Рішення
від 22.11.2017 по справі 910/16591/17
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2017№910/16591/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Віталюкс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Новий базар

про стягнення 207 497,74 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Григораш К.М. за довіреністю від 12.09.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Віталюкс (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Новий базар (далі - відповідач) про стягнення 207 497,74 грн., які складаються з вартості збитків, що визначена у п. 10.9. Договору, штрафу в сумі 1 248,00 грн., частини забезпечувального внеску в сумі 6 240,00 грн. та 3% річних в сумі 9,74 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2017 порушено провадження у справі № 910/16591/17, її розгляд призначено на 17.10.2017 року.

12.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 01.11.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.11.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 22.11.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 22.11.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 22.11.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 774 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що 21.11.2016 року між позивачем (Суборендар) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір суборенди № 82/НБ/К (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендар передає, а Суборендар приймає в тимчасове оплачуване користування частину нежилого приміщення, площею 52,9 кв.м., розташованого за адресою: ТЦ НОВИЙ БАЗАР , м. Київ, вул. М.Закревського, 22 (літ. Т ), 1-й поверх (далі - Об'єкт суборенди) для використання відповідно до умов цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору загальна площа Об'єкту суборенди, що передається в суборенду, становить 52,9 кв.м. Остаточна загальна площа Об'єкту суборенди визначається в Акті прийому-передачі Об'єкту суборенди у користування.

Пунктом 1.4. Договору передбачено, що Орендар користується нежитловою будівлею, у якій розташований Об'єкт суборенди на підставі договору оренди нежитлової будівлі від 16.02.2016 (Основний договір).

Об'єкт суборенди передається Суборендарю виключно з метою розміщення аптеки (п. 2.1. Договору)

В силу п. 4.1., 4.2. Договору усі розрахунки за цим Договором здійснюються у національній валюті України. За умовами Договору Суборендар може сплачувати наступні види платежів: забезпечувальний платіж, орендна плата, інші платежі (маркетингові, експлуатаційні, комунальні послуги тощо). Сторони домовилися, що розмір орендної плати та інших платежів і порядок взаєморозрахунків здійснюється за умовами, що викладені в Додатку № 2, який є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 3.10. Договору Суборендар зобов'язується повернути з користування Об'єкт Суборенди Орендарю в останній день Договору, згідно Акту повернення Об'єкту суборенди, у належному стані з урахуванням нормального фізичного зносу. У випадку необхідності, за письмовою заявою Орендаря, сторони можуть додатково письмово погодити інший строк повернення Об'єкту суборенди, при цьому, у такому разі продовжується нарахування орендної плати за таке користування у розмірі, визначеному умовами Договору.

За умовами п. п. 7.1., 7.2. Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.10.2019 року включно. Строк суборенди починається з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі об'єкту суборенди у користування та закінчується датою підписання сторонами Акту повернення Об'єкта суборенди, але в будь-якому випадку в останній день строку дії Договору.

На виконання умов Договору відповідач передав позивачу в суборенду частину нежитлового приміщення площею 52 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. М.Закревського, 22, літ. Т , 1-й поверх, що підтверджується Актом приймання-передачі від 23.11.2016 року.

21.12.2012 року між сторонами було укладено Акт прийому-передачі, згідно з яким відповідач передав позивачу в суборенду частину нежитлового приміщення площею 52,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. М.Закревського, 22, літ. Т , 1-й поверх.

Згідно з доводами позивача, не спростованими відповідачем, власником Об'єкту суборенди - ТОВ Іновейшин Груп було повідомлено позивача в телефонному режимі про дострокове припинення дії Основного договору оренди, на підставі якого приміщення перебувало в користуванні відповідача та передано в подальшу суборенду позивачу.

Отримавши дану інформацію позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою № 66 від 12.07.2017, в якій просив надати документальне підтвердження дійсності або припинення Основного договору оренди, на підставі якого було укладено Договір суборенди, і у разі припинення основного договору здійснити прийняття Об'єкту суборенди шляхом підписання Акту приймання-передачі.

Крім того, листом № 65 від 12.07.2017 позивач звернувся до ТОВ Іновейшин Груп з проханням надати документальне підтвердження припинення дії Основного договору.

Листом № 31-07/2017-01 від 31.07.2017 ТОВ Іновейшин Груп повідомило позивача про те, що дію укладеного з відповідачем Договору оренди нежитлового приміщення від 16.02.2016 припинено з 11.07.2017 року.

Частиною 2 статті 774 Цивільного кодексу України передбачено, що строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Крім того, згідно з п. 9.3.7. Договору дію цього Договору може бути достроково припинено у випадку закінчення дії Основного договору оренди, за яким Орендар орендує будівлю в якій розміщено Об'єкт суборенди у Орендодавця. В цьому випадку даний договір припиняє свою дію одночасно з припиненням дії Основного договору оренди. При цьому Орендар зобов'язаний письмово повідомити Суборендаря про дострокове розірвання дії Договору за 30 календарних днів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами Договір суборенди є достроково припиненим у зв'язку з припиненням строку дії Основного договору оренди з 11.07.2017 року.

Згідно з п. 10.9. Договору в разі дострокового припинення дії цього Договору у зв'язку з достроковим розірванням Основного договору оренди, з будь-яких підстав, Орендар, за письмовою вимогою Суборендаря, сплачує неустойку та відшкодовує завдані збитки в повному обсязі, в тому числі упущену вигоду, у наступних розмірах, зокрема, при достроковому припиненні дії Договору протягом 1-го року користування Об'єктом суборенди - 200 000,00 грн.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки укладений між сторонами Договір суборенди припинив свою дію на першому році користування Об'єктом суборенди, заявлені позивачем вимоги про стягнення 200 000,00 грн. на підставі п. 10.9. Договору суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, судом встановлено, що 09.08.2017 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 76, в якій просив, зокрема, здійснити приймання Об'єкту суборенди у передбачений п. 3.10. Договору суборенди строк шляхом підписання акту повернення Об'єкту суборенди.

До означеної вимоги позивачем було додано Акт повернення приміщення від 09.08.2017 року у двох примірниках.

Факт направлення вищевказаної вимоги разом з Актами повернення приміщення відповідачу підтверджується Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0406004950190.

Проте, відповідач направлений позивачем Акт повернення приміщення не підписав, будь-якої вмотивованої відмови від прийняття Об'єкту суборенди не надав.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 10.12. Договору передбачено, що у випадку безпідставної відмови Орендарем від прийняття Об'єкта суборенди у Суборендаря, після спливу строку суборенди або у строк погоджений Сторонами, та за умови належного виконання Суборендарем усіх своїх зобов'язань за цим Договором, Орендар, за вимогою Суборендаря, сплачує останньому штраф у розмірі 20% щомісячної базової орендної плати.

Відповідно до п. 1.3.1. Додатку № 2 до Договору та платіжного доручення № ОВ 8000089 від 03.07.2017 розмір базової орендної плати складає 6 240,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в розмірі 1 248,00 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Крім того, згідно з п. 1.2. Додатку № 2 до Договору Суборендар зобов'язаний протягом 5 робочих днів після підписання Договору здійснити оплату забезпечувального платежу на поточний рахунок Орендаря в сумі 12 480,00 грн., в тому числі ПДВ, який в подальшому зараховується сторонами рівними частинами, в якості орендної плати за перший та останній місяці суборенди відповідно, окрім випадків, передбачених умовами п. 9.3.6. Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі платіжного доручення № 371053126 від 25.11.2016 позивач перерахував відповідачу 6 240,00 грн. із призначенням платежу: Забезпечувальний платіж за останній місяць суборенди згідно дод. № 2 договору суборенди № 82/НБ/К від 21.11.2016 без ПДВ .

Проте, як зазначалось судом вище, укладений між сторонами Договір суборенди достроково припинив свою дію у зв'язку з припиненням строку дії Основного договору оренди, а доказів на підтвердження наявності у позивача заборгованості по сплаті орендних платежів матеріали справи не містять, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно продовжує утримувати у себе забезпечувальний платіж у розмірі 6 240,00 грн.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

У письмовій вимозі № 76 від 09.08.2017 позивач просив відповідача повернути забезпечувальний платіж в сумі 6 240,00 грн. у зв'язку з достроковим припиненням Договору суборенди та здійсненням позивачем оплати за останній фактичний місяць користування Об'єктом суборенди.

Проте, доказів на підтвердження повернення позивачу забезпечувального платежу у розмірі 6 240,00 грн. матеріали справи не містять, у зв'язку з чим, враховуючи факт дострокового припинення договору суборенди та відсутності будь-яких правових підстав для утримання відповідачем забезпечувального платежу, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 9,74 грн., нарахованих за прострочення повернення забезпечувального платежу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

У п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадку повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

При цьому присудження рішенням суду до стягнення безпідставно отриманих коштів не змінює правову природу зобов'язання.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі ст. 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 9, 74 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Новий базар (04205, місто Київ, проспект Оболонський, будинок 26, офіс 383; код ЄДРПОУ 40069204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Віталюкс (01023, місто Київ, вулиця Леоніда Первомайського, будинок 11; код ЄДРПОУ 32248361) збитки в сумі 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп., штраф в сумі 1 248 (одну тисячі двісті сорок вісім) грн. 00 коп., забезпечувальний платіж в сумі 6 240 (шість тисяч двісті сорок) грн. 00 коп. та 3 112 (три тисячі сто дванадцять) грн. 32 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.11.2017.

Суддя М.Є. Літвінова

Дата ухвалення рішення22.11.2017
Оприлюднено06.12.2017

Судовий реєстр по справі —910/16591/17

Рішення від 22.11.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 01.11.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 17.10.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 28.09.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні