Рішення

від 05.12.2017 по справі 914/2246/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017р. Справа № 914/2246/17

Господарський суд Львівської області у складі

судді Фартушка Т.Б. при секретарі Сало О.А.

розглянув матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м. Київ,

до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Пасічний , м. Львів,

про: стягнення трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання,

ціна позову: 3663,40 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 14.04.2017р. №14-69);

Відповідача: ОСОБА_2 - голова ОСББ.

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Пасічний про стягнення 1817,94грн. пені, 523,52грн. трьох відсотків річних та 1321,94грн. інфляційних втрат. Ціна позову 3663,40грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 03.11.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 24.11.2017р. В судовому засіданні 24.11.2017р. оголошувалась перерва до 05.12.2017р., про що представники ОСОБА_3 належним чином повідомлялись під розписку в судовому засіданні.

Представникам ОСОБА_3 оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі, яку скеровано Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, а також письмове повідомлення про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві; проти відстрочення виконання рішення заперечив.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, подав заяву (вх. №41408/17), у якій визнає позовні вимоги Позивача у повному обсязі та просить суд відстрочити виконання судового рішення у справі на шість місяців в порядку статті 83 ГПК України.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Учасників судового процесу зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам судового процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Впродовж розгляду справи в судових засіданнях суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників ОСОБА_3, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

28.12.2012р. між Національною акціонерною компанією Нафтогаз України (правонаступником якої є Позивач) (Продавець) та Обєднанням співвласників багатоквартирного будинку Пасічний (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №13/2157-ТЕ-21 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ) на умовах Договору.

Газ, що передається за Договором, використовуються Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п.1.2).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що Продавець передає Покупцеві з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. газ обсягом до 33500 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

МісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсягМісяцьОбсяг січень 6,000квітень 2,000липень 0,500Жовтень 3,000 лютий 6,000травень 0,500серпень 0,500Листопад 4,000 березень 4,000червень 0,500вересень 0,500Грудень 6,000 І квартал 16,000ІІ квартал 3,000ІІІ квартал 1,500ІV квартал 13,000

Відповідно до п.3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

У п. 5.1 Договору зазначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

Згідно п.п.5.2, 5.3 Договору, ціна за 1000куб.м газу становить 1091грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування ПДВ.

До оплати за 1000куб.м. природного газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Приписами п. 7.2 Договору встановлено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 Договору, Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п. 6.1 Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності до п.9.3 Договору, строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Згідно п.11.1 Договору, цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками ОСОБА_3 та скріплення їх підписів печатками ОСОБА_3, діє в частині поставки газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір підписано уповноваженими представниками та скріплено відтисками печаток юридичних осіб - ОСОБА_3 Договору.

На виконання умов Договору Позивачем протягом періоду з січня по квітень 2013р., а також з жовтня по грудень 2013р. поставлено Відповідачу відповідно до підписаних та скріплених відбитками печаток ОСОБА_3 приймання-передачі природного газу від 31.01.2013р., 28.02.2013р., 31.03.2013р., 30.04.2013р., 24.01.2014р. природний газ в обсязі 27,509 тис. м 3 на загальну суму 35744,72грн. з урахуванням податку на додану вартість.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем актів приймання-передачі природного газу, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факти здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист ВГС України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Згідно доводів Позивача, Відповідач прострочив оплату за поставлений у січні - квітні 2013р., а також жовтні - грудні 2013р. природний газ, у зв'язку з чим Позивачем нараховано Відповідачу 1817,94 грн. пені, 523,52 грн. трьох відсотків річних та 1321,94 грн. інфляційних втрат за період з 21.01.2013р. по 31.10.2014р.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частинами 1,2 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором; учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. (ст.530 Цивільного кодексу України).

У ч.1 ст.612 ЦК України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до ч.1 ст.78 ГПК України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Приписами ч.5 вказаної статті визначено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідач у поданій до суду 05.12.2017р. заяві (вх. №41408/17) позовні вимоги Позивача про стягнення сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат визнав у повному обсязі. В судовому засіданні представник Відповідача подану заяву підтримав повністю. Представник Позивача проти поданої заяви не заперечив.

В судовому засіданні судом роз'яснено представникам ОСОБА_3 правові наслідки визнання позову, передбачені ст. 78 ГПК України.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі факту підписання повноважними представниками та скріплення печатками юридичних осіб - ОСОБА_3 приймання-передачі природного газу, відсутність заперечень Відповідача як проти самого факту поставки ОСОБА_4, її невідповідності кількісним або якісним характеристикам, так і щодо факту існування у Відповідача прострочки з оплати поставленого Позивачем ОСОБА_4, визнання Відповідачем позовних вимог Позивача, беручи до уваги вимоги Позивача щодо проведення Відповідачем розрахунку за отриманий ОСОБА_4, а також встановлений законодавством обов'язок щодо проведення розрахунку при купівлі-продажу та поставці, перевіривши правильність проведеного розрахунку; беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не заявлені доводи та не подані докази того, що визнання Відповідачем позову суперечить законодавству чи порушує права або охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є підставними та обґрунтованими, такими, що підлягають до задоволення повністю.

Щодо заявленого Відповідачем у заяві від 05.12.2017р. вх. №41408/17 клопотання про відстрочку виконання судового рішення на шість місяців суд зазначає наступне.

Вказане клопотання Відповідач обґрунтоване важким фінансовим станом ОСББ та неприбутковістю його діяльності.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст.121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Суд зазначає, і аналогічна позиція стосовно розстрочення виконання рішення суду викладена у п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України №9 від 17.01.2012р., що господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання. Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання. Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України ).

Окрім того, судом взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яким, зокрема, в рішенні у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004р. зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005р. у справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі Горнсбі проти Греції суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі Філіс проти Греції (Philis v. Greece) (N 1) від 27.08.1991р., серія А, №209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію ( 995_690 ) (див. mutatis mutandis, рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975р., серія А, №18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 40).

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. № 3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення, беручи до уваги матеріальні інтереси ОСОБА_3, їх фінансовий стан, враховуючи ступінь вини Відповідача у виникненні заборгованості, визнання ним позову, заслухавши пояснення представників ОСОБА_3, беручи до уваги наслідки, настання яких передбачається у випадку відхилення клопотання про відстрочку виконання рішення, враховуючи також доводи Відповідача щодо можливості виконання рішення суду з наданням відстрочки такого, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання про відстрочку виконання рішення суду частково на п'ять місяців. В решті доводів клопотання слід відхилити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

05.12.2017р. у відповідності до вимог ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 11.12.2017р.

На підставі ст.49 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача на користь Позивача 1600,00 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 -3 , 4 -5 , 4 -7 , 20, 22, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 714 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити повністю.

2 . Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Пасічний (79032, Львівська область, м.Львів, вул.Пасічна, буд.167; ідентифікаційний код 36544900) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6,; ідентифікаційний код 20077720) 1817,94 грн. пені, 523,52 грн. трьох відсотків річних та 1321,94 грн. інфляційних втрат та 1600,00 грн. судового збору.

3. Відстрочити виконання рішення строком на п'ять місяців.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.