Рішення

від 15.05.2017 по справі 910/3421/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2017№910/3421/17

За позовом Виробничого кооперативу Промбуд

до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 472 716,17 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Моргун Д.М. за довіреністю № 7 від 27.03.2017;

від відповідача: Коломієць Н.Г. за довіреністю № 107-13/418 від 18.01.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Виробничий кооператив Промбуд (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач) про стягнення 472 716,17 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.2017 порушено провадження у справі № 910/3421/17, її розгляд призначено на 29.03.2017 року.

24.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також уточнену позовну заяву, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 472 716,17 грн.

28.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 29.03.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 12.04.2017 року.

11.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

12.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про припинення провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.04.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/3421/17 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено перерву до 15.05.2017 року.

21.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про заміну неналежного відповідача - Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації на належного - Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію.

В судовому засіданні 15.05.2017 року судом було розглянуто вищевказане клопотання позивача про заміну неналежного відповідача на належного, та вирішено відмовити в його задоволенні виходячи з наступного.

Так, у позовній заяві позивач вказує відповідачем Святошинську районну у місті Києві державну адміністрацію, зазначаючи, при цьому, код ЄДРПОУ 37395418, за яким в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань значиться Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація.

Предметом даного позову є стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, стягнуту за рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2013 у справі № 5011-53/2817-2012 саме з Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.

Таким чином, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація є належним відповідачем у справі і жодні підстави для його заміни на належного відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

При цьому, в судовому засіданні 15.05.2017 року судом було розглянуто подане відповідачем клопотання про припинення провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України та вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.

Так, вищевказане клопотання відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до рішення Київської міської ради від 09.09.2010 № 7/4819 припинено з 31.10.2010 шляхом ліквідації районні в місті Києві ради та їхні виконавчі органи, у тому числі Святошинську районну у місті Києві державну адміністрацію, з якої позивач просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати. При цьому, позивач вказує на те, що відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що зобов'язання Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації було передано для виконання Святошинській районній в місті Києві державній адміністрації.

За таких обставин, відповідач вважає, що Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація не може відповідати за грошовими зобов'язаннями особи, з якою не перебувала у договірних відносинах.

Проте, суд вищевказані доводи відповідача вважає безпідставними, оскільки предметом даного позову є стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, стягнуту за рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2013 у справі № 5011-53/2817-2012 саме з Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, і виходячи із зазначеного позивачем у позовній заяві коду ЄДРПОУ 37395418, відповідачем у справі є Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, у зв'язку з чим жодні правові підстави для припинення провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Представник позивача в судовому засіданні 15.05.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.05.2017 року проти задоволення позову заперечив.

В судовому засіданні 15.05.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2013 у справі №5011-53/2817-2012 стягнуто з Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 97, ідентифікаційний код 37395418) на користь Виробничо-будівельного кооперативу "Промбуд" (04060, м. Київ, вул. Щусєва, 25, ідентифікаційний код 06957041) 429 668,76 (чотириста двадцять дев'ять тисяч шістсот шістдесят вісім гривень 76 коп.) боргу, 8 593,38 грн. (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто три гривні 38 коп.) судового збору та 3 537,60 (три тисячі п'ятсот тридцять сім гривень 60 коп.) витрат на проведення експертизи; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

03.06.2013 року господарським судом міста Києва в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України видано наказ про примусове виконання означеного рішення.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), який, inter alia (серед іншого), вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів.

Оскільки відповідач так і не погасив стягнуту за вищевказаним судовим рішенням суму боргу, позивачем на підставі статті 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення 47 098,25 грн. 3% річних та 425 617,92 грн. інфляційних втрат за період з 19.04.2014 р. по 27.07.2015 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе договірні зобов'язання по оплаті виконаних позивачем робіт за Договором № 3-1/5, у зв'язку з чим рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2013 у справі № 5011-53/2817-2012 стягнуто з Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 97, ідентифікаційний код 37395418) на користь Виробничо-будівельного кооперативу "Промбуд" (04060, м. Київ, вул. Щусєва, 25, ідентифікаційний код 06957041) 429 668,76 (чотириста двадцять дев'ять тисяч шістсот шістдесят вісім гривень 76 коп.) боргу, 8 593,38 грн. (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто три гривні 38 коп.) судового збору та 3 537,60 (три тисячі п'ятсот тридцять сім гривень 60 коп.) витрат на проведення експертизи.

За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 23.01.2012 у справі № 37/64, від 14.11.2011 у справі № 12/207, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Як на тому наголошено в п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Отже, підстави припинення зобов'язань зазначені в статтях 599, 600, 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України та не передбачають можливість припинення зобов'язання у зв'язку з ухваленням судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Як зазначено Верховним Судом України у постанові від 17.02.2016 р. у справі № 905/3137/14-908/5775/14, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604-609 ЦК, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Крім того, відповідно до п.5.4 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з п. 7 згаданої вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14 Верховний Суд України виходить з того, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. За змістом норми ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З наведеного, суд вважає правомірним нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань згідно ст. 625 ЦК України за порушення грошових зобов'язань.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем у позовній заяві розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає його арифметично не вірним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства через невірно обрану позивачем базу нарахування.

За розрахунком суду, розмір 3% річних, нарахованих на суму боргу 429 668,76 грн., складає 45 805,03 грн.

При цьому, здійснивши розрахунок інфляційних втрат на суму боргу 429 668,76 грн., судом встановлено, що їх розмір занижено через допущені позивачем арифметичні та методологічні помилки, проте, враховуючи відсутність клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, задовольняє позовні вимоги в цій частині у розмірі, зазначеному позивачем.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, враховуючи наступне.

За приписами ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 ЦК встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми ст.ст. 614, 617 ЦК кореспондуються із нормами ст. 218 ГК, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особливості регулювання грошових зобов'язань встановлено статтею 625 ЦК, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наявність затримки бюджетного фінансування не звільняє боржника від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасної оплати робіт є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК платежів, адже відсутність бюджетних коштів не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником грошовими коштами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 97; код ЄДРПОУ 37395418) на користь Виробничого кооперативу Промбуд (04060, місто Київ, вулиця Щусева, будинок 25; код ЄДРПОУ 06957041) 425 617 (чотириста двадцять п'ять тисяч шістсот сімнадцять) грн. 92 коп. інфляційних втрат, 45 805 (сорок п'ять тисяч вісімсот п'ять) грн. 03 коп. 3% річних та 7 071 (сім тисяч сімдесят одну) грн. 34 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.05.2017.

Суддя М.Є. Літвінова