Рішення

від 06.12.2017 по справі 908/2171/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/127/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2017 Справа № 908/2171/17

За позовом: Приватного підприємства «КАТРАН» (49015 АДРЕСА_1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківгумотехніка» (72316 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Зіндельса, буд. 17)

про стягнення 195 572 грн. 73 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. б/н від 02.10.2017 р.

від відповідача: не з'явився

Приватне підприємство «КАТРАН» , м. Дніпро звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківгумотехніка» , Запорізька область, м. Мелітополь про стягнення 159 600 грн. 00 коп. основного боргу, 33 217 грн. 99 коп. втрат від інфляції, 2 754 грн. 74 коп. 3 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2017 р., справу № 908/2171/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 01.11.2017 р. порушено провадження у справі № 908/2171/17 присвоєно справі номер провадження 27/127/17 та призначено судове засідання на 22.11.2017 р.

Ухвалою суду від 22.11.2017 р. розгляд справи відкладався, на підставі ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

06.12.2017 р. розпочато судовий розгляд справи № 908/2171/17.

У судовому засіданні 06.12.2017 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

06.12.2017 р. до початку розгляду справи представник позивача заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 06.12.2017 р. позивач підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві. Просить суд стягнути з відповідача 159 600 грн. 00 коп. основного боргу, 33 217 грн. 99 коп. втрат від інфляції, 2 754 грн. 74 коп. 3 % річних. Заявлені вимоги позивач обґрунтовує приписами норм ст.ст. 1, 15, 54, 61, 83 ГПК України, ст.ст. 525, 526, 549, 629 ЦК України, ст. 231 ГК України.

Представник відповідача у судові засідання, відкриті 22.11.2017 р. та 06.12.2017 р. не з'явився, вимог суду не виконав, письмового відзиву не надав, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Клопотань про розгляд справи без відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України» , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 20.11.2017 р. місцем знаходження відповідача у справі є: 72316 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Зіндельса, буд. 17.

В матеріалах справи міститься оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме ухвали суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання, яке отримано уповноваженим представником відповідача - 06.11.2017 р. - Петрова.

Отже, відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 22.11.2017 р. та ухвалу суду про відкладення розгляду справи на 06.12.2017 р. надіслано на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи - подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. «Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України» , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківгумотехніка» , згідно статті 28 ГПК України.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Господарським судом встановлено , що 20.08.2015 р. між Приватним підприємством «КАТРАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білоцерківгумотехніка» укладено договір поставки № 200815-1.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, згідно накладної, а покупець зобов'язується прийнятті товар та оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 1.2 договору визначені документи на товар, які продавець повинен передати покупцю: рахунок, видаткова накладна, документи, які підтверджують якість товару.

Згідно п. 2.1 договору товар повинен бути повністю поставлений покупцю протягом 3 робочих днів з моменту надання покупцем замовлення (усного або письмового).

На виконання вимог договору поставки, 10.02.2016 р. було здійснено поставку товару, а саме каучук натуральний RSS-1 та Білила цинкові сухі марки БЦОМ ГОСТ 202-84, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000015 від 10.02.2016 р. на загальну суму 159 600 грн. 00 коп. (в тому числі ПДВ), яка була підписана повноважним представником відповідача.

Претензій щодо якості та строків поставки товару відповідачем позивачу не пред'являлися, товар було прийнято в повному обсязі.

Позивачем було надано рахунок-фактуру № СФ-0000022 від 10.02.2016 р. на суму 159 600 грн. 00 коп., відповідно до якого відповідач мав здійснити оплату у вигляді передплати у розмірі 50 % до 17.02.2016р., та оплатити другу частини у розмірі 50% до 07.03.2016 р.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не сплачено рахунок -фактуру № СФ-0000022 від 10.02.2016 р., в зв'язку з чим виникла заборгованість відповідача перед позивачем склала 159 600 грн. 00 коп.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підсумовуючи вищевикладене, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором, відповідач отримав поставлений товар, що документально підтверджено.

Відповідач свої зобов'язання за договором в частині оплати не виконав, в результаті чого сума заборгованості відповідача перед позивачем склала 159 600 грн. 00 коп.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківгумотехніка» 159 600 грн. 00 коп. основного боргу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 33 217 грн. 99 коп. втрат від інфляції, 2 754 грн. 74 коп. 3 % річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, судом перевірено розрахунки позивача із урахуванням роз'яснень Пленуму, приписів законодавства та за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» . При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобов'язання та суми боргу, що існувала у спірний період.

Перевіривши розрахунок 3% річних та втрат від інфляції за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» , суд вважає, що вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню у повному обсязі, в межах заявлених позовних вимог.

Судом, задовольняється вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківгумотехніка» 33 217 грн. 99 коп. втрат від інфляції та 2 754 грн. 74 коп. 3 % річних.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі «Горнсбі поти Греції» зазначено: «…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд дійшов висновку, що позивачем доведений факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за договором.

Відповідач доказів оплати заборгованості в повному обсязі суду, станом на день розгляду справи не надав, заявлених до нього вимог не спростував

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір у розмірі 1 600 грн. 00 коп. покладається на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного підприємства «КАТРАН» , м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківгумотехніка» , м. Мелітополь, Запорізька область задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківгумотехніка» (72316 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Зіндельса, буд. 17, код ЄДРПОУ 39679215) на користь Приватного підприємства «КАТРАН» (49015 АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32882906) 159 600 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп., 33 217 (тридцять три тисячі двісті сімнадцять) грн. 99 коп. втрат від інфляції, 2 754 (дві тисячі сімсот п'ятдесят чотири) грн. 74 коп. 3 % річних, 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 11.12.2017 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.С. Дроздова