Ухвала

від 07.12.2017 по справі 761/19378/17

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/19378/17

Провадження № 1-кп/761/1290/2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду під час підготовчого судового засідання обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 120170000000005 28 разом з угодою про визнання винуватості відносно обвинуваченого:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянин України, з вищою освітою, не одруженого, працюючого на посаді директора ТОВ «Схід-Вугілля», раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 .

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.205-1, ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України, суд,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_5 по обвинуваченню у вчиненні кримінальних правопорушень за ч.2 ст.205-1, ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України разом з угодою про визнання винуватості від 02.06.2017, укладеної між процесуальним керівником у кримінальному провадженні заступником начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_5 .

За змістом угоди ОСОБА_5 визнав свою вину у вчиненні злочинів за ч.2 ст.205-1 КК України та за ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України.

Відповідно до умов вищезазначеної угоди викладено формулювання обвинувачення та його правову кваліфікацію, зазначені істотні для даного кримінального провадження обставини про беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також узгоджене покарання обвинуваченому за ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України у виді штрафу у розмірі 3000 (три тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одна тисяча) гривень, за ч. 2 ст.205-1 КК України у виді штрафу в розмірі 2000 (дві) тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень. На підставі ч.1 ст.70 КК України остаточне покарання визначене шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді 3000 (три тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одна тисяча) гривень.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 підтвердив суду, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Прокурор просив суд затвердити угоду про визнання винуватості на умовах викладених в угоді при цьому зазначив, що обвинувачений всіляко сприяв у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, обґрунтовуючи дану обставину як наявність справжнього суспільного інтересу, надав на підтвердження зазначених обставин копію супровідного листа, з якого вбачається, що обвинувальний акт відносно особи, яку викрив ОСОБА_5 нправлений до суду.

Вислухавши думку прокурора, захисника та підозрюваного, вивчивши угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та підозрюваними у кримінальному провадженні, суд приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до розділу V1 КПК України наслідком розгляду угоди про визнання винуватості є або її затвердження та постановлення вироку або відмова в затвердженні угоди.

Як вбачається із змісту угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та підозрюваним ОСОБА_5 , останній підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205-1 КК України у вчиненні умисних дій за попередньою змовою групою осіб повторно вчинив внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, а також у вчиненні умисних протиправних дій повторному вчинненні фіктивного підприємництва, тобто придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України.

В угоді та в обвинувальному акті по всьому тексту міститься пряма вказівка на прізвище іншого співучасника кримінальних правопорушень: а саме прізвище організатора ОСОБА_7 , щодо якої зазначено про виділення матеріалів в окреме провадження.

При цьому данні про ухвалення відносно вказаного організатора злочину вироку та набрання ними законної сили в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, а також те, що згідно угоди кримінальне правопорушення ч.2 ст.205-1, ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України, яке інкримінується підозрюваному ОСОБА_5 вчинене у пособництві за попередньою змовою групою осіб, а дані про ухвалення відносно іншого співучасника організатора злочину, прізвища якого зазначено в угоді, вироків та набрання ними законної сили в матеріалах справи відсутні, суд вважає умови угоди такими, що порушують права, свободи та інтереси інших осіб.

Так, у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст.475 КПК України якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьою цієї статті.

Отже, за умови затвердження угоди про визнання винуватості, суд повинен постановити обвинувальний вирок, зміст якого повинен відповідати вимогам, визначених статтею 374 КПК України, зокрема, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Таким чином, у вироку має бути викладене саме те обвинувачення, зміст якого міститься в угоді про визнання вини.

При цьому, закон не наділяє суд правом, при затвердженні угоди про визнання винуватості встановлювати інші обставини, або зазначати інші дані ( виключати або замінювати їх, в тому числі виключати конкретні прізвища осіб, вказуючи їх як ОСОБА 1 та інше). .

Так, відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Отже, пряме зазначення конкретного прізвища особи, яка обвинувачуються у вчиненні злочинів спільно з ОСОБА_5 за відсутності визначеного її процесуального статусу у кримінальному провадженні, що надійшло з угодою, відсутності даних про наявність щодо цієї особи обвинувального вируку є порушенням загальних засад кримінального провадження: принципу верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступу до правосуддя та інших, що у сукупності може ставити під сумнів законність будь-якого вироку, що буде постановлений за наслідками розгляду кримінального провадження на підставі складеного обвинувального вироку у такий спосіб.

За правилами ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Незважаючи на те, що угода та обвинувальний акт, що надійшов разом з угодою складений лише відносно ОСОБА_5 , втім її зміст стосується обвинувачення у цих же злочинах й іншої особи.

Вказане є суттєвим порушенням міжнародних стандартів у галузі судочинства, які послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.

Так, відповідно до ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст.11 Загальної декларації прав людини, кожен кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Аналогічний підхід міститься у висновках, викладених у рішенні Верховного Суду України від 03.03.2016 року у справі № 5-347 кс15.

Так, у пункті 8 зазначеного рішення визначено, що у доктрині права преюдиції - це загальні положення (правила), в силу яких особа, яка здійснює оцінку доказів, і суд при постановленні вироку вправі вважати встановленими обставини, які мають значення для вирішення кримінальної справи. Преюдиційні факти не потребують повторного чи додаткового дослідження. Факт преюдиції розцінюється суддею як безспірний, встановлений компетентним органом і як такий, що спрощує оцінку даних.

Водночас устатті 90 КПКзазначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованихКонституцією Україниі міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

У п. 67 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року визначено, що принцип презумпції невинуватості порушується, коли судове рішення відносно особи, звинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про те, що вона винна без доведення її провини у відповідності до закону. Навіть за відсутності будь-яких формальних даних досить припущень, що суд вважає особу винною. Більше того, пункт 2 статті 6 не обмежується кримінальними провадженнями, що тривають, але поширюється також на судові рішення, прийняті після того, як кримінальне провадження було припинене (див. "Мінеллі проти Швейцарії", ухвала від 25 березня 1983 року, Серія А N 62; раніше зазначена ухвала Енглерта; "Нолькенбокхоф проти Німеччини", ухвала від 25 серпня 1987 року, Серія А N 123-С; і "Капеау проти Бельгії", N 42914/98, п. 25, ECHR 2005-I), чи після винесення виправдовувального вироку (див., зокрема, раніше зазначену ухвалу Секаніної; "Рушіті проти Австрії", N 28389/95, 21 березня 2000 року; "Ламанна проти Австрії", N 28923/95, 10 липня 2001 року; "О. проти Норвегії", N 29327/98, ECHR 2003-II; і "Хаммерн проти Норвегії", N 30287/96, 11 лютого 2003 року).

Згідно з ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону.

Суд відмовляє в затвердженні угоди, зокрема, якщо умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.

Таким чином, судом встановлено, що умови угоди у визнанні винуватості фактично містять преюдицію щодо винуватості іншої особи, прізвище якої зазначено, як організатора та співучасника злочинів, передбачених ч.2 ст.205-1, ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України, що суперечить визначеним статтею 7 КПКзагальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Натомість міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.

Такі ж положення закріплені у Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дій цих обмежень, Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема ст. ст. 62, 63 цієї Конституції.

У відповідності до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. І таке право особи не може обмежуватись, або порушуватись посадовими чи службовими особами, а порушення цього права не може виправдовуватись суспільним інтересом, або іншою, будь-якою доцільністю.

Так, ст.1 Конституції Україна визначається як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

В України визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії.

Отже Держава гарантує кожному дотримання базових прав та свобод людини, про що вказано у Преамбулі Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року.

Уряд держав- членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, домовились про зобов`язання додержуватись поваги до прав людини, а Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Статтею 6 Конвенції гарантоване право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що затвердження угоди у такому вигляді, як вона викладена прокурором у кримінальному провадженні прокурором відділу Генеральної прокуратури ОСОБА_3 буде порушенням загальних засад кримінального провадження, основоположних прав, гарантованих Конституцією України, положень Європейської конвенції з прав людини, інших міжнародних норм, практиці Європейського суду з прав людини.

Вказані порушення свідчать про те, що умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та закону, порушують права, свободи та інтереси інших осіб, наслідком чого є застосування положення, передбаченого ч.7 ст.474 КПК України, відмова у затвердженні угоди.

Окремо, прокурору слід звернути увагу на кваліфікацію за ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України, яка викладена без врахування диспозиції ч.2 ст.27 КК України.

На підставі ст.ст. 8, 62-64 Конституції України, ст..1,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п.67 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року, керуючись ст.ст.7,8,9,10,17, 20,21,22,23,24,314,372,472-474 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В затвердженні угоди про визнання винуватості між прокурором відділу Генеральної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017000000000528 від 06.06.2017 відмовити.

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 120170000000 00528 від 06.06.2017 відносно ОСОБА_5 за ч.2 ст.205-1, ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України повернути прокурору відділу Генеральної прокуратури ОСОБА_3 ..

Повний текст ухвали проголошено 11.12.2017.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: