Рішення

від 05.12.2017 по справі 920/1073/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.12.2017 Справа № 920/1073/17

За позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна

компанія Нафтогаз України , м. Київ

до відповідача ОСОБА_1 комунальний навчальний заклад Сумської обласної ради

Путивльський педагогічний коледж імені ОСОБА_2 ,

м. Путивль, Сумська область

про стягнення 3079 грн. 09 коп.

Суддя Заєць С. В.

Представники:

Від позивача - ОСОБА_3 (довіреність від 14.04.2017 № 14-68)

Від відповідача - не з'явився.

При секретарі судового засідання Малюк Р.Б.

Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь 3079 грн. 09 коп., в тому числі 264 грн. 62 коп. 3% річних за несвоєчасні розрахунки, 2814 грн. 47 коп. інфляційних нарахувань, а також витрати по сплаті судового збору.

Позивач в судовому засіданні 05.12.2017 надав усні пояснення в обґрунтування поданого позову та позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву не подав, проте надав суду листа, в якому просить розгляд справи проводити без присутності представника відповідача.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2012 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (позивач) та ОСОБА_1 комунальним навчальним закладом Сумської обласної ради Путивльський педагогічний коледж імені ОСОБА_2 (відповідач) укладено договір 13/2408-ТЕ-29 купівлі - продажу природного газу (далі -Договір).

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 46 975,39грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу за період січень 2013 року по квітень 2013 року, січень 2014 року ( а.с. 23 -29).

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно виконував договірні зобов'язання.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору, у зв'язку з чим останньому відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України згідно з поданим розрахунком нараховано 3% річних та інфляційних збитків за несвоєчасні розрахунки стосовно основного боргу.

Відповідно до вимог пункту 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені відсотки є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Верховний Суд України у своєму листі від 01.07.2014 року Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві роз'яснив, що за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку загальний розмір нарахованих 3% річних складає 264,62 грн., інфляційні нарахування - 2 814,47 грн.

Відповідач контррозрахунку чи аргументованих заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань суду не надав.

З огляду на зазначене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3 % річних за несвоєчасну оплату за придбаний природний газ відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 13/2408-ТЕ-29 від 29.12.2012 року є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача 264 грн. 62 коп. 3 % річних та 2814 грн. 47 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1600 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 комунального закладу Сумської обласної ради Путивльський педагогічний коледж імені ОСОБА_2 (4150 0 , Сумська область, м. Путивль, вул. Луначарського, 79, код ЄДРПОУ 02137810) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (02001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 264 грн. 62 коп. 3 % річних, 2814 грн. 47 коп. інфляційних нарахувань, 1600 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.12.2017 року.

Суддя ОСОБА_4