Рішення

від 05.12.2017 по справі 914/2183/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017р. Справа № 914/2183/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Тетяна-Захід , м. Тернопіль

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Гряділь-Плюс , м. Львів

про стягнення 73 702, 13 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: н/з

Суть спору:

Позовну заяву подано товариством з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Тетяна-Захід , м. Тернопіль до товариства з обмеженою відповідальністю Гряділь-Плюс , м. Львів про стягнення 73 702, 13 грн.

Ухвалою господарського суду від 25.10.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 15.11.2017р.

Заявою про зменшення позовних вимог від 15.11.2017р. позивач просив суд стягнути з відповідача 63 302, 17 грн. - основного бору, 2 428, 02 грн. - процентів за користування чужими коштами, 4 925, 42 грн. - пені, 1 975, 02 грн. - інфляційних нарахувань та 582, 72 грн. - 3% річних.

Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, з'ясування всіх обставин справи, 15.11.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

В судове засідання 05.12.2017р. представник позивача з'явився, дав пояснення по суті спору. Позовні вимоги підтримав, позов просить задоволити у відповідності до заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідач явки повноважного представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Вимог ухвал суду від 25.10.2017р. та 15.11.2017р. не виконав, відзиву на позов не подав.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю Гряділь-Плюс знаходиться за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 29, куди і скеровувались ухвали господарського суду рекомендованими листами з повідомленням про вручення, котрі повернуті з відміткою відділення поштового зв'язку: за закінченням терміну зберігання .

Згідно приписів п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011р. №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Враховуючи те, що норми ст.ст. 38, 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначено одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами своїх доказів суду і у доведенні їх переконливості, відтак господарським судом в межах наданих повноважень створені належні умови для реалізації сторонами прав, предбачених ст. 22 ГПК України.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

11.07.2017р. між товариством з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Тетяна-Захід (позивач, за договором - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю Гряділь-Плюс (відповідач, за договором - покупець) укладено договір поставки №11/07/02.

Відповідно до умов п.1.1 договору, постачальник зобов'язується поставляти товар, найменування та ціна якого обумовлюється сторонами в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його в розмірі та в строки, встановлені цим договором.

Поставка товару здійснюється на підставі заявок покупця автомобільним транспортом за адресою доставки, вказаною у заявці (п. 2.1).

Поставка товару оформляється накладною та рахунком-фактурою і здійснюється за рахунок і зі складу постачальника (п. 2.5).

Кожна партія товару оплачується покупцем по факту поставки, не пізніше 2-х банківських днів у розмірі вартості поставленого відповідно до заявки товару і витрат постачальника з його доставки (п.4.4).

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 65 430, 97 грн., що підтверджується видатковою накладною №3В-0000258 від 11.07.2017р., підписаною та скріпленою печатками сторін (в матеріалах справи).

Проте, відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання виконав лише частково, сплативши 3 000, 00 грн., через що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість.

Внаслідок неналежного виконання товариством з обмеженою відповідальністю Гряділь-Плюс взятих на себе зобов'язань щодо оплати за поставлений товар, товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Тетяна-Захід звернулося до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача 65 430, 97 грн. заборгованості за поставлену продукцію згідно договору поставки №11/07/02 від 11.07.2017р.

Однак, як з'ясовано в судових засіданнях та зазначено позивачем в заяві про зменшення позовних вимог від 15.11.2017р., при подачі позову до суду, позивачем не враховану часткову оплату відповідачем поставленої продукції у розмірі 3 000, 00 грн.

Відтак, самостійно здійснивши перерахунок суми основного боргу з врахуванням здійсненої відповідачем оплати, суд встановив, що сума основного боргу, що утворилася у відповідача перед позивачем становить 62 430, 97 грн.

Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За умовами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, розмір заборгованості відповідача становить 62 430, 97 грн. основного боргу та підлягає стягненню. Доказів зворотнього суду не надано.

Крім того, позивач, на підставі ст. 692 ЦК України та ст. 231 ГК України, просить стягнути з відповідача 2 428, 02 грн. процентів за користування чужими коштами.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У п.п. 6.1, 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 роз'яснено, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін ст.536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Натомість спірні правовідносини, що склалися між сторонами за умовами договору поставки №11/07/02 від 11.07.2017р., регулюються главою 54 параграфом 3 ЦК України ("Поставка"), тоді як відносини позики - главою 71 ЦК України ("Позика. Кредит. Банківський вклад").

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами укладеним між сторонами договором не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок укладення договору поставки, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої ст. 8 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 3-39гс15).

Враховуючи, що укладеним між сторонами договором поставки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено, відтак безпідставною є вимога щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 2 428, 02 грн.

У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд звертає увагу відповідача на приписи ч.1 ст.96 ЦК України, згідно якої юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а також ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України, якими встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як передбачено ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відтак, на підставі п. 5.1 договору та ст. 343 ГК України, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті товару, позивачем, нараховано відповідачу пеню у розмірі 4 925, 42 грн., згідно розрахунку, поданого до заяви про зменшення позовних вимог.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача пені, суд враховує наступне.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Аналогічна норма міститься у ч.4 ст.231 ГК України, згідно якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що пеня як різновид неустойки є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, що передбачено ч.1 ст.546 ЦК України, правочин щодо неустойки повинен був бути вчинений у письмовій формі.

Як вбачається з доданого позивачем до позовної заяви договору поставки 11/07/02 івд 11.07.2017р., в останньому відсутні положення, якими передбачена відповідальність покупця за несвоєчасну оплату за товар у вигляді пені.

Посилання позивача на те, що згідно п.5.1 договору, за невиконання або не належне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України, не створює обов'язку для сторони яка порушила зобов'язання, сплатити штрафні санкції у вигляді пені.

При цьому, останній посилається на ч.2 ст.343 ГК України, в якій зазначається що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку Україна, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що умовами договору поставки №11/07/02 від 11.07.2017р. не передбачена відповідальність відповідача за невчасну оплату товару у вигляді пені, позовні вимоги в частині її стягнення задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно п.3.2. вищевказаної постанови, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відтак, на підставі наведеного, позивачем за прострочення виконання зобов'язання нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 582, 72 грн. та 1 975, 02 грн. інфляційних втрат відповідно до розрахунку, поданого до заяви про зменшення позовних вимог (в матеріалах справи).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон суд встановив, що розмір інфляційних нарахувань, нарахованих виходячи з суми 62 430, 97 грн. складає 1 948, 33 грн., а сума 3% річних становить 641, 42 грн., тобто є більшою, ніж вказав позивач.

Однак, у відповідності до норм господарсько-процесуального законодавства суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог та не вправі виходити за їх межі без заявленого клопотання відповідно до ч.1 п.2. ст. 83 ГПК України. Відтак, задоволенню підлягає нарахована позивачем сума 3% річних у розмірі 582, 72 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань по оплаті за поставлений товар підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та становить 62 430, 97 грн. - основного боргу, 1 948, 33 грн. - інфляційних втрат та 582, 72 грн. - 3% річних. Доказів зворотнього суду не надано.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 96, 509, 525, 526, 530, 547, 549, 551, 599, 612, 625, 629, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 218, 231, 265 ГК України, ст.ст.4 3 , 32, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Гряділь-Плюс , м. Львів, вул. В. Великого, 29 (код ЄДРПОУ 39241818) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Тетяна-Захід , м. Тернопіль, вул. Бродівська, 47 (код ЄДРПОУ 39909557) - 62 430, 97 грн. - основного боргу, 1 948, 33 грн. - інфляційних втрат, 582, 72 грн. - 3% річних, та 974, 43 грн. - судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 08.12.2017р.

Суддя Мороз Н.В.