Рішення

від 05.12.2017 по справі 906/947/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "05" грудня 2017 р. Справа № 906/947/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемгіпс Трейд" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профільтех" (м. Житомир)

про стягнення 60683,11 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 60683,11 грн. за неналежне виконання договору поставки №077/07 від 11.05.2017, з яких: 51730,00грн. - основний борг, 5649,20грн. - пеня, 676,03грн. - 3% річних, 2627,88грн. - інфляційні. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позивач в судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 04.12.2017.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено вчасно та належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 01.12.2017.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Враховуючи те, що норми ст.ст. 38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч. 1 ст. 69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемгіпс Трейд" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Профільтех" (покупець/відповідач) укладено договір поставки №077/07 (а.с. 11-14), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах даного договору (п. 1.1 договору).

Найменування, кількість, асортимент і ціна продукції, що поставляється, вказуються в додатках до цього договору, які є невід'ємною його частиною (п. 1.2 договору).

Згідно п. 2.1 договору сума договору на момент укладення становить 100000,00 грн.

Сума договору може бути змінена в залежності від реальних обсягів продукції, поставлених покупцеві на момент закінчення терміну дії договору (п. 2.2 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено обов'язок покупця прийняти продукцію відповідно до умов цього договору, оплатити її за ціною, вказаної в п. 4.1, в терміни, обумовлені в п. 4.2. даного договору.

Відповідно до п. 4.1 оплата продукції здійснюється за цінами (з ПДВ), що діють у постачальника на момент відвантаження. Ціна на продукцію, яка постачається за даним договором, обумовлюється в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Ціна може бути погоджена також шляхом акцепту покупцем рахунків постачальника.

Покупець здійснює оплату рахунку постачальника на оплату продукції протягом 2 календарних днів з моменту отримання рахунку, в розмірі суми поставленої продукції (п. 4.2 договору).

Згідно п. 4.3 договору оплата продукції покупцем проводиться платіжним дорученням в національній валюті України - гривні на поточний банківський рахунок постачальника.

Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент відвантаження продукції. Ризики випадкової загибелі продукції переходять на покупця з моменту прийняття продукції (п. 5.1 договору).

Як встановлено під час розгляду справи, між сторонами узгоджено та підписано специфікацію (а.с. 15).

Згідно видаткової накладної №123 від 12.05.2017 (а.с. 16) відповідачем поставлено позивачу товар на суму 51730,00грн., та надано рахунок на оплату №4 від 12.05.2017 (а.с.17).

Таким чином, ТОВ "Цемгіпс Трейд" виконано зобов'язання з поставки товару, проте, як зазначено позивачем у позовній заяві, відповідач свого обов'язку щодо оплати поставленої продукції на підставі договору №077/07 від 11.05.2017 не виконав, внаслідок чого станом на день звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи у суді перед позивачем існує заборгованість в сумі 51730,00грн.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором поставки та застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 51730,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, розмір яких згідно розрахунку позивача становить 2627,88 грн. інфляційних та 676,03грн. 3% річних. Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних і 3% річних приходить до висновку, що він складений правильно і тому задовольняє позов у цій частині в заявленому розмірі.

Крім основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача 5649,20грн. - пені.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 8.2 договору за порушення термінів оплати грошового зобов'язання, передбаченого договором, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в момент прострочення, від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання, за кожен день прострочки.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, прийшов до висновку, що пеню в сумі 5649,20 грн. визначено позивачем обґрунтовано, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу та пені, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

За викладених вище обставин суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профільтех" (10001, м.Житомир, вул. Івана Сльоти, буд. 49, код 37260027)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемгіпс Трейд" (04053, м.Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21, код 40412789):

- 51730,00 грн. - основного боргу;

- 5649,20 грн. - пені;

- 676,03 грн. - 3% річних;

- 2627,88 грн. - інфляційних;

- 1600,00 грн. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 08 грудня 2017 року.

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам (рек. з повід.)