначили та погодили в п. 5.5. Договору, що оплата товару згідно даного Договору проводиться наступним чином:

- 30% від вартості товару попередньо оплачується Покупцем;

- 70% від вартості товару оплачується Покупцем до 24.11.2016.

Відповідно до п. 6.1. Договору, Покупець зобов'язаний, зокрема, провести оплату за товар в строки на умовах вказаних в ст. 5 цього Договору.

Втім, станом на час звернення з позовом до суду, відповідач, у порушення чинного цивільного та господарського законодавства України та Договору лише частково оплатив вартість поставленого товару, у сумі 675974,00 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками та визнається позивачем (а.с. 38-42).

01.03.2017 позивач направив на адресу відповідача лист-повідомлення № 4 про сплату боргу (а.с. 63), в якій вимагав негайно сплатити заборгованість за Договором в сумі 1825311,00 грн. Вказана вимога була отримана відповідачем 03.03.2017, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 64).

Втім, відповідач ніяким чином на вимогу позивача не відреагував, за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався.

Таким чином, станом на час звернення з позовом до суду, заборгованість відповідача по сплаті товару поставленого за Договором становила 1825311,00 грн.

Отже, відповідач порушив умови Договору щодо строків розрахунків за одержаний товар та не здійснив його оплату в повному обсязі та в обумовлені строки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, в порушення умов Договору, оплату за поставлений товар здійснив не в повному обсязі, внаслідок чого, станом на час звернення з позовом до суду, у нього утворилась заборгованість у розмірі 1825311,00 грн.

Отже, враховуючи встановлені судом фактичні обставини, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару.

В той же час, 14.11.2017 відповідач надав суду докази часткової оплати основного боргу на суму 525311,00 грн., а саме копію платіжного доручення № 4305 від 13.11.2017 на вказану суму (а.с. 68).

Згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення 525311,00 грн. основного боргу, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, неоплаченою залишилась частина основного боргу в сумі 1300000,00 грн. (1825311,00 грн. - 525311,00 грн.).

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем у порядку ст.ст. 4-3, 32, 33, 34 ГПК України, не надано суду доказів сплати суми коштів у розмірі 1300000,00 грн. за спірним договором та не спростовано обставин, що викладені у позовній заяві.

Таким чином, суд приходить до висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару та діючого законодавства, тому визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу товару №34 від 11.04.2016 у розмірі 1300000,00 грн. обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 30% річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу товару №34 від 11.04.2016, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

У п.8.6. Договору передбачено, що сторони, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, дійшли згоди, що Покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами Продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних, суд зазначає, що останнім було допущено арифметичну помилку та безпідставно нараховано 30% річних в сумі 151,67 грн.

Таким чином, станом на час звернення з позовом до суду, відповідач мав сплатити на користь позивача 30% річних в сумі 482930,64 грн. (483082,31 грн. - 151,67 грн.).

В той же час, 14.11.2017 відповідач надав суду докази часткової оплати 30% річних на суму 457568,00 грн., а саме копію платіжного доручення № 4304 від 13.11.2017 на вказану суму (а.с. 69).

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення 30% річних в сумі 457568,00 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, неоплаченими залишились 30% річних в сумі 25362,64 грн. (482930,64 грн. - 457568,00 грн.).

Враховуючи порушення відповідачем свого грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу товару №34 від 11.04.2016, перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 30% річних в сумі 25362,64 грн., а також інфляційних втрат в сумі 204595,55 грн., а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 365062,20 грн. штрафу та пені в сумі 425672,52 грн., суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено, відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони в п. 8.3. Договору домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється протягом п'яти років з моменту підписання даного договору. Крім того, сторони домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного договору.

Згідно з п. 8.2. Договору, за прострочення виконання зобов'язання Покупець зобов'язаний сплатити на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 8.4. Договору, Покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь Продавця, штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

У п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши нарахування позивачем пені, судом встановлено, що розрахунок пені є арифметично вірним в сумі 425431,50 грн., а в сумі 241,02 грн. пеня нарахована безпідставно.

Суд також встановив, що позивачем одночасно заявлено вимогу про стягнення штрафу в розмірі 365062,20 грн.

У постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15 викладена правова позиція стосовно наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Отже, одночасне застосування штрафу і пені до відповідача за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу товару №34 від 11.04.2016 порушуватиме вимоги ст.61 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене та те, що розмір пені, який правомірно заявлено до стягнення - 425431,50 грн. перекриває розмір штрафу в сумі 365062,20 грн., то суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 425431,50 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 365062,20 грн. є безпідставними, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 29330,85 грн.

Крім того, суд зазначає, що згідно п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, сплачена позивачем сума судового збору за подання до господарського суду позовної заяви в частині стягнення основного боргу у розмірі 525311,00 грн. та 30% річних в сумі 457568,00 грн., що становить 14743,19 грн. може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила, а тому враховуючи відсутність відповідного клопотання позивача на час прийняття рішення у даній справі, у суду відсутні підстави для повернення судового збору в сумі 14743,19 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 61, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 655, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193, ст. 217, 230, ст. 343 Господарського кодексу України; ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, п.1.1. ч.1 ст.80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 1955389,69 грн.

Стягнути з Фермерського господарства "АЛЬЯНС" (63450, Харківська область, Зміївський район, село Роздольне, вул. Молодіжна, буд. 1-А, ідентифікаційний код 31374476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКОШАГРО" (64200, Харківська область, Балаклійський район, місто Балаклія, ПЛОЩА РОСТОВЦЕВА, будинок 8, приміщення 2, адреса листування: 03038, м. Київ, вул. Ямська, буд. 8, ідентифікаційний код 37685777) суму основного боргу в розмірі 1300000,00 грн., 30% річних в розмірі 25362,64 грн., інфляційні втрати в сумі 204595,55 грн., пеню в сумі 425431,50 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 29330,85 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 525311,00 грн. та 30% річних в сумі 457568,00 грн. - припинити.

Врешті частини позову в сумі 365454,89 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 04.12.2017 р.

Суддя І.О. Чистякова