ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.12.2017№910/18619/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Солід"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр комплектації "Солід"
про стягнення 319 296,21 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Пономаренко Ю.І. - довіреність б/н від 11.09.2017;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солід" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр комплектації "Солід" про стягнення суми заборгованості за договором оперативного лізингу (найму) № 00005328 від 18.07.2012 у розмірі 319 296,21 грн.
Позов мотивований тим, що відповідач не виконав належним чином покладені на нього зобов'язання зі сплати лізингових платежів за вищезазначеним договором про фінансовий лізинг, не повернув об'єкт лізингу в зазначений договором строк та продовжує ним користуватися, у зв'язку з чим просить суд солідарно стягнути з відповідачів орендну плату за фактичний строк користування об'єктом лізингу після припинення дії договору за період з червня 2015 по вересень 2017 у розмірі 319 296,21 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2017 порушено провадження у справі № 910/18619/17, її розгляд призначено на 15.11.2017 року.
07.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові докази для долучення до матеріалів справи.
Представники сторін в судове засідання 15.11.2017 року не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 04.12.2017 року.
У судовому засіданні 04.12.2017 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статті 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 04.12.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
18 липня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (наймодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солід" (наймач) укладено договір оперативного лізингу №00005328 (далі - Договір).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр комплектації "Солід" (відповідач-2) виступило поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "Солід" (відповідач-1).
Згідно із умовами поруки зазначеними у Договорі оперативного лізингу № 00005328 від 18.07.2012, відповідач-2, як поручитель несе солідарну відповідальність за виконання зобов'язань наймача на підставі або у зв'язку з цим Договором, Загальними комерційними умовами оперативного лізингу (найму) та рахунками наймодавця.
Відповідно до умов п.3.2. договору, наймодавець передає автомобіль у користування наймачеві, а наймач зобов'язується прийняти та користуватися автомобілем, сплачувати наймодавцю встановлені контрактом орендні платежі та повернути автомобіль наймодавцю відповідно до умов контракту.
Об'єктом договору про фінансовий лізинг був транспортний засіб VW Саddy GP Maxi Kasten 1,6 I TDI 2012 року виробництва, вартістю 24489,99 дол. США, перший період найму складає 4 675,46 дол. США до 28.07. 2012, кількість лізингових платежів складає 60, строк лізингу 60 місяців, лізинговий платіж - 496,40 дол. США до 15 числа місяця.
За п. 6.1. загальних умов за користування автомобілем наймач зобов'язується щомісяця виплачувати наймодавцю орендні платежі, розмір яких визначено у Контракті. Наймач також сплатить наймодавцю адміністративний платіж, та всі інші платежі, як це передбачено контрактом, не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з моменту відправлення наймодавцем відповідного рахунку, якщо інше не зазначено а Контракті.
У відповідності до пункту 6.2. розмір орендних платежів за контрактом підлягає розрахунку наймодавцем щомісячно. Орендний платіж встановлюється в українських гривнях шляхом множення розміру орендного платежу для відповідного місяця на курс обміну дол. США /євро до гривні, встановленого українським комерційним банком, визначеним наймодавцем, як це зазначено у наступному 6.3 контракту.
Пунктом 6.5 Умов лізингу встановлено, що наймач зобов'язаний щомісячно сплачувати орендні платежі на рахунок, зазначений наймачем у контракті, не пізніше 15-го календарного дня поточного місяця. У разі неотримання рахунку до 15-го числа поточного місяця, за який повинен бути сплачений орендний платіж наймач зобов'язаний сплатити відповідний платіж у розмірі, встановленому у Контракті, до 15-го числа цього місяця (якщо інший строк, що підлягає застосуванню не встановлений у Контракті), а після отримання рахунку - доплатити відповідну різницю між сплаченою сумою та сумою, визначеною у рахунку.
Згідно із п. 12.4.2 Загальних комерційних умов наймодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від контракту/розірвати контракт, зокрема, якщо наймач не сплатив 1 (один) наступний орендний платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 10 (десять) робочих днів.
Згідно п. 12.5. Загальних комерційних умов день, що вважатиметься датою припинення дії контракту, визначається наймодавцем у відповідному повідомленні/вимозі. У разі припинення дії контракту/розірвання контракту наймодавець надсилає наймачу письмове повідомлення про припинення дії/розірвання та, за можливості, зв'язується з ним за доступним номером телефону для повідомлення про припинення дії/розірвання, таке повідомлення/вимога надсилається наймодавцем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням наймача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців)/ місцем реєстрації (для фізичних осіб). У випадку неотримання наймачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, наймач вважається належним чином повідомленим.
Наймач зобов'язаний у строки, встановлені наймодавцем, повернути автомобіль наймодавцю у всіх випадках закінчення строку найму, розірвання/припинення контракту. Якщо наймач відмовляється від повернення або затримує повернення автомобіля, наймодавець має право вилучити автомобіль без згоди наймача. Вилучення автомобіля здійснюється також в усіх випадках дострокового припинення дії контракту/розірвання контракту. Наймач відшкодовує будь-які витрати, понесені наймодавцем у зв'язку з вилученням/поверненням автомобіля, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов'язані із вилученням автомобіля (п.п. 13.1, 13.2, 13.6 Загальних комерційних умов).
Якщо наймодавець не зможе здійснити свої права на вилучення/повернення, як передбачено у цьому пункті, наймодавець матиме право на вилучення автомобіля у наймача в примусовому порядку відповідно до законодавства України (п. 13.7 Загальних комерційних умов).
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).
Рішенням господарського суду Донецької області від 30.11.2015 у справі № 908/5038/15 встановлено, що договір оперативного лізингу (найму) № 00005328 від 18.07.2012 припинив свою дію з 08.06.2015 року.
Згідно з п. 12.7 Загальних комерційних умов у разі завершення строку оперативного лізингу (найму) або припинення дії контракту/розірвання контракту, наймач зобов'язаний повернути автомобіль за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані (з урахуванням нормального зносу) за місцезнаходженням наймодавця або за адресою вказаною наймодавцем протягом 3 (трьох) робочих днів від дати завершення строку оперативного лізингу (найму) або отримання відповідної вимоги від наймодавця; у разі припинення/розірвання дії контракту за ініціативою наймача протягом 3 (трьох) робочих днів від дати припинення/розірвання контракту.
Рішенням господарського суду Донецької області від 30.11.2015 у справі № 908/5038/15 зобов'язано відповідача 1 повернути предмет лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy GP Maxi Kaster 1.6 I TDI, 2012 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZCX129461, в кількості 1 од.
Разом з тим, відповідач-1 свого обов'язку з повернення транспортного засобу не виконав.
Згідно з п. 5.3. Загальних комерційних умов в будь-якому випадку орендні платежі, що сплачуються наймачем, повинні покривати весь фактичний термін користування автомобілем, з моменту отримання до повернення відповідно до актів приймання-передачі.
У зв'язку з тим, що відповідач у строки встановлені умовами договору предмет лізингу не повернув та продовжує ним користуватися, то позивач просить стягнути солідарно з відповідачів орендну плату за фактичний строк користування об'єктом лізингу після припинення дії договору за період з червня 2015 по вересень 2017 у розмірі 319 296,21 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з положеннями статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами статті 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга цієї статті).
Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, приписи частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Статтею 189 Господарського кодексу України, передбачено, що тариф у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Відповідно до положень частини 2 ст.198 Господарського кодексу України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.
У той же час, сторони не позбавлені права визначити у договорах оперативного лізингу грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, як це передбачено приписами статтею 524 ЦК України.
За приписами статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до вимог статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Згідно вимог передбачених частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній форм досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода.
За п. 6.1. загальних умов за користування автомобілем наймач зобов'язується щомісяця виплачувати наймодавцю орендні платежі, розмір яких визначено у Контракті. Наймач також сплатить наймодавцю адміністративний платіж, та всі інші платежі, як це передбачено контрактом, не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з моменту відправлення наймодавцем відповідного рахунку, якщо інше не зазначено в Контракті.
Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США відповідно до п.6.3 Загальних комерційних умов оперативного лізингу (найму), які є невід'ємною частиною Договору.
Пунктом 6.5 Умов лізингу встановлено, що наймач зобов'язаний щомісячно сплачувати орендні платежі на рахунок, зазначений наймачем у контракті, не пізніше 15-го календарного дня поточного місяця. У разі неотримання рахунку до 15-го числа поточного місяця, за який повинен бути сплачений орендний платіж наймач зобов'язаний сплатити відповідний платіж у розмірі, встановленому у Контракті, до 15-го числа цього місяця (якщо інший строк, що підлягає застосуванню не встановлений у Договорі), а після отримання рахунку - доплатити відповідну різницю між сплаченою сумою та сумою визначеною у рахунку
Згідно п. 12.7 Загальних комерційних умов, у разі завершення строку оперативного лізингу (найму) або припинення дії контракту/розірвання контракту, наймач зобов'язаний повернути автомобіль за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані (з урахуванням нормального зносу) за місцезнаходженням наймодавця або за адресою вказаною наймодавцем протягом 3 (трьох) робочих днів від дати завершення строку оперативного лізингу (найму) або отримання відповідної вимоги від наймодавця; у разі припинення/розірвання дії контракту за ініціативою наймача протягом 3 (трьох) робочих днів від дати припинення/розірвання контракту.
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що договір оперативного лізингу припинив свою дію з 08.06.2015, проте відповідач предмет лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy GP Maxi Kaster 1.6 I TDI, 2012 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZCX129461, в кількості 1 одиниця, не повернув та на момент вирішення зазначеної справи продовжує ним користуватися.
Згідно з п. 5.3. Загальних комерційних умов в будь-якому випадку орендні платежі, що сплачуються наймачем, повинні покривати весь фактичний термін користування автомобілем, з моменту отримання до повернення відповідно до актів приймання-передачі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1, абзацу 2 частини 2 статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
У зв'язку з тим, що відповідач-1 у строки встановлені умовами договору предмет лізингу не повернув та продовжує ним користуватися, то суд приходить до висновку, що позовна вимога про солідарне стягнення з відповідачів орендної плати за фактичний строк користування об'єктом лізингу після припинення дії договору за період з червня 2015 по вересень 2017 у розмірі 319 296,21 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає повному задоволенню.
Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
В обґрунтування даної вимоги позивач приклав копії договору про надання юридичних послуг № 24/2010 від 15.10.2010, додаткову угоду № 8 від 09.01.2013 до Договору про надання юридичних послуг № 24/2010 від 15.10.2010, додаткову угоду № 224 від 10.08.2015 до Договору про надання юридичних послуг № 24/2010 від 15.10.2010, підписані між позивачем, як замовником та ТОВ "Юридична фірма Вернер", як виконавцем, пунктом 1.1 якого узгодили, що замовник замовляє і оплачує, а виконавець надає юридичні послуги, які полягають в юридичному консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях .
Крім того, позивачем додано до позовної заяви копію рахунку-фактури № 764 від 15.09.2017 суму коштів у розмірі 6 000,0 грн. за надання правової допомоги та акт надання послуг № 764 від 15.09.2017.
Відповідно до п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.
Окрім того, на підтвердження факту оплати позивачем наданої йому правової допомоги, суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
Беручи вищезазначене до уваги та враховуючи те, що позивачем не надано жодних документів на підтвердження того факту, що саме з адвокатом останній уклав договір про надання юридичних послуг, а також у зв'язку із тим, що в матеріалах справи відсутні належні докази оплати витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, тому в задоволенні вимоги, щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн., господарський суд відмовляє.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів.
Керуючись статтями 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
В И Р І Ш И В:
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солід" (02093, м. Київ, вул. Поліська, 7/1, код ЄДРПОУ 32794595) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр комплектації "Солід" (02166, м. Київ, вул. Маршала Жукова, 22, код ЄДРПОУ 36011787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд.1-В, код ЄДРПОУ 35571472) 319 296 (триста дев'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто шість) грн. 21 коп. суми основного боргу та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 789 (чотири тисячі сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 44 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 08.12.2017 року
Суддя М.Є. Літвінова
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 04.12.2017 |
Оприлюднено | 14.12.2017 |
Номер документу | 70855417 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Літвінова М.Є.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні