Рішення

від 15.11.2017 по справі 910/16800/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2017Справа №910/16800/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІРІТ КОМПАНІ"

про стягнення 113 423,97 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: Князь С.С. - за довіреністю від 22.08.2017 року;

від відповідача: Пожоджук Р.С. - за довіреністю 13.10.2017 року, Шевченко Д.О. - за довіреністю №1 від 30.10.2017 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІРІТ КОМПАНІ" про стягнення 113 423,97 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару згідно умов Договору поставки №DP 06-16/90-1 від 08.06.2016 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь: 41 932,70 грн. - суми основного боргу, 41 858,66 грн. - інфляційних втрат, 3 303,02 грн. - 3% річних, 26 329,59 грн. - пені, 1 701,36 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 18.10.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 року відкладено розгляд справи на 01.11.2017 року.

В судовому засіданні 01.11.2017 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, судом оголошено перерву до 15.11.2017 року.

В судовому засіданні 15.11.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити та подав відзив на позовну заяву.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 15.11.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД" (далі по тексту - Позивач, постачальник, ТОВ ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СПІРІТ КОМПАНІ" (далі по тексту - відповідач, покупець, ТОВ "СПІРІТ КОМПАНІ") укладено Договір поставки №DP 06-16/90-1 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати Товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у Додатках.

Відповідно до п.1.6. Договору передача товару здійснюється окремими партіями, узгодженими сторонами.

Згідно з п.1.7. Договору кількість і вартість товару (ціна за одиницю товару), що поставляється за даною угодою, визначаються між сторонами в специфікаціях і додатках, що є невід'ємною частиною цього договору.

Як додатки сторони приймають:

- Рахунки (рахунки-фактури), сплачені Покупцем, згідно п.4.1. договори:

- Видаткові накладні за товар;

- Інші письмові додаткові угоди сторін до договору.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію Товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат Постачальника (у разі транспортування Товару за рахунок Постачальника) здійснюються в безготівковому порядку по 100% попередньої оплаті, у термін 2-х банківських днів з моменту отримання рахунку, якщо інше не передбачено Додатками до даного Договору.

Оплата здійснюється шляхом переказу Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, що визначений у цьому Договорі або окремо вказаний Постачальником у відповідному рахунку-фактурі (п.3.2. Договору).

Відповідно до п.3.3. Договору розрахунок за фактично одержану партію Товару здійснюється, Покупцем на підставі відповідної накладної на постачання партії Товару та/або належним чином оформлених Актів прийомки-передачі Товару та товарно-транспортних (видаткових) накладних або залізничних накладних (в залежності від умов поставка Товару) і рахунків-фактур Постачальника (в залежності від умов поставки).

В період часу з 08.06.2016 року 15.09.2016 року (включно) позивачем поставлено та передано у власність, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 15 722 548,35 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними (копії видаткових накладних містяться в матеріалах справи).

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України .

На виконання мов Договору відповідачем оплачено вартість отриманого товару в розмірі 15 680 615,65 грн., а суму коштів в розмірі 41 932,70 грн. залишилась неоплаченою.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення Відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого від позивача товару, відповідно до умов Договору, у Відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 41 932,70 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність відповідачу товар за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не в повній мірі сплатив на користь позивача вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість з його плати в розмірі 41 932,70 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.11.2017 року зазначив про сплату відповідачем заборгованості в розмірі 41 932,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд дійшов висновку що заборгованість в розмірі 41 932,70 грн. сплачено відповідачем, а тому провадження у справі в частині стягнення 41 932,70 грн. (суми основного боргу) підлягає припиненню у зв'язку з відсутню предмету спору.

Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 26 329,459 грн.

Згідно з п.6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному Договору винна Сторона несе відповідальність згідно чинному законодавству України.

У випадку прострочення оплати за поставлену партію Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню із розрахунку за кожен день прострочки 30% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, від простроченої неоплаченої суми. Сплата пені не звільняє Покупця від зобов'язань по оплаті (п.6.3. Договору).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до положень ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 26 329,459 грн.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 41 858,66 грн. (інфляційних втрат) та 3 303,02 грн. (3% річних).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 41 858,66 грн. (інфляційних втрат) та 3 303,02 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 41 932 (сорок одна тисяча дев'ятсот тридцять дві) грн. 70 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІРІТ КОМПАНІ" (01103, м. Київ, БУЛЬВАР ДРУЖБИ НАРОДІВ, будинок 28-В КАБІНЕТ 201; код ЄДРПОУ 39921401) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД" (89600, Закарпатська обл., місто Мукачеве, ВУЛИЦЯ ПУШКІНА, будинок 24, корпус А; код ЄДРПОУ 34197267) 41 858 (сорок одну тисячу вісімсот п'ятдесят вісім) грн. 66 коп. - інфляційних втрат, 3 303 (три тисячі триста три) грн. 02 коп. - 3% річних, 26 329 (двадцять шість тисяч триста двадцять дев'ять) грн. 59 коп. - пені, 1 701 (одну тисячу сімсот одну) грн. 36 коп. - судового збору.

4. В решті задоволення позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 29.11.2017 року.