Рішення

від 04.12.2017 по справі 902/942/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 грудня 2017 р. Справа № 902/942/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Приватного підприємства "Вояж Луцьк", с. Городище, Луцький район, Волинська область

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер - Трак", смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область

про стягнення 66 280,81 грн

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 24.04.2017 р., паспорт серії АС № 785533 виданий Луцьким МВ УМВС України у Волинській області 28.02.2002 р.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

В провадженні судді Білоуса В.В. перебувала справа № 902/942/17 за позовом Приватного підприємства "Вояж Луцьк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер - Трак" про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажів № 06/09/16 від 05.09.2016 р. в сумі 66 280,81 грн з яких 46 338,00 грн основного боргу, 1 348,00 3% річних, 6 532,96 інфляційних втрат та 12 061,85 грн, пені.

Ухвалою суду від 13.10.2017 р. розгляд справи призначено на 04.12.2017 р.

Указом Президента України від 10.11.2017 р. за № 357/2017 суддю Білоуса В.В. призначено на посаду судді Касаційного господарського суду Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 16.11.2017 р. здійснено повторний автоматичний розподіл справи № 902/942/17 за результатами якого справу було розподілено судді Банаську О.О.

Ухвалою суду від 20.11.2017 р. справу № 902/942/17 прийнято новим складом суду до свого провадження та призначено до розгляду на 04.12.2017 р.

Представник відповідача в судове засідання 04.12.2017 р. не з'явився, витребуваних доказів не подав, хоча про його дату, час та місце повідомлявся належним чином ухвалою суду, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією, і яка згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" значиться "не вручене під час доставки: інші причини".

Крім того, з метою належного повідомлення відповідача суд надіслав ухвалу від 20.11.2017 р. на адресу керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер - Трак" ОСОБА_2, яка отримала вказану ухвалу, що підтверджується інформації наявною на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" значиться " вручення: особисто".

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом .

Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 04.12.2017 р. представником позивача подано клопотання б/н від 01.12.2017 р. про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

06.09.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер - Трак" (Замовник) та Приватним підприємством "Вояж Луцьк" (Виконавець) укладено договір перевезення вантажів № 06/09/16 (а.с. 13-16, т. 1).

Відповідно п. 1.1 договір обумовлює порядок взаємовідносин, які виникають між Виконавцем та Замовником під час перевезення вантажів в міжнародному напряму та по території України.

Перевезення виконуються відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (конвенція МДП), Європейської угоди про режим праці та відпочинку (надалі ESTR), Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), Європейської угоди про перевезення вантажів, які швидко псуються (п. 1.2 Договору).

Згідно п. 2.1 Договору Замовник не пізніше 48 год. до дати запланованого завантаження вантажу передає Виконавцю заявку на перевезення, яка являється невід'ємним додатком до договору. На кожне перевезення вантажу оформлюється нова заявка.

Заявка повинна містити інформацію про маршрут (який не повинен суперечити правилам дорожнього руху), адресу вантажовідправника та вантажоотримувача, дату, час та місце завантаження автомобіля особи відповідальної за завантаження та розвантаження вантажу, інформацію щодо вантажу, вартість вантажу та додаткові або особливі умови окремих видів перевезення (2.2 Договору).

Ціна договору встановлюється в національній валюті України - в гривні, у випадку відзначення в заявці іншого виду валюти, оплата здійснюється в гривні по курсу НБУ на день закінчення зобов'язання по здійсненню перевезення (п. 5.1 Договору).

Відповідно п. 5.4 Договору Замовник здійснює оплату рахунків Виконавця на протязі 10 банківських днів з моменту отримання оригіналу (або факсової копії) документа на оплату, якщо інше не передбачено заявкою на перевезення.

У випадку невиконання або неналежного виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов договору та чинного законодавства України (п. 6.1 Договору).

Згідно п. 6.4 Договору у випадку порушення Замовником строків оплати перевезення, передбаченого п. 5.4 договору, Замовник виплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ України за кожен день прострочки платежу від суми заборгованості. Сплата пені не звільняє Замовника від взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2016 р. при умові виконання взятих на себе зобов'язань з перевезення вантажу (п. 9.2 Договору).

На виконання умов договору № 06/09/2016 від 06.09.2016 р. надіслано заявку не перевезення вантажу автомобілем НОМЕР_1/АС 4416 ХТ, маршрутом Голландія - Україна; вантаж: безпечна сировина в мішках на палетах, 19 палет, вага яких становить 21300 кг. Вартість перевезення за заявкою становить 1 550 євро по курсу НБУ на дату вигрузки, що є еквівалентом в гривні в сумі 46 338,00 грн (а.с. 17, т. 1).

На підставі вказаної заявки оформлено міжнародну товарно-транспортну накладну б/н від 08.09.2016 р. на перевезення вантажу (а.с. 18, т. 1).

13.09.2016 відповідачу виставлено рахунок № 321 за міжнародні транспортні послуги по маршруту Голландія - Полтава автомобілем НОМЕР_2/АС 44-16 ХТ, який наявний в матеріалах справи. (а.с.22, т. 1).

В підтвердження факту надання послуг (здійснення перевезення) надано товарно-транспортну накладну зразка CMR з відмітками вантажовідправника, перевізника (експедитора), вантажоотримувача і митних документів (а.с. 19, т. 1).

Позивачем факсовим зв'язком (на електронну на адресу) відповідача 20.09.2016 р. надіслано оригінали документів (договір, рахунок, акти, заявку, CMR ) за договором перевезення вантажу від 06.09.2016 р., які останнім прийнято та погоджено (а.с. 24, т. 1).

Крім того, надіслання вказаних документів за договором від 06.09.2016 р. підтверджується експрес-накладною № 59000206048583 від 21.09.2016 р., яка підтверджує отримання вказаних документів контрагентом позивача 21.09.2016 р. (а.с. 23, т. 1).

Як зазначає позивач, 07.03.2017 р. на адресу відповідача надіслано претензію з вимогою погашення заборгованості за договором перевезення вантажу.

Однак станом на час розгляду справи послуги з перевезення вантажу залишились неоплаченими.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зазначена норма кореспондується з вимогами ст. 144 Господарського кодексу України щодо підстав виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Різновидом договорів про надання послуг є договір перевезення вантажу.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтями 908, 909 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату .

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) від 19.05.1956 (Конвенція), яка була ратифікована Україною Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно зі статтею 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною статті 5 Конвенції встановлено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Відповідно до ст. 311 ГК України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленим відповідно до законодавства.

Недоліки в складанні первинної документації не є підставою для відмови у стягненні заборгованості за надані послуги з посиланням на недоведеність фактів надання таких послуг згідно з умовами договору (постанова Вищого господарського суду України від 19.04.2017 р. у справі № 922/2724/16 ).

Здійснивши системний аналіз вищевказаних норм законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача до відповідача та наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 46 338 грн 00 коп .

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 348,00 3% річних, 6 532,96 інфляційних втрат та 12 061,85 грн пені у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором № 06/09/16 від 06.09.2016 р. у зв'язку з чим суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.1 Договору сторонами обумовлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов договору та чинного законодавства України (п. 6.1 Договору).

Згідно п. 6.4 Договору у випадку порушення Замовником строків оплати перевезення, передбаченого п. 5.4 договору, Замовник виплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ України за кожен день прострочки платежу від суми заборгованості. Сплата пені не звільняє Замовника від взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином заявлені позивачем вимоги про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства з урахуванням доведеності позивачем факту прострочення боржника.

При цьому суд приймає до уваги, що пунктом 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно , то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання , не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу , протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань . Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

При цьому, за результатами перевірки розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню судом в повному обсязі в сумі: 1 348 грн 00 коп. - 3% річних, 6 532 грн 96 коп. - інфляційних втрат.

В той же час в ході перевірки розрахунку пені судом виявлено помилки у правильності визначення періоду її нарахування, зокрема позивачем при її обрахунку не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України та здійснено нарахування пені у понад 6-ти місячний строк.

Разом з тим, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п.4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Умовами укладеного між сторонами Договору від 06.09.2016 р. не передбачено іншого строку нарахування штрафних санкцій (пені) за порушення зобов'язань за договором, в зв'язку з чим при її обрахунку слід виходи із приписів ч. 6 ст. 232 ГК України стосовно обмеження строку її нарахування.

Здійснивши обрахунок пені у правильних періодах визначених з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України суд отримав пеню в розмірі 6 547 грн 39 коп. , який є меншим ніж той, що заявлений позивачем до стягнення (пеня в сумі 12 061 грн 85 коп.).

Вказана сума пені 6 547 грн 39 коп. є правомірною, обґрунтованою з огляду на що підлягає до стягнення з відповідача. В задоволенні решти заявленої до стягнення пені в сумі 5 514 грн 46 коп. слід відмовити.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені, інфляційних втрат, 3 % річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно до задоволених позовних вимог.

04.12.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 4-6, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер - Трак", вул.Будівельників, 1, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210 (ідентифікаційний код - 34324920) на користь Приватного підприємства "Вояж Луцьк", вул.Миру, 23, село Городище, Луцький район, Волинська область, 45644 (ідентифікаційний код - 38112465) - 46 338 грн 00 коп. - заборгованості, 1 348 грн 00 коп. - 3 % річних, 6 547 грн 39 коп. - пені, 6 532 грн 96 коп. - інфляційних втрат, 1 466 грн 88 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позову в частині стягнення 5 514 грн 46 коп. пені відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 08 грудня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2, 3, 4 - відповідачу - вул. Будівельників, 1, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210; вул.50-річчя Перемоги, 26, м.Вінниця, 21009; ОСОБА_2 - вул.Богомольця, 45, м.Вінниця, 21100.