Рішення

від 19.04.2017 по справі 910/2365/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2017№910/2365/17

За позовом Житлово-будівельного кооперативу Буревісник-3

до Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

про стягнення 194 588,01 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Роман В.Г. - голова правління;

від відповідача: Герасименко І.В. - представник за довіреністю № 646 від 30.12.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житлово-будівельний кооператив Буревісник-3 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (далі - відповідач), в якому просив зобов'язати відповідача виконати обов'язок по поверненню безпідставно набутого майна (грошових коштів) в натурі, шляхом стягнення з нього на користь позивача коштів в сумі 194 588,01 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказував на те, що ним у період з 01.07.2009 по 30.09.2014 було сплачено відповідачу 194 588,01 грн. за холодну воду, що іде на підігрів, проте рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2015 у справі № 910/22540/15 встановлено відсутність у позивача зобов'язань з оплати питної води, яка використовується іншою особою як теплоносій теплової енергії. У зв'язку з цим позивач вважає, що спірні грошові кошти сплачені ним відповідачу без належної правової підстави та просить стягнути їх з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2365/17, її розгляд призначено на 06.03.2017 року.

27.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

01.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що у нього відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем, що були обов'язковими до виконання але залишились невиконаними. Також, відповідач вказує на те, що належним підтвердженням перерахування платником отримувачу коштів є належним чином завірений банком розрахунковий документ, проте позивачем не надано таких платіжних документів на підтвердження перерахування грошових коштів, що є предметом розгляду у даній справі, відповідачу. При цьому, відповідач просить суд застосувати строки позовної давності стосовно вимог про стягнення грошових коштів, які були сплачені позивачем у період з липня 2009 по вересень 2014 року, оскільки про порушення свого права позивач дізнався ще у квітні 2008 року під час розгляду справи №6/522, в ході якої постановою Вищого господарського суду України від 17.04.2008 було встановлено, що договір, на підставі якого позивачем сплачувались грошові кошти, не регулює відносини сторін з приводу постачання холодної води для виготовлення гарячої та сплати її вартості.

В судовому засіданні 06.03.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 27.03.2017 року.

15.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 27.03.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 10.04.2017 року.

28.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, в тому числі платіжні документи про сплату відповідачу спірних грошових коштів. При цьому, позивач зазначив, що про порушення свого права він дізнався саме під час розгляду справи № 910/22540/15 в серпні 2015 року, а тому строки позовної давності ним пропущені не були.

07.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.2017 року, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/2365/17 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено перерву до 19.04.2017 року.

19.04.2017 року представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

В судовому засіданні 19.04.2017 року судом розглянуто подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, та вирішено залишити його без задоволення, виходячи з наступного.

Обставиною, яка зумовлює відкладення розгляду справи є неможливість вирішення справи в даному судовому засіданні з врахуванням підстав, наведених у статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Зазначені підстави оцінюються судом з метою реалізації передбаченого процесуальним законом права на відкладення справи.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Водночас, у поданому клопотанні позивачем не обґрунтував та не надав відповідних доказів щодо наявності обставин, які унеможливлюють розгляд справи в даному судовому засіданні.

При цьому, оскільки в попередніх судових засіданнях суд неодноразово оголошував перерву, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні 19.04.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.04.2017 року проти задоволення позову заперечив та просив суд застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності.

В судовому засіданні 19.04.2017 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем (постачальник) та позивачем (абонент) укладено договір від 11.11.2003 №03355/4-04 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - договір), у відповідності до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно з умовами договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65.

У період з 01.07.2009 року по 30.09.2014 року позивачем з посиланням на вищевказаний Договір було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 194 588,01 грн. за холодну воду, що іде на підігрів, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії банківських виписок та платіжних доручень.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2015 у справі № 910/22540/15 за позовом ПАТ Акціонерна компанія Київводоканал до ЖБК Буревісник-3 про стягнення 20 429,03 грн. заборгованості за Договором від 11.11.2003 № 03355/4-04, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016, встановлено, що у ЖБК Буревісник-3 не перебувають на балансі, в повному господарському віданні (оперативному управлінні, користуванні, концесії, тощо) бойлери, теплові пункти чи котельні, і сторони, керуючись принципом свободи договору, не узгоджували в договорі порядок постачання та оплати питної холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води; розрахунковий спосіб застосований позивачем (за показами водолічильника, встановленого на груповому бойлері, в процентному співвідношенні пропорційно кількості мешканців, які проживають у кожному з чотирьох будинків) не передбачений умовами договору та нормами чинного законодавства, а тому господарський суд дійшов висновку про відсутність у відповідача зобов'язань з оплати питної води, яка використовується іншою особою як теплоносій теплової енергії.

Вищий господарський суд України у постанові від 13.04.2016 погодився з вищевказаними висновками судів першої та апеляційної інстанції, у зв'язку з чим залишив їх без змін.

З огляду на вищевикладене позивач вважає, що ним були оплачені неіснуючі послуги.

При цьому, позивач вказує, що виробником комунальних послуг з центрального постачання гарячої води є суб'єкт господарювання, на балансі якого знаходиться бойлер, тобто вартість спожитої води, яка іде на підігрів, має оплачуватись балансоутримувачем відповідного теплового пункту.

Таким чином, на думку позивача, сплачені ним грошові кошти набуті відповідачем без жодних правових підстав, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Разом із тим, за положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз даної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України № 3-30гс14 від 17.06.2014, № 3-11гс15 від 25.02.2015.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 02.10.2013р. у справі № 6-88цс13.

Судом встановлено, що між відповідачем (постачальник) та позивачем (абонент) укладено договір від 11.11.2003 № 03355/4-04 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - договір), у відповідності до п.1.1. якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно з умовами договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

У період з 01.07.2009 року по 30.09.2014 року позивачем з посиланням на вищевказаний Договір було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 194 588,01 грн. за холодну воду, що іде на підігрів, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії банківських виписок та платіжних доручень.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2015 у справі №910/22540/15 за позовом ПАТ Акціонерна компанія Київводоканал до ЖБК Буревісник-3 про стягнення 20 429,03 грн. заборгованості за Договором від 11.11.2003 № 03355/4-04, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2016, встановлено, що у ЖБК Буревісник-3 не перебувають на балансі, в повному господарському віданні (оперативному управлінні, користуванні, концесії, тощо) бойлери, теплові пункти чи котельні, і сторони, керуючись принципом свободи договору, не узгоджували в договорі порядок постачання та оплати питної холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води; розрахунковий спосіб застосований позивачем (за показами водолічильника, встановленого на груповому бойлері, в процентному співвідношенні пропорційно кількості мешканців, які проживають у кожному з чотирьох будинків) не передбачений умовами договору та нормами чинного законодавства, а тому господарський суд дійшов висновку про відсутність у відповідача зобов'язань з оплати питної води, яка використовується іншою особою як теплоносій теплової енергії.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За загальним правилом визначеним у ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Водночас стаття 35 названого Кодексу визначає підстави, за яких ці особи звільняються від обов'язку доказування.

Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

а) обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими;

в) преюдиціальні факти.

Частини 3, 4 коментованої статті вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Господарський процесуальний кодекс України перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт:

а) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду);

б) встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання, чи мало місце діяння та чи вчинене воно особою, при розгляді господарської справи про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї винної особи.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Таким чином, враховуючи преюдиційність обставин, встановлених рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2015 у справі № 910/22540/15, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку з оплати питної води, яка використовується іншою особою як теплоносій теплової енергії, а тому грошові кошти у розмірі 183 441,42 грн. сплачені ним на рахунок відповідача без достатньої правової підстави, а тому мають бути стягнуті в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Проте, під час розгляду справи відповідачем було зроблено заяву про застосування строків позовної давності в частині вимог щодо стягнення грошових коштів, сплачених позивачем у період з липня 2009 по вересень 2014 року.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Вищого господарського суду України від 17.04.2008 у справі № 6/522 за позовом ВАТ Акціонерна компанія Київводоканал до Житлово-будівельного кооперативу Буревісник-3 про стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань зі сплати послуг водопостачання та водовідведення згідно з договором від 11.11.03 №03355/4-04 встановлено, що метою укладення договору від 11.11.03 було постачання питної води для потреб будинку № 7, який знаходиться в місті Києві на вул. Райдужній, який має два окремих вводи холодної води, обладнані двома лічильниками за №1569 та №0421. Згідно з пунктом 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Додатком №2 до договору "Інформації для укладення договору" позивачем зареєстровані лічильники за №1569 і № 0421, які здійснюють облік холодної води, що постачається для потреб холодного водопостачання та присвоєно відповідачеві код 4-388. Саме за цим кодом позивач здійснює облік холодної води, що постачається для потреб холодного водопостачання. При цьому, холодна вода, яка використовується для виготовлення гарячої води, обліковується позивачем за іншим кодом (4-50388), який згідно з умов договору від 11.11.03 відповідачеві не присвоювався. Судом встановлено, що питна вода, яка використовується для виготовлення гарячої води, постачається групі споживачів, а не одноособово відповідачеві, її облік здійснюється за даними лічильника, показники якого знімаються позивачем без участі відповідача, а визначення вартості здійснюється у відсотковому відношенні до кількості споживачів. Судами попередніх інстанцій установлено, що договір № 03355/4-04, який є підставою позову, не регулює відносин сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої та сплати її вартості, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленому на водопровідному вводі до групового бойлеру.

Таким чином, за висновком суду, починаючи з квітня 2008 року позивачу було достеменно відомо про те, що умовами Договору від 11.11.2003 № 03355/4-04 не передбачено надання відповідачем послуг з постачання холодної води, яка використовується на підігрів.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів ). Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Установивши, що з 17.04.2008 позивач був обізнаний про порушення своїх прав, проте не вживав будь-яких дій щодо їх захисту протягом більше трьох років з моменту здійснення кожного платежу без відповідної правової підстави, суд дійшов висновку про відхилення позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 169 123, 81 грн. у період з липня 2009 по вересень 2014 року з підстав спливу строків позовної давності, про застосування яких клопотав відповідач.

Що стосується залишку грошових коштів у розмірі 14 317,61 грн., то суд вважає за необхідне позовні вимоги в цій частині задовольнити, оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що вони були сплачені позивачем без достатньої правової підстави та підлягають стягненню з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, судом встановлено, що у період з лютого по вересень 2014 року позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 11 146,59 грн., які на думку позивача сплачені за відсутності належних правових підстав.

Проте, з даними твердженнями позивача суд погодитись не може виходячи з наступного.

Так, за кодом абонента 4-50388 (куди були сплачені позивачем спірні кошти та за яким вони обліковуються) обліковується не лише питна вода, що використовується для підігріву, а й стоки.

Як вбачається зі змісту рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2015 у справі № 910/22540/15, у спірний у цій справі період ЖБК Буревісник-3 частково оплатив кошти за стоки питної води, що використовується для підігріву на суму в розмірі 36 077,20 грн., що обліковуються за кодом 4-50388 та є також предметом розгляду у даній справі.

З наведеного вбачається, що відображені за кодом 4-50388 кошти в сумі 11 146,59 грн. частково сплачені за стоки питної води, що використовується для підігріву.

При цьому, під час розгляду справи № 910/22540/15 означені обставини позивачем не заперечувались.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що грошові кошти в сумі 11 146,59 грн. сплачені позивачем відповідачу за наявності достатньої правової підстави, а тому не можуть бути витребувані у останнього на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позову судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-А; код ЄДРПОУ 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу Буревісник-3 (02217, місто Київ, вулиця Райдужна, будинок 7; код ЄДРПОУ 22872597) 14 317 (чотирнадцять тисяч триста сімнадцять) грн. 61 коп. безпідставно набутих коштів та 214 (двісті чотирнадцять) грн. 76 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.04.2017.

Суддя М.Є. Літвінова