Рішення

від 08.12.2017 по справі 918/739/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" грудня 2017 р. Справа № 918/739/17

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави до Підгаєцької сільської ради Млинівського району Рівненської області та Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" про визнання попереднього договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельні ділянки,

за участі представників:

позивача (органу прокуратури): Безпалова А.В., посвідчення № 028964 від 17.09.2014 року,

Підгаєцької сільської ради: Голоюх Ж.Я. (сільський голова),

Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс": не з'явився.

В судовому засіданні 8 грудня 2017 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2017 року Заступник керівника Дубенської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Підгаєцької сільської ради Млинівського району Рівненської області (далі - Рада) та Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (далі - Підприємство) про визнання недійсним укладеного 14 грудня 2016 року між відповідачами попереднього договору оренди землі, а також про зобов'язання Підприємства повернути у комунальну власність територіальної громади в особі Ради передані в оренду на підставі вищенаведеного правочину земельні ділянки шляхом підписання акту приймання-передачі.

В обгрунтування своїх вимог Прокурор посилався на те, що спірна угода в момент її укладення суперечила імперативним законодавчим приписам з огляду на відсутність відповідного рішення Ради про передачу Підприємству в оренду земель комунальної власності, на підставі якого могла б відбуватися така передача. Крім того, Прокурор вказував на те, що передані в оренду Підприємству землі не могли виступати об'єктом цивільних прав, оскільки не були сформовані у встановленому законом порядку, відповідачами не було виготовлено відповідної документації із землеустрою та не вчинено дій щодо присвоєння вказаним землям кадастрових номерів.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 27 жовтня 2017 року позовну заяву Прокурора від 20 жовтня 2017 року № 34/1-1797вих-17 прийнято до розгляду суддею Церковною Н.Ф., порушено провадження у справі № 918/739/17 та призначено її до розгляду на 8 листопада 2017 року.

Ухвалою суду від 8 листопада 2017 року розгляд справи на підставі клопотання Підприємства від 8 листопада 2017 року № 0811/1 відкладено на 29 листопада 2017 року.

Ухвалою суду від 29 листопада 2017 року розгляд справи, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 29 листопада 2017 року, відкладено на 8 грудня 2017 року.

1 грудня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли письмові пояснення Ради від 30 листопада 2017 року № 344 (а.с. 56-57), в яких зазначений відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог Прокурора та вказав, що оскаржуваний Прокурором договір, на його думку, був укладений в інтересах територіальної громади та на її благо.

У судовому засіданні 8 грудня 2017 року представник позивача (органу прокуратури) підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представники Ради у цьому судовому засіданні проти задоволення позову Прокурора заперечив з підстав, зазначених у письмових поясненнях від 30 листопада 2017 року № 344.

Підприємство про дату, час і місце розгляду справи було повідомлене належним чином, проте явку свого повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечило.

Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду, зокрема, про відкладення розгляду справи від 29 листопада 2017 року та про виправлення описки від тієї ж дати, були надіслані Підприємству за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 35112, Рівненська область, Млинівський район, село Ярославичі. Факт отримання даним відповідачем наведених поштових відправлень підтверджується наявним у матеріалах справи відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення з підписом уповноваженої особи Підприємства (а.с. 55).

Отже, за змістом вищезазначеної норми Підприємство завчасно та належним чином було повідомлене про місце, дату та час судового засідання. Крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та документів.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для чергового відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі Підприємства.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників позивача та Ради, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

За змістом частин 1, 2 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Судом встановлено, що Прокурор звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою в інтересах держави до Ради та Підприємства про визнання недійсним укладеного 14 грудня 2016 року між відповідачами попереднього договору оренди землі, а також про зобов'язання Підприємства повернути у комунальну власність територіальної громади в особі Ради передані в оренду на підставі вищенаведеного правочину земельні ділянки шляхом підписання акту приймання-передачі.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За пунктом 1 частини 6 згаданої статті під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

В обґрунтування звернення до Господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави без органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах, Прокурор посилався на порушення оспорюваною угодою інтересів держави в сфері земельних правовідносин. Водночас орган, через який територіальна громада реалізує свої правомочності, та який зобов'язаний здійснювати контроль за використанням та охороною земель в межах населеного пункту, є відповідачем за даним позовом та стороною оскаржуваного договору, укладеного, на думку Прокурора, з порушенням вимог земельного законодавства.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення Прокурора до Господарського суду Рівненської області з даним позовом без органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Судом встановлено, що 14 грудня 2016 року між Підприємством та Радою був укладений договір оренди землі (попередній), за умовами якого зазначений орган місцевого самоврядування передав Підприємству в строкове платне користування землі під господарськими будівлями та дворами, які знаходяться на території Ради в межах населених пунктів (а.с. 16-17).

Цей договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками відповідачів, а також зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди Ради за № 8.

Відповідно до пунктів 2, 3 цієї угоди в оренду передаються земельні ділянки орієнтовною площею 17,9 га для сільськогосподарських потреб.

За змістом пункту 4 зазначеного правочину нормативно-грошова оцінка земельних ділянок площею 17,9 га під господарськими дворами та будівлями в межах населених пунктів по Раді становить 11 558 750 грн. 00 коп.

На земельних ділянках знаходяться об'єкти нерухомого майна (пункт 5 договору).

Водночас за змістом пункту 6 даної угоди земельні ділянки передаються в оренду без будь-яких будівель та споруд.

Згідно з пунктом 8 зазначеного правочину останній діє з моменту його підписання до моменту державної реєстрації договору оренди землі (основного договору).

Пунктами 10, 11 наведеного правочину передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі (по перерахунку) на рахунок Ради. Орендна плата становить три відсотки від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що складає 346 762 грн. 50 коп. за один рік оренди, та сплачується щомісячно в сумі 28 896 грн. 87 коп. за один місяць протягом терміну дії цього договору. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації.

Відповідно до пункту 18 оскаржуваної Прокурором угоди передача земельних ділянок в оренду здійснюється без розроблення проекту їх відведення.

Передача земельних ділянок орендарю здійснюється за актом приймання-передачі протягом одного дня після його підписання (пункт 20 договору).

З матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2016 року між відповідачами було підписано відповідний акт приймання-передачі, за умовами якого Підприємству було передано в оренду землі під господарськими будівлями та дворами, які знаходяться на території Ради в межах населених пунктів, орієнтовною площею 17,9 га (а.с. 18).

Вважаючи, що вищезазначений договір укладений всупереч вимогам закону, Прокурор звернувся з позовом про визнання попереднього договору оренди землі від 14 грудня 2016 року недійсним та повернення переданих Підприємству в оренду земель Раді шляхом підписання акту приймання-передачі.

При дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Прокурора з огляду на наступне.

Частини 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частинами 1, 3 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України унормовано, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає їх узгоджену волю, яка спрямована на досягнення конкретної мети. Тобто договором є юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших передбачених цивільним законодавством підставах.

Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 182 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними залежно від предмета та підстав позову необхідно застосувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Предметом попереднього договору оренди землі від 14 грудня 2016 року є землі під господарськими будівлями та дворами, які заходиться в межах населених пунктів (пункт 1 спірного договору). За пунктом 2.1 цієї угоди в оренду передаються земельні ділянки орієнтовною площею 17,9 га.

Частиною 1 статті 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За частиною 8 цієї статті орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Частиною 1 статті 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Зі змісту вищенаведених нормативних законодавчих приписів вбачається, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

У той же час з матеріалів справи вбачається, що Радою не приймалося відповідного рішення про надання спірних земель у користування Підприємству. Наведені обставини підтверджуються, зокрема, поясненнями Ради, викладеними у листі цього відповідача від 25 вересня 2017 року № 269 (а.с. 19).

Відтак, відсутність на момент укладення оспорюваного договору рішення Ради про надання Підприємству дозволу на розроблення проекту відведення спірних ділянок та рішення про передачу їх в користування цьому відповідачу суперечить вимогам, зокрема, Закону України "Про оренду землі" та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Згідно частин 1-3 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Водночас суд зауважує, що не сформовані у встановленому законом порядку земельні ділянки не можуть виступати об'єктом цивільних прав, зокрема бути предметом відповідних договорів, що кореспондується з приписами частини 9 статті 79-1 ЗК України.

За змістом положень статей 116-118, 120, 123, 124 ЗК України для участі в цивільному обороті з урахуванням вимог статті 79-1 ЗК України за рахунок земель здійснюється формування індивідуально визначених земельних ділянок з присвоєнням кадастрового номеру.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" державною реєстрацією земельної ділянки є внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно статті 21 вищенаведеного нормативно-правового акта відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою, зокрема і відомості про цільове призначення земельної ділянки (стаття 1 Закону України "Про землеустрій").

Крім того, у статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено істотні умови договору оренди землі, серед яких зазначено, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Згідно з пунктом 26 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є її кадастровий номер.

З огляду на наведене суд звертає увагу на те, що спірні землі, надані в оренду Підприємству, не мають присвоєного кадастрового номеру, що суперечить вимогам статті 79-1 ЗК України та свідчить про наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2016 року у справі № 906/670/16.

Слід також зазначити наступне.

Зі змісту пункту 4 оскаржуваного Прокурором правочину вбачається, що нормативно-грошова оцінка земельних ділянок площею 17,9 га під господарськими дворами та будівлями в межах населених пунктів по Раді становить 11 558 750 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативно грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюється, як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно частини 3 статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Разом з тим, суд констатує, що зазначеними положеннями вищевказаного Закону передбачено отримання даних про нормативно грошову оцінку саме щодо земельної ділянки, а не території. Такий витяг обов'язково включає в себе вид користування земельної ділянки, визначений на підставі затвердженої в установленому законом порядку документації із землеустрою з урахуванням коефіцієнту функціонального використання.

Водночас матеріали справи не містять відповідного витягу з нормативної грошової оцінки, так само як і проведеного у встановленому законом порядку розрахунку розміру орендної плати за спірні землі, що додатково свідчить про обґрунтованість вимог Прокурора.

Слід також зазначити, що відповідно до пункту 15 спірного правочину земельні ділянки передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За пунктом 16 цієї угоди цільове призначення земельних ділянок - землі під господарськими будівлями та дворами.

Проте зазначене в оскаржуваній угоді цільове призначення спірних земель не відповідає приписам статті 19 ЗК України.

Відповідно до пункту 2 частини З статті 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що укладення спірного договору без розроблення документації із землеустрою та з визначенням орендної плати на підставі нормативно грошової оцінки, яка не стосується індивідуально визначених земельних ділянок, а також укладення такого правочину без прийняття Радою відповідного рішення, істотно зачіпає інтереси держави у сфері охорони земель як національного багатства, оскільки суперечить вимогам законодавства, що регулює відносини у сфері земельних правовідносин, впливає на розмір орендної плати, та свідчить про наявність підстав для визнання недійсним укладеного між відповідачами попереднього договору оренди землі від 14 грудня 2016 року.

За таких обставин вимоги Прокурора про визнання недійсним укладеного між відповідачами попереднього договору оренди землі від 14 грудня 2016 року підлягають задоволенню.

Також у своєму позові Прокурор просив суд зобов'язати Підприємство повернути Раді ділянки орієнтовною площею 17, 9 га, які знаходяться в межах населених пунктів Ради у комунальну власність відповідної територіальної громади шляхом підписання акту приймання-передачі.

Згідно статті 216 ЦК України недійсним правочин не створює юридичних наслідків , крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Частиною 3 статті 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

З огляду на вищезазначені законодавчі приписи, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання оскаржуваного Прокурором попереднього договору оренди землі недійсним, суд дійшов висновку про обґрунтованість цього позову і в частині повернення Підприємством Раді ділянок орієнтовною площею 17, 9 га шляхом підписання між відповідачами акту приймання-передачі.

Отже, позов Прокурора підлягає задоволенню.

Судові витрати згідно статті 49 ГПК України покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 75, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі (попередній), укладений 14 грудня 2016 року між Підгаєцькою сільською радою Млинівського району Рівненської області та Приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс", зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди землі Підгаєцької сільської ради за № 8.

Приватному підприємству "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська область, Млинівський район, село Ярославичі, ідентифікаційний код: 30132761) повернути земельні ділянки орієнтовною площею 17, 9 га, які знаходяться в межах населених пунктів Підгаєцької сільської ради Млинівського району Рівненської області, у комунальну власність територіальної громади в особі Підгаєцької сільської ради Млинівського району Рівненської області (35154, Рівненська область, Млинівський район, село Підгайці, вулиця Народна, будинок 12, ідентифікаційний код: 04386410) шляхом підписання акту приймання-передачі.

Стягнути з Підгаєцької сільської ради Млинівського району Рівненської області (35154, Рівненська область, Млинівський район, село Підгайці, вулиця Народна, будинок 12, ідентифікаційний код: 04386410) на користь прокуратури Рівненської області (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 52, ідентифікаційний код: 02910077) на розрахунковий рахунок № 35214079015371, МФО: 820172, ЗКПО: 02910077, Банк - Державна казначейська служба України, м. Київ, КЕКВ - 2800, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська область, Млинівський район, село Ярославичі, ідентифікаційний код: 30132761) на користь прокуратури Рівненської області (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, будинок 52, ідентифікаційний код: 02910077) на розрахунковий рахунок № 35214079015371, МФО: 820172, ЗКПО: 02910077, Банк - Державна казначейська служба України, м. Київ, КЕКВ - 2800, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 11.12.2017 р.

Суддя Церковна Н.Ф.