Рішення

від 29.11.2017 по справі 910/18378/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2017Справа №910/18378/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАН ЛОГІСТИК"

до Приватного підприємства "АРІС"

про стягнення 32 680,98 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Поліщук С.М. - за довіреністю № 7 від 27.12.2015 року;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАН ЛОГІСТИК" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "АРІС" про стягнення 32 680,98 грн., а саме 27200,00 грн. заборгованості за надані послуги, 1108,49 грн. пені, 2720,00 грн. штрафу, 1108,49 грн. 25% річних, 544,00 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем Договору № 19/06-17/ТЗ надання та організації послуг від 19.06.2017 року в частині своєчасної оплати за надані транспортно - експедиторські послуги, в результаті чого у Приватного підприємства "АРІС" утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню, штраф, 25 % річних та втрати від інфляції у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/18378/17 та призначено її розгляд на 15.11.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 року розгляд справи відкладався на 29.11.2017 року.

В судові засідання 15.11.2017 року та 29.11.2017 року з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копія ухвал суду від 25.10.2017 року, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, а саме: 02152, м. Київ, вул. А.Бучми, 6А, кв. 36, що відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручені.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 29.11.2017 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103042395858.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

15.11.2017 року через канцелярію суду від позивача надійшло повідомлення № 435 від 08.11.2017 року, яке судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 29.11.2017 року позивачем суду не надано.

У відповідності до п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 15.11.2017 року та 29.11.2017 року до суду не надходило.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 25.10.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

За таких обставин, суд доходить висновку, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, в зв'язку з чим вважає за можливе здійснити розгляд справи без участі представника ПП АРІС за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 29.11.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 29.11.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 19 червня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ПАН ЛОГІСТИК (виконавець за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством АРІС (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 16/06-17/ТЗ надання та організації послуг (далі - Договір), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець бере на себе зобов'язання організувати перевезення довіреного йому замовником вантажу в міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом, або іншим видом транспорту (далі - Т.З.) при попередньому погодженні в Заявці сторонами, з місця відправлення до пункту призначення, і видати вантаж уповноваженій особі замовника (або іншій особі) на його одержання та надати інші транспортно-експедиторські послуги, а замовник в свою чергу зобов'язується прийняти надані послуги та сплатити за них обумовлену плату.

У відповідності до п. 1.4 Договору 1кожне окреме перевезення проводиться на основі Заявки, яка при погодженні сторонами є невід'ємною частиною даного Договору. В Заявці вказуються види послуг, які має виконати виконавець та інші, при спільному погодженні сторонами, вимоги до організації перевезення і розмір плати за організацію перевезення (за надання транспортно-експедиторських послуг).

Зокрема, як визначено сторонами в п.2.1.1 Договору, замовник зобов'язаний надати виконавцю не пізніше ніж за одну добу до дати завантаження (якщо інше не погоджено сторонами) факсимільним чи електронним зв'язком Заявку на перевезення, у якій вказується: маршрут перевезення; кількість та вид вантажу, інформація про вантаж та особливості його перевезення; додаткові вимоги до Т.З., який буде перевозити вантаж; види додаткових послуг, які має надати виконавець; дата та адреса завантаження, назва вантажовідправника, контактні телефони, контактні особи; місце митного оформлення вантажу в країні відправлення та призначення (у разі потреби); митні переходи (у разі потреби); дата та адреса розвантаження, назва вантажоодержувача, контактні телефони, особи; сума плати за перевезення; додаткові дані, вимоги для здійснення перевезення вантажу, можливі перешкоди.

Так, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов Договору сторонами було погоджено:

- заявку № 17/08/07 від 07.08.2017 року до Договору, копія якої наявна в матеріалах справи, згідно умов якої узгоджено організація перевезення вантажу (профілю на паллетах) за маршрутом: м. Київ, вул. Північно - Сирецька, 49 - м. Ужгород, вул. Котляревського (буд майданчик), дата завантаження: 08.08.2017 року 08:00, дата розвантаження: 08.08.2017 року, автомобілем реєстраційний номер НОМЕР_3/НОМЕР_4, водій - ОСОБА_3, вартістю 13600,00 грн. з ПДВ. Замовник оплачує експедитору послуги протягом двох банківських днів з моменту отримання замовником документів: рахунок, акт надання послуг, копія ТТН;

- заявку № 17/08/07 від 17.08.2017 року до Договору, копія якої наявна в матеріалах справи, згідно умов якої узгоджено організація перевезення вантажу (профілю на паллетах) за маршрутом: м. Київ, вул. Північно - Сирецька, 49 - м. Ужгород, вул. Котляревського (буд майданчик), дата завантаження: 19.08.2017 року 08:00, дата розвантаження: 21.08.2017 року, автомобілем Volvo реєстраційний номер НОМЕР_5/НОМЕР_4, водій - ОСОБА_4, вартістю 13600,00 грн. з ПДВ. Замовник оплачує експедитору послуги протягом двох банківських днів з моменту отримання замовником документів: рахунок, акт надання послуг, копія ТТН.

Вказані заявки підписана уповноваженими особами експедитора та замовника та засвідчені печатками сторін, та зважаючи на положення п.2.1.1 Договору належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаних заявок до виконання позивачем.

Згідно п.2.2.1 Договору протягом строку дії даного Договору виконавець зобов'язаний надавати узгоджені сторонами послуги.

Окрім того, за умовами п.2.1.16 Договору замовник зобов'язаний підписати Акт виконаних робіт (наданих послуг) протягом трьох днів з моменту його отримання від виконавця та в цей же строк один підписаний екземпляр такого Акту повернути виконавцеві. У разі, коли Акт виконаних робіт (наданих послуг) не підписаний зі сторони замовника та/або не повернутий виконавцю протягом трьох днів з моменту його отримання, вважається, що Акт є погоджений замовником та роботи (послуги) вважаються виконаними в повному обсязі на дату вказану в акті.

За умовами п. 1.3 Договору загальна ціна даного Договору визначається виходячи з вказаних в: Заявках розміру плати всіх наданих виконавцем послуг по кожному окремому перевезенні, (далі - плата за перевезення), що узгоджується сторонами та сумарно становить загальну ціну Договору.

Як визначено в п.3.1 Договору, сторони погодили, що оплату за послуги з організації перевезення вантажів Замовник здійснює у формі 100% оплати протягом трьох банківських днів з моменту отримання документів від виконавця (акт надання послуг, рахунок, податкова накладна, копія ТТН/СМК.) шляхом перерахування погодженої суми на поточний рахунок виконавця.

Виконавець надає замовнику рахунок за організацію перевезення, акт надання послуг, податкову накладну у формі відповідно до вимог діючого законодавства, копію ТТН/СМК (п.3.2 Договору).

При цьому згідно підписаних сторонами заявок № 17/08/07, замовник оплачує експедитору послуги протягом двох банківських днів з моменту отримання змовником документів

Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строк оплати наданих за Договором транспортно - експедиторських послуг, ніж у зазначених заявках, в матеріалах справи відсутні.

Згідно п. 7.9 Договору відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України погодили, що скріплення печатками сторін цього Договору та всіх додатків та/або додаткових угод до нього, є обов'язковим. Цей Договір та всі додатки та/або додаткові угоди до нього набирають чинності та підлягають виконанню сторонами за умови підписання уповноваженими представниками сторін та обов'язкового скріплення печатками сторін. Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення їх печатками і діє до 31.12.2018 року. Якщо за один місяць закінчення терміну дії даного Договору жодна, із сторін не повідомить одна одну про своє бажання розірвати його, Договір вважається пролонгованим на тих же умовах на кожний наступний рік.

Вказаний Договір підписано уповноваженими представниками виконавця та замовника та скріплено печатками сторін.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та заявок № 17/08/07 від 07.08.2017 року та № 17/08/07 від 17.08.2017 року позивачем було організовано та здійснено перевезення вантажу за маршрутом м. Київ - м. Ужгород, автомобілями НОМЕР_3/НОМЕР_4 та НОМЕР_3/НОМЕР_4.

На підтвердження факту надання транспортно - експедиторських послуг позивачем згідно умов Договору та заявок № 17/08/07 від 07.08.2017 року та 17.08.2017 року з організації перевезення вантажу за вищевказаним маршрутом позивачем надано підписані експедитором та замовником акти надання послуг № 10005144 від 09.08.2017 року на суму 13600,00 грн. з ПДВ та № 10005575 від 22.08.2017 року на суму 3600,00 грн. з ПДВ, всього на загальну суму 27200,00 грн. (з посиланням на заявки № 17/08/17).

При цьому за змістом вказаних актів, останні підписані замовником за відсутності претензій по об'єму, якості та строкам надання послуг, а також підтверджують отримання всіх необхідних для оплати документів, передбачених Договором та заявками.

Факт надання позивачем послуг з організації перевезення за вказаними заявками № 17/08/07 від 07.08.2017 року та № 17/08/07 від 17.08.2017 відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з організації послуг з перевезення вантажу, обумовлених заявками в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Факт надання замовнику необхідних, згідно умов Договору та заявок, для здійснення оплати документів, підтверджено відповідачем шляхом підписання актів надання послуг.

Окрім того, Приватним підприємством АРІС на адресу позивача надіслано гарантійний лист № 14 від 18.08.2017 року. В якому гарантувалось здійснення оплати в сумі 27200,00 грн. до 23 серпня 2017 року. Копія вказаного листа наявна в матеріалах справи.

Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами Договору та заявками, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 27200,00 грн.

В подальшому з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу - претензію № 362 від 07.09.2017 року, разом з відповідними актами надання послуг, що підтверджується наданою позивачем копією фіскального чеку від 13.09.2017 року, та отримані одержувачем (відповідачем) 04.10.2017 року.

Вказана претензія залишена позивачем без відповіді та задоволення, грошові кошти за надані позивачем послуги з організації перевезення сплачені не були.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем транспортно - експедиторських послуг відповідно до умов Договору за заявок, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 27200,00 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що предметом даного спору є позовні вимоги експедитора до замовника за Договором про стягнення оплати за надані транспортно - експедиторські послуги з перевезення вантажу по території України, надані позивачем.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 спеціального Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Зокрема, умови, порядок та строки здійснення наданих позивачем як експедитором послуг визначний розділом 3 Договору та умовами заявок № 17/08/07 від 07.08.2017 року та № 17/08/07 від 17.08.2017 року.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши замовнику (відповідачу) транспортно - експедиторські послуги згідно умов Договору та заявок, а відповідач в порушення умов Договору та заявок в обумовлений строк не оплатив надані послуги та має перед позивачем заборгованість з оплати останніх в сумі 27200,00 грн.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 19/06-17/ТЗ надання та організації послуг від 19.06.2017 року та заявок та/або його окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 27200,00 грн. основного боргу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору та заявок у визначений строк оплату наданих транспортно - експедиторських послуг не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Згідно п.3.3 Договору у випадку прострочення оплати виконавцю, замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від неоплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується на весь період прострочення оплати, починаючи з першого дня прострочення і закінчуючи днем повного погашення заборгованості.

Також як визначено сторонами в заявках № 17/08/07, у разі порушення замовником строків оплати, замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період порушення, від суми заборгованості, за кожен день порушення, включаючи день фактичної оплати, а також 25 % річних від простроченої суми, відповідно до ст. 625 ЦК України (п.5) тощо.

За умовами п.2.1.13 Договору у випадку безпідставної відмови замовника від оплати послуг, замовник сплачує виконавцю додатково штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Отже, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості наданих за Договором та заявками послуг позивачем здійснено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нарахована пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, в сумі 1108,49 грн. за період з 15.08.2017 року по 20.10.2017 року та на підставі п.2.1.13 Договору штраф в сумі 10% від суми заборгованості - 2720,00 грн. (27200,00 грн.*10%), які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Окрім того, на підставі ст. 625 ГПК України та п. 5 Заявок № 17/08/07, позивачем здійснено нарахування 25 процентів річних в сумі 1108,49 грн. за період з 15.08.2017 року по 20.10.2017 року та втрат від інфляції в сумі 544,00 грн. за період вересень 2017 року, які позивач також просить суд стягнути з відповідача.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Так у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування іншого, ніж пеня, виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Також згідно правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови №14 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, згідно якого позивачем граничним строком оплати наданих послуг визначено 14.08.2017 року та 29.08.2017 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 1108,49 грн. пені, 1108,49 грн. процентів річних, 544,00 грн. втрат від інфляції та 2720,00 грн. штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати наданих за Договором транспортно - експедиторських послуг відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача пені штрафу, процентів річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 1108,49 грн. пені, 2720,00 грн. штрафу, 1108,49 грн. 25% річних, 544,00 грн. втрат від інфляції.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник з вини відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства АРІС (02152, м. Київ, вул. А.Бучми, 6А, кв. 36, код ЄДРПОУ 31748836) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПАН ЛОГІСТИК (вул. Деміївська, 43, м. Київ, 03040, код ЄДРПОУ 36958491) 27200 (двадцять сім тисяч двісті) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 108 (одну тисячу сто вісім) грн. 49 коп. - пені, 1108 (одну тисячу сто вісім гривень) грн. 49 коп. - процентів річних, 2720 (дві тисячі сімсот двадцять) грн. 00 коп. - штрафу, 544 (п'ятсот сорок чотири) грн. 00 коп. - втрат від інфляції, 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 06.12.2017 року.