Рішення

від 30.11.2017 по справі 910/16787/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2017Справа № 910/16787/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельний дім Прадо

до Публічного акціонерного товариства Київметробуд

про стягнення 8 982, 52 грн.

за участю представників:

від позивача: Харечко В.І. - предст. за дов. № 0922 від 22.09.2017 р.

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Торговельний дім Прадо (далі - ТОВ ТД Прадо ) з позовом до Публічного акціонерного товариства Київметробуд (далі - ПАТ Київметробуд ) про стягнення 8 982, 52 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідач невчасно повернув у визначений сторонами строк грошові кошти, належні позивачу на підставі договору оренди, тому згідно ст. 625 ЦК України позивач нарахував матеріальні втрати, які він поніс у зв'язку із цим.

У позові ТОВ ТД Прадо просить суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 7 085,38 грн. та 3 % річних у сумі 1 897,14 грн., а всього - 8 982, 52 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у минулому судовому засіданні проти позову заперечив, зазначив, що умовами договору оренди не було визначено строку для повернення грошових коштів, а тому, посилаючись на ст. 530 ЦК України, визнав факт прострочення лише на 3 дні, починаючи з дня отримання претензії позивача. Просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.02.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговельний дім Прадо (орендар) та Публічним акціонерним товариством Київметробуд (постачальник) був укладений договір оренди № 14/2015 від 25.02.2015 (далі - договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення під офіс, загальною площею 26 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 8, що знаходиться у власності та на балансі орендодавця (п. 1.1).

Відповідно до п. 3.1 договору за користування майном орендар сплачує орендну плату у розмірі 140,00 грн. з ПДВ. Орендна плата сплачується з урахуванням її щомісячної індексації на індекс інфляції. Понад орендну плату орендар сплачує за фактичними витратами вартість комунальних послуг.

Згідно з п. 3.4 договору орендна плата та плата за надані послуги перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця згідно з виставленим рахунком не пізніше 10 числа місяця, за який проводиться оплата.

Договір діє з моменту підписання його сторонами і до 24.02.2016 р. (п. 1.4).

У судовому засіданні встановлено та підтверджується актом прийому-передачі від 25.02.2015 р., що на виконання умов договору відповідач передав, а позивач - прийняв в тимчасове користування нежитлове приміщення загальною площею 26 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 8.

У подальшому, додатковою угодою від 31.05.2015 р. сторони дійшли згоди про розірвання договору оренди № 14/2015 від 25.02.2015 р. та того ж дня об'єкт оренди був повернутий позивачем ПАТ Київметробуд , що підтверджується актом повернення майна від 31.05.2015 р.

Отже, позивач користувався приміщенням та комунальними послугами у ньому протягом березня-травня 2015 р., про що свідчать акти здачі виконання робіт (надання послуг) № 124 від 31.03.2015 р., № 212 № 30.04.2015 р., № 273 від 31.05.2015 р., № 170 від 31.03.2015 р., № 234 від 30.04.2015 р., № 306 від 31.05.2015 р.і, на загальну суму 13 896,25 грн.

Також судом встановлено, що у день укладення договору оренди, позивач, на виконання виставленого відповідачем рахунку № 99 від 25.02.2015 р., авансом сплатив орендну плату за користування приміщенням у загальній сумі 43 680,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 14 від 03.03.2015 р. та № 13 від 03.03.2015 р., хоча умовами договору (п. 3.4 договору) була передбачена помісячна сплата платежів, а саме - кожного місяця не пізніше 10 числа місяця, за який проводиться оплата.

У подальшому, у зв'язку із розірванням договору оренди у позивача залишилась переплата за вказаним договором у сумі 29 783,75 грн. (43 680,00 грн. - 13 896,25 грн.), яку відповідач зобов'язаний був повернути ТОВ ТД Прадо .

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Також відносини щодо оренди державного майна регулюються спеціальним законом - Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

За умовами ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Судом встановлено, що позивач у передбаченому законом порядку, а також у порядку, визначеному договором оренди та додатковою угодою до нього, належним чином повернув орендодавцю об'єкт оренди.

При цьому згідно з пунктом 2 додаткової угоди до договору оренди сторони зобов'язались після розірвання договору погасити всі існуючі зобов'язання по договору оренди протягом 30 календарних днів з моменту підписання цієї угоди.

Проте, судом встановлено, що відповідач після розірвання договору оренди не повернув орендарю надміру сплачену йому позивачем орендну плату, чим порушив умови вказаної домовленості.

З матеріалів справи вбачається, що оскільки відповідач не повертав орендарю надміру сплачених коштів, 03.08.2017 р. ТОВ ТД Прадо звернулось до відповідача з вимогою № 030817/1 про повернення залишку коштів у сумі 29 783,75 грн. Тому лише 14.08.2017 р. відповідач, визнавши свій обов'язок, повернув позивачу кошти у вказаній сумі, що підтверджується платіжним дорученням № 643 від 14.08.2017 р.

У позові ТОВ ТД Прадо зазначає, що діючи недобросовісно, відповідач порушив строки з повернення коштів, передбачені додатковою угодою, тому ПАТ Київметробуд має сплатити інфляційні втрати у сумі 7 085,38 грн. та 3 % річних у сумі 1 897,14 грн., які поніс позивач внаслідок знецінення грошових коштів, що безпідставно утримувались.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з додаткової угоди від 31.05.2015 р. про розірвання договору оренди, сторонами був визначений строк для виконання будь-яких зобов'язань, які виникли у сторін у зв'язку із виконанням договору оренди, а саме - до 29.06.2015 р.

З огляду на викладене, суд не приймає посилання відповідача на те, що строк (термін) виконання ним обов'язку не був встановлений договором, а тому має визначатися моментом пред'явлення вимоги (претензії).

Отже, оскільки у додатковій угоді № 2 сторони передбачили строк для повернення (погашення) всіх заборгованостей, що виникли у сторін за договором, суд вважає, що відповідно до умов цієї угоди у визначений сторонами строк відповідач мав повернути орендодавцю орендну плату, стягнуту з останнього у більшому розмірі та не у передбаченому договором порядку, що призвело до надлишково сплачених коштів.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Провівши власний перерахунок заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у сумі 1 897,14 грн. та інфляційна складова боргу у сумі 7 084,15 грн., розмір якої є меншим, ніж просить позивач.

У даному випадку суд враховує, що перебіг строку нарахування матеріальних втрат починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2014 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Отже, нарахування матеріальних втрат у даному випадку починається з 30.06.2015 р., а не 29.06.2015 р., як вважає позивач.

Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32 - 35, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельний дім Прадо до Публічного акціонерного товариства Київметробуд про стягнення 8 982, 52 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Київметробуд (01601, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 8, ідентифікаційний код 01387432) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельний дім Прадо (01021, м. Київ, вул. Шовковична, 12, ідентифікаційний код 39040022) інфляційну складову боргу у сумі 7 084 (сім тисяч вісімдесят чотири) грн. 15 коп., 3 % річних у сумі 1 897 (одна тисяча вісімсот дев'яносто сім) грн. 14 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 599 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 78 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 30 листопада 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 7 грудня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.