Рішення

від 01.12.2017 по справі 925/1324/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2017 р. Справа № 925/1324/17

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська овочева компанія" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Воля" про стягнення 46 720,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 46 720,54 грн. з них: 33 600,12 грн. залишку основного боргу за товар, 5 483,86 грн. пені, 1 266,89 грн. 3 % річних та 6 369,67 грн. інфляційних на підставі умов договору купівлі-продажу № 132 від 11.07.2016.

14.11.2017 судом зареєстровано зустрічний позов у справі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Воля", за яким відповідач просить суд визнати договір купівлі - продажу № 132 від 11 липня 2016 року, укладений між ТОВ "Українська овочева компанія" та СТОВ "Воля", недійсним.

01.12.2017 відповідачем подано заяву про уточнення позовних вимог у зустрічному позові в якій просить суд :

- визнати договір купівлі - продажу № 132 від 11 липня 2016 року укладений між ТОВ "Українська овочева компанія" та СТОВ "Воля" недійсним;

- зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Українська овочева компанія" повернути сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Воля" перераховану на виконання договору купівлі-продажу № 132 від 11 липня 2016 року суму грошових коштів у розмірі 92 955,50 грн.

Ухвалою від 01.12.2017 прийнято до розгляду зустрічний позов до сумісного розгляду із первісним позовом, оскільки він відповідає вимогам ст. 60,54,57 ГПК України та поданий до початку розгляду справи по суті.

Заслухавши доводи та пояснення обох сторін та дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що первісний позов слід задовольнити частково, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

По всьому тексту рішення сторони іменуються як позивач та відповідач за первісним позовом.

Первісний позов.

З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Українська овочева компанія" (далі- Продавець, позивач по справі) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 (далі- Покупець, відповідач по справі) було укладено договір купівлі продажу № 132 ( а.с. 19-22), у відповідності до якого Продавець зобов'язався поставити, а Покупець прийняти і сплатити на умовах і в порядку визначених в цьому договорі, обладнання та комплектуючі за найменуваннями, цінами, в кількості та в терміни, визначені в Замовленні Покупця ( п. 1.1. договору).

Найменування, одиниця вимірювання та кількість товару, який поставляється Продавцем, сформовано на основі замовлення Покупця № 1871 від 11.07.2016 (п. 2.1. договору).

Гривнева вартість договору складає - 126 555,50 (сто двадцять шість тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 50 коп.), в тому числі ПДВ 20 % -21 092,58 грн. (двадцять одна тисяча дев'яносто дві гривні 58 коп.) ( п. 4.2. договору).

Договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та припиняє дію 31.12.2016 (п. 12.1. договору).

Зазначені договірні відносини по своїй суті мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 712 Цивільного кодексу України). До відносин поставки застосовуються норми ЦК України про купівлю-продаж.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, в силу статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що він не ознайомлений з умовами замовлення покупця № 1871 від 11.07.2016, бо не підписував його (а.с. 23), оскільки на це замовлення є посилання у п. 2.1. підписаного обома сторонами договору № 132 від 11.07.2016. Також на це замовлення відповідач посилався у платіжних дорученнях при проведенні часткового розрахунку із позивачем (а.с. 27, 39-41).

За умовами замовлення покупця № 1871 від 11.07.2016 (а.с. 23) крім поставки деталей та комплектуючих позивач зобов'язався ще й надати транспортні послуги (609,21 грн.) та послуги налагодження обладнання (6800,44 грн.).

Позивач стверджує, що запчастини було доставлено відповідачу та встановлено на його сільгосптехніку.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору та замовлення покупця № 1871 від 11.07.2016 (а.с. 23-24) позивачем було поставлено відповідачу ОСОБА_4 та надано транспортні послуги і послуги налагодження обладнання на загальну суму 126 555,50 грн. При цьому вартість товару за накладною № 1482 від 28.07.2016 (а.с. 28) становить 118 863,94 грн., а вартість транспортних послуг та послуг з налагодження обладнання по акту надання послуг № 1482 від 28.07.2016 становить 7691,68 грн. (а.с. 33).

ОСОБА_4 відповідачем отримано за довіреністю № 252 від 28.07.2016 на ім'я головного інженера ОСОБА_3 (а.с. 31). Передача товару відповідачу також підтверджується і товарно-транспортними накладними, копії яких приєднано до справи. Акт надання послуг № 1482 від 28.07.2016 (а.с. 33) підписано уповноваженими особами та затверджено директорами обох сторін. Акт містить посилання на договір між сторонами № 132 від 11.07.2016 та на замовлення покупця № 1871 від 11.07.2016.

Заперечень проти неотримання товару відповідач суду не надав. Доказів існування спору між сторонами з приводу якості та кількості товару сторонами суду не надано.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що транспортні послуги та налагодження обладнання по договору № 132 між сторонами оплачуватися не повинні, оскільки не охоплюються його предметом. Ці послуги є предметом замовлення покупця № 1871 від 11.07.2016, на яке є посилання у п. 2.1. договору, а отже вони є предметом договору.

Як встановлено статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.1. договору, Покупець проводить оплату за ОСОБА_4 згідно виставленого рахунку по замовленню в наступному порядку :

- першу оплату в розмірі 10 % (десять відсотків) вартості ОСОБА_4 згідно рахунку Покупець проводить до 28.07.2016 (п. 5.1.1. договору);

- другу оплату в розмірі 90 % (дев'яносто відсотків ) вартості ОСОБА_4 Покупець проводить до 03.08.2016 ( п. 5.1.2 договору).

Суд вважає, що ці умови поширюються також і на оплату транспортних послуг і послуг з налагодження обладнання, оскільки ніяких виключень за умовами договору для цього не встановлено і послуги надавалися одночасно із поставкою товару та охоплювалися договором і замовленням покупця.

Позивач доводить, що відповідач здійснив лише частковий розрахунок за товар в загальній сумі 92 955,50 грн. Останній платіж відповідачем здійснено 20.01.2017 (а.с.27, 39-41).

Доказів про проведення розрахунку у більшій сумі відповідач суду не надав.

Таким чином залишок заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар та надані послуги перевезення і налагодження обладнання на день розгляду справи становить 33 600,00 (126 555,50 -92 955,50) грн.

Даний борг підлягає до примусового стягнення з відповідача, оскільки доказів проведення повного розрахунку відповідач суду не надав, строк виконання зобов'язання по сплаті основного боргу вже є таким, що настав.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 5 483,86 грн. пені за прострочення розрахунків по договору.

Стягнення пені передбачено п. 7.4. договору між сторонами, яким визначено, що за необґрунтовану відмову від розрахунку за ОСОБА_4 Покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми відмови за кожний день прострочення.

Отже, умовами договору передбачено нарахування пені лише за порушення розрахунків за товар (до нього віднесено обладнання та комплектуючі згідно п. 1.1. договору), а не за оплату транспортних послуг і послуг налагодження обладнання.

У відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", пеня встановлюється за домовленістю сторін у договорі, однак її розмір при сплаті не повинен перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла в період нарахування пені.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені повинно бути обмежено шістьма місяцями з часу виникнення прострочення зобов'язання.

Суд, перевіривши нарахування позивачем пені в сумі 5 483,86 грн. із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за калькулятором програми Ліга-Закон, встановив неправильність її нарахування. Позивач невірно розрахував базу нарахування пені, яка розраховується лише по боргу за товар і становить 32 308,32 грн. станом на 19.01.2017 (126555,50 - 12655,55-43899,95-30000-7691,68 (послуги). Після перерахунку сума пені за період з 03.08.2016 по 19.01.2017 включно становить 4 417,25 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана відповідальність застосовується незалежно від того, чи була вона передбачена умовами договору між сторонами і поширюється на всі види заборгованості за товар і послуги.

Позивач просить стягнути з відповідача 6 369,67 грн. інфляційних втрат за період з серпня 2016 року по вересень 2017 року та 1 265,89 грн. як 3% річних за період з 03.08.2016 по 10.10.2017 (а.с. 4-5).

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за калькулятором програми Ліга-Закон, суд встановив, що за період серпня 2016-січня 2017 база нарахування становить лише 40 000,00 грн. (126555,50 - 12655,55-43899,95-30000). тому борг по інфляційних за вказаний період становить 3339,73 грн., а борг по 3% річних лише 560,84 грн.

За період з лютого 2017 по жовтень 2017 база нарахування становить лише 33600,00 грн. (126555,50 - 12655,55-43899,95-30000-6400,00) і тому сума інфляційних за цей період становить 3029,94 грн., а 3% річних - 726,31 грн. Однак в частині 3% річних позивач свої вимоги не змінив, тому суд приймає як правильний розрахунок 3% річних позивача на суму 704,70 грн. (а.с. 5).

Доказів проведення розрахунку по інфляційних та 3% річних відповідач суду не надав, а тому до примусового стягнення належить лише 1265,54 грн. як 3% річних, 6 369,67 грн. інфляційних та 4 417,25 грн. пені.

В решті вимог по цих санкціях у позові слід відмовити через безпідставні нарахування.

Відповідачем не надано заперечень проти розрахунків позивача, а також не надано доказу проведення повного розрахунку за позовними вимогами.

На підставі викладеного, суд вважає, що позивачем доведено правомірність позовних вимог. До примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 33 600,00 грн. залишку основного боргу, 4417,25 грн. пені, 1265,54 грн. як 3% річних та 6 369,67 грн. інфляційних втрат на підставі умов договору купівлі-продажу № 132 від 11.07.2016.

В решті вимог по первісному позову слід відмовити через помилкові розрахунки.

Зустрічний позов.

На заперечення проти позову про стягнення коштів за договором купівлі-продажу № 132 від 11.07.2016, відповідач подав зустрічний позов, за яким, з урахуванням уточнень від 01.12.2017, просить суд:

- визнати договір купівлі - продажу № 132 від 11 липня 2016 року укладений між ТОВ "Українська овочева компанія" та СТОВ "Воля" недійсним;

- зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Українська овочева компанія" повернути сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Воля" перераховану на виконання договору купівлі-продажу № 132 від 11 липня 2016 року суму грошових коштів у розмірі 92 955,50 грн. в порядку реституції.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що директор позивача ОСОБА_5 не мав права на укладення спірного договору, оскільки у відповідності до п. 9.6.4. Статуту СТОВ "Воля" (а.с. 67) директор не має права укладати самостійно угоди, що перевищують 30 000,00 грн. з одним контрагентом за 1 день. Таке рішення міг прийняти лише ТОВ "Золотоніський Бекон", як єдиний учасник товариства.

Позивач повинен був знати про обмеження у повноваженнях директора СТОВ "Воля", оскільки у преамбулі спірного договору вказано, що директор СТОВ "Воля" діє на підставі Статуту, а тому слід вважати, що позивач мав можливість безперешкодного ознайомлення з його положеннями.

Про це також вказано у п. 3.3. абз. 8 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" --- якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Відповідач вважає, що спірний договір суперечить чинному законодавству, бо з боку керівника відповідача він не вчинений із належним обсягом повноважень. Це порушує права учасника СТОВ "Воля", який не знав про такий правочин та не погоджував його ні особисто, ні через рішення загальних зборів товариства і не давав дозволу на проведення розрахунків із позивачем. Представник також пояснив суду, що за спірним договором були придбані не потрібні товариству деталі, які в даний час лежать без руху на складі підприємства.

На заперечення проти зустрічного позову позивач вказав, що у відповідності до ст. 241 ЦК наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення такого правочину.

Позивач вважає, що відповідачем вчинено дії, які свідчать про схвалення спірного договору, оскільки відповідач прийняв та використав на свої потреби запасні частини (які позивач встановив йому на сільгосптехніку), провів частковий розрахунок за товар, товар відповідач не повертав та сторони не мають спору з приводу його кількості та якості. У ЄДР відповідача не зареєстрував ніяких обмежень щодо повноважень свого директора на укладення договорів.

Також позивач посилається на необхідність врахування практики Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19.08.2014 (а.с. 110), де вказано, що прийняття виконання за договором, проведення за товар часткової оплати та неповернення товару продавцю свідчить про погодження правочину, який укладено з перевищенням повноважень, а відтак договір є дійсним.

Суд погоджується із доводами відповідача про те, що спірний договір є дійсним, бо його укладення особою із перевищенням повноважень фактично було в подальшому погоджено СТОВ "Воля". При цьому суд виходить з такого:

У відповідності до ч. 1,2 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Ст. 241 ЦК визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Роз'ясненнями п. 3.3., 3.4. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Відповідач вважає, що повертати товар за спірним договором позивачу вже недоцільно, оскільки про спірний договір учасник СТОВ "Воля" дізнався вже після порушення провадження у справі і на цій стадії така дія не є невиправданою. Така позиція свідчить про зловживання відповідачем своїми правами, що заборонено ст. 13 ЦК України.

У суду немає доказів про порушення прав учасника СТОВ "Воля" укладенням цим товариством спірного договору, крім слів представника відповідача про це. Статутом товариства не передбачено механізму погодження правочинів загальними зборами товариства, які укладаються директором СТОВ із перевищенням повноважень, а тому немає підстав вважати, що прийняття товару, проведення за ним часткового розрахунку не є таким погодженням, хоча б ці дії також вчиняв директор товариства, як керівник підприємства.

Відповідач не надав ніяких доказів притягнення учасником до відповідальності директора товариства, якщо він не згоден із його діями і вважає їх спрямованими на шкоду товариству.

Учасник відповідача, ТОВ "Золотоніський бекон", на власний розсуд здійснює контроль за діяльністю свого директора, якого він приймає на посаду та звільняє за власним рішенням. А тому невжиття своєчасних заходів по контролю за діяльністю директора та попередженню позивача про незгоду із укладенням спірного правочину, є виключно страхом і ризиком комерційної діяльності цього учасника та не звільняє товариство від виконання зобов"язання.

Суд також враховує, що питання про визнання договору недійсним порушеного відповідачем лише в ході розгляду даної справи про стягнення боргу. При цьому відповідач ухиляється і від повернення придбаного товару позивачу і від проведення розрахунків за товар.

Згідно статуту СТОВ "Воля" займається веденням сільськогосподарського виробництва, а тому придбання запасних частин до сільськогосподарської техніки не може трактуватися як укладення договору, що суперечить цілям статутної діяльності товариства та порушує права його учасника.

Крім того, у відповідності до ч. 3 ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Висновок суду про те, що дії СТОВ "Воля" по прийняттю товару та проведення за нього часткової оплати свідчать про погодження ним спірного договору, яким обґрунтовано позовні вимоги, відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19.08.2014 року (а.с. 110).

На підставі викладеного, у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 132 від 11.07.2016 та похідної вимоги про зобов'язання позивача повернути відповідачу сплачені на виконання цього договору кошти - слід відмовити повністю.

На підставі ст. 49 ГПК України, враховуючи вину відповідача у виникненні спору з первісного позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1600,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору повністю.

З урахуванням відмови у задоволенні зустрічного позову, судові витрати сплачені за його розгляд, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Воля" (ідентифікаційний код 03793142, Черкаська область, Золотоніський район, с. Бубнівська Слобідка) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська овочева компанія" (ідентифікаційний код 22921048, м. Київ, вул. Декабристів, 7) -- 33600,00 грн. залишку основного боргу, 4 417,25 грн. пені, 1265,54 грн. як 3% річних, 6 369,67 грн. інфляційних втрат на підставі умов договору купівлі-продажу № 132 від 11.07.2016 та 1600,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог у первісному позові відмовити.

Наказ видати.

3. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 06 грудня 2017 року

Суддя Н.М. Спаських