Рішення

від 04.12.2017 по справі 910/20329/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.12.2017Справа №910/20329/17 За позовомГоловного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області доПриватного акціонерного товариства «Український пожежний концерн «Укрпожсервіс» простягнення 461  850,06 грн. Суддя Босий В.П. Представники сторін: від позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (надалі – ГУ ДСНС у Херсонській області) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Український пожежний концерн «Укрпожсервіс» (надалі – «Товариство») про стягнення 226  530,62 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про закупівлю №18/95 від 16.12.2016 р. відповідач належним чином зобов'язання по поставці товару не виконав, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 92  085,62 грн. та процентів за користування коштами у розмірі 134  445,00 грн. Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.11.2017 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 04.12.2017 р. 30.11.2017 р. представником позивача до канцелярії суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 188  468,56 грн. та проценти за користування коштами у розмірі 273  371,50 грн. Вказана заява була подана з дотриманням приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а відтак приймається судом до подальшого розгляду. Представник позивача в судове засідання не з'явився, 30.11.2017 р. через канцелярію подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою уповноваженого представника. Судом було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання з огляду на те, що на підставі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України позивач не був позбавлений можливості уповноважити будь-яку особу для представництва власних інтересів. Пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011  р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Суд відзначає, що жодного доказу на підтвердження факту неможливості направити в судове засідання уповноваженого представника позивачем не було надано. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103043113716. Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті. Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами. В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 16.12.2016 р. між ГУ ДСНС у Херсонській області (замовник) та Товариством (постачальник) був укладений договір про закупівлю авто підіймача пожежного №18/95 (надалі – «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити у власність замовнику авто підіймач пожежний АПГ 38-18-300 на базі шасі МАЗ код 29.10.5 (34142000-4) Автомобілі спеціальної призначеності (Автокрани та вантажні автомобілі самоскиди) (товар) в кількості та комплектації згідно з специфікацією (додаток 1), що є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що замовник забезпечує приймання та оплату товару в кількості та за цінами відповідно до специфікації. За змістом п. 2.1 Договору ціна договору становить 4  481  500,00 грн. з ПДВ за цінами відповідно до тендерної пропозиції та специфікації. Відповідно до п. 2.2 Договору замовник, керуючись вимогами абзацу другого підпункту 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 р. №117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за державні кошти», здійснює попередню оплату в розмірі 100% на протязі 5 робочих днів з дня підписання договору. Згідно з п. 3.3 Договору товар має бути поставлений замовнику до 01.06.2017 р., але не пізніше шести місяців від дати здійснення замовником платежу (попередньої оплати) на виконання умов договору. Допускається дострокова поставка товару, про що постачальник повинен повідомити замовника письмово за три робочих дні. Додатком до договору сторони погодили специфікацію №1, яка містить найменування товару, його кількість та вартість. Платіжними дорученнями №945 від 16.12.2016 р. та №946 від 16.12.2016 р. позивач повністю перерахував на рахунок відповідача вартість товару за Договором у розмірі 4  481  500,00 грн. Листом №УПК02/06-19 від 02.06.2017 р. відповідач повідомив позивача про неможливість вчасно виконати зобов'язання з поставки товару у зв'язку з затримкою поставки товару із-за кордону. Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем зобов'язання з поставки товару Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на обов'язок відповідача сплати пеню та проценти за прострочення виконання такого зобов'язання. Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з положеннями статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.   Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За змістом п. 2.2 Договору замовник здійснює попередню оплату в розмірі 100% на протязі 5 робочих днів з дня підписання договору. Матеріалами справи (платіжними дорученнями №945 від 16.12.2016 р. та №946 від 16.12.2016 р.) підтверджується, що позивач повністю перерахував на рахунок відповідача вартість товару за Договором у розмірі 4  481  500,00 грн. Згідно з п. 3.3 Договору товар має бути поставлений замовнику до 01.06.2017 р., але не пізніше шести місяців від дати здійснення замовником платежу (попередньої оплати) на виконання умов договору. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Суд відзначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту здійснення поставки оплаченого товару на користь позивача як станом на момент звернення до суду із даним позовом, так і станом на момент розгляду справи по суті. Також матеріали справи не містять доказів укладення сторонами додаткових умов до Договору в частині перенесення строків поставки, а відповідно до п. 11.1 Договору він діє до 01.06.2017 р., а в частині поставки – до повного його виконання, але не пізніше шести місяців від дати здійснення платежу на виконання умов договору. За таких обставин, має місце прострочення відповідачем зобов'язання з поставки товару, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі             188  468,56 грн. та процентів за користування коштами у розмір 273  371,50 грн. за період з 01.09.2017 р. по 31.10.2017 р. Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по поставці товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в частині третій статті 549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у частині першій статті 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки. Таким чином, пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. Пунктом 8.2 Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує на користь замовника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, відповідно до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а за прострочення понад 30 днів постачальника сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару. Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару у розмірі 188  468,56 грн., нараховану за період прострочення з 01.09.2017 р. по 31.10.2017 р. Також позивач просить суд стягнути з відповідача проценти за користування коштами у розмірі 273  371,50 грн., розраховані у відповідності з п. 8.6 Договору. Вказаним пунктом Договору передбачено, що за користування коштами у разі несвоєчасної поставки товару постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли товар мав бути переданий замовнику, до дня фактичної передачі товару або повернення суми попередньої оплати. Згідно з частинами другою і третьою статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Таким чином, позивачем правомірно визначена правова природа грошових коштів у сумі 273  371,50 грн., оскільки вказана сума фактично є процентами за користування чужими грошовими коштами, а не пенею. При цьому суд відзначає, що в даному випадку пеню (п. 8.2 Договору) необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами (п. 8.6 Договору), що є платою саме за користування такими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування коштами відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе. Вказаний висновок підтримується також Вищим господарським судом України в постанові від 25.09.2012 р. у справі №32/5005/3471/2012. Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача проценти за користування коштами у розмірі 273  371,50 грн., нараховані за період прострочення з 01.09.2017 р. по 31.10.2017 р. За таких обставин, позовні вимоги К ГУ ДСНС у Херсонській області про стягнення з Товариства пені у розмірі 188  468,56 грн. та процентів за користування коштами у розмірі 273  371,50 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі. Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача. На підставі викладеного та керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області  задовольнити повністю. 2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Український пожежний концерн «Укрпожсервіс» (03039, м. Київ, вул. Гоголівська, 13, оф. 17; ідентифікаційний код 14300088) на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (73022, м. Херсон, вул. Молодіжна, 6; ідентифікаційний код 38594707) пеню у розмірі 188 468 (сто вісімдесят вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 56 коп., проценти за користування коштами у розмірі 273  371 (двісті сімдесят три тисячі триста сімдесят одна) грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 6 927 (шість тисяч дев'ятсот двадцять сім) грн. 60 коп. Видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 06.12.2017 р. Суддя                                                                                                               В.П. Босий