Рішення

від 05.12.2017 по справі 918/756/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" грудня 2017 р. Справа № 918/756/17

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Церковної Н.Ф. , при секретарі судового засідання Оліфер С.М. , розглянувши у відкритому засіданні матеріали справи за позовом Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОЙ" про стягнення в сумі 54 027,97 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність № 95-17 від 16.06.2017 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2017 року Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОЙ" (далі-відповідач) про стягнення в сумі 54 027,97 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що: 28.07.2014 року позивачем поставлено відповідачу бетон на загальну суму 13 240,36 грн, що підтверджується довіреністю № 23 від 28.07.2014 року та накладною № 16 від 28.07.2014 року.

06.10.2014 року позивачем надано відповідачу послуги із перевезення бітуму автомобілем МАЗ 53213 у кількості 10 годин на загальну суму 3 851,10 грн, що стверджується рахунком № 16 від 08.10.2014 року та товарно - транспорною накладною від 06.10.2014 року. Відповідач, у свою чергу, прийняв товар, але оплату за товар та послуги із перевезення не здійснив. Відтак, сума боргу відповідача перед позивачем становить 17 091,46 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 174, 193 ГК України.

Ухвалою суду від 08.11.2017 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 22.11.2017 року. Ухвалою суду від 22.11.2017 року розгляд справи відкладено на 05.12.2017 року.

Відповідач у судове засідання не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе вирішити спір по суті на підставі ст. 75 ГПК України за наявними справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем 28.07.2014 року поставлено відповідачу бетон на загальну суму 13 240,36 грн, що підтверджується довіреністю № 23 від 28.07.2014 року та накладною № 16 від 28.07.2014 року, а також 06.10.2014 року надано відповідачу послуги із перевезення бітуму автомобілем МАЗ 53213 у кількості 10 годин на загальну суму 3 851, 10 грн, що стверджується рахунком № 16 від 08.10.2014 року та товарно - транспорною накладною від 06.10.2014 року.

У зазначених документах міститься ідентифікація сторін.

З наданих позивачем первинних документів, складених на підтвердження вчинення господарської операції з поставки товару та надання послуг із перевезення суд дійшов висновку, що поставка та надання послуг між сторонами мали позадоговірний характер.

Документи, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки товару та надання послуг, відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Вказані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар та надання послуг.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що відповідач розрахунки за поставлений товар в розмірі 13 240, 36 грн та надання послуг в розмірі 3 851,10 грн не здійснив. Відтак, борг відповідача перед позивачем складає 17 091,40 грн.

09.03.2017 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію на суму 17 091,40 грн, яку останній залишив без відповіді та задоволення.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням закріплених у п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін при розгляді справи, судом встановлено, що відсутність оплати за фактично поставлений товар та надання послуг призведе до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін, а також завдасть значної шкоди позивачеві.

Зважаючи, що судом встановлено факт поставки товару та надання послуг, відтак останні підлягають оплаті. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг в розмірі 17 091,40 грн.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що за приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

У матеріалах справи містяться видаткові накладні, тобто товаророзпорядчі документи на товар, як одна з підстав платежу (альтернативна), які містять дати їх складання.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що, враховуючи специфіку господарського процесу, який вимагає документального оформлення господарських операцій, у даному випадку - видаткових накладних, саме з моменту їх оформлення у позивача з'явилася фактично-правова підстава звернення до суду за захистом порушеного майнового права.

Тобто саме вказані накладні є єдиними доказами, які надають можливість чітко визначитися із строком виконання зобов'язань з оплати товару.

Крім того, за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховано пеню,3% річних та інфляційні.

Щодо стягнення пені, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як зазначалося, судом встановлено, що поставка товару та надання послуг носили позадоговірний характер.

Виходячи з вимог ст. 231 ГК України, штрафні санкції застосовуються у випадках, передбачених законом або договором.

Зважаючи, що договори відсутні, тобто не укладалися, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані ці норми законодавства, отже підстави для стягнення пені відсутні.

Стосовно стягнення 3% річних та інфляційних, то за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, суд встановив, що розмір перших становить 1 644,00 грн (при заявленому - 1644,00 грн), других - 15 231,23 грн (при заявленому - 15 231,23 грн) (розрахунок додається), отже, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи, що позивач довів, а відповідач не спростував наявності заборгованості за поставлений товар та надані послуги, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОЙ" (с. Боремель, Демидівський район, Рівненська область, 35210, код ЄДРПОУ 36805296) на користь Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Остафова. 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31994540) 17 091,46 грн основного боргу, 1 644,00 грн - 3 % річних, 15 231,23 грн інфляційних втрат та 1 005,90 грн судового збору.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 20 068,21 грн пені відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 06.12.2017 року.

Суддя Церковна Н.Ф.