Рішення

від 07.12.2017 по справі 910/18539/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2017Справа №910/18539/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монотрейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙТ КОМЕРЦ ГРУП"

про стягнення 17 965, 63 грн.

Суддя Щербаков С.О.

Представники:

від позивача: Пастушенко О.Д., Сергієнко Ю.П.;

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Монотрейд" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙТ КОМЕРЦ ГРУП" (далі -відповідач) про стягнення 17 965, 63 грн., з яких: заборгованість за невиконання зобов'язань по цивільно-правовим відносинам - 17 100, 00 грн., неустойка у вигляді пені - 360, 46 грн., індекс інфляції - 461,70, 3% річних - 43,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині оплати отриманих послуг з надання позивачем спеціальної техніки для виконання будівельних та спеціальних робіт в період травень-вересень 2017, відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 267 від 19.06.2016, № 268 від 19.06.2017, № 385 від 01.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.11.2017 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Представник позивача 23.11.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду подав документи на виконання вимог ухвали суду від 26.10.2017.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 07.12.2017.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач двічі повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представників не направлено.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙТ КОМЕРЦ ГРУП" є: 02225, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 4.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 та від 23.11.2017 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 26.10.2017 з відмітками: інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення , організація не розшукана , проте повідомлення про вручення поштового відправлення або конверт з ухвалою суду від 23.11.2017 до суду не повернулися.

Так, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 07.12.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Монотрейд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЙТ КОМЕРЦ ГРУП" було досягнуто усної домовленості, відповідно до якої позивач зобов'язався надати послуги з надання відповідачу спеціальної техніки для виконання будівельних та спеціальних робіт в період травень-вересень 2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання взятих на себе зобов'язань, були надані послуги на загальну суму 32 700, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами надання послуг № 267 від 19.06.2017 на суму 18 600, 00 грн., № 268 від 19.06.2017 на суму 10 500, 00 грн., № 385 від 01.09.2017 на суму 3 600, 00 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (копії у матеріалах справи) та виставленими рахунками на оплату № 410 від 05.05.2017, № 437 від 15.05.2017, № 447 від 17.05.2017, а також актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2017 по 04.09.2017, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками сторін (наявний у матеріалах справи).

Проте, за надані послуги відповідач розрахувався частково у розмірі 15 600, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 425 від 11.05.2017 на суму 10 600, 00 грн. та № 478 від 31.05.2017 на суму 5 000, 00 грн., внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 17 100, 00 грн. Доказів зворотного відповідач суду не надав.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 12/17 від 26.09.2017, в якій позивач просив відповідача виконати прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг і в термін до 03.10.2017 сплатити заборгованість у сумі 17 100, 00 грн. з ПДВ на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Монотрейд", що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку № 3698 від 26.09.2017 (копія у матеріалах справи).

Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг будівельної техніки, зокрема, погашення заборгованості у розмірі 17 100, 00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 360, 46 грн. - пені за період з 03.10.2017 по 03.11.2017, 43, 47 грн. - 3 % річних за період з 03.10.2017 по 03.11.2017 та 461, 70 грн. - інфляційних втрат за червень, липень, серпень та вересень 2017 року.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб про надання послуг на загальну суму 32 700, 00 грн.

Отже позивач, укладаючи з відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті отримати кошти за надані послуги згідно актам надання послуг № 267 від 19.06.2017, № 268 від 19.06.2017, № 385 від 01.09.2017.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання належним чином, надав узгоджені сторонами послуги, що підтверджується актами надання послуг № 267 від 19.06.2017 на суму 18 600, 00 грн., № 268 від 19.06.2017 на суму 10 500, 00 грн., № 385 від 01.09.2017 на суму 3 600, 00 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (копії у матеріалах справи).

Проте відповідач оплати наданих позивачем послуг не здійснив, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЙТ КОМЕРЦ ГРУП" утворилась заборгованість у розмірі 17 100, 00 грн.

Як зазначено судом вище, позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 12/17 від 26.09.2017, в якій позивач просив відповідача виконати прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг і в термін до 03.10.2017 сплатити заборгованість у сумі 17 100, 00 грн. з ПДВ на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Монотрейд", що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку № 3698 від 26.09.2017 (копія у матеріалах справи).

Враховуючи нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 року N 958 Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень відповідач вважається таким, що отримав претензію 30.09.2017 (враховуючи вихідні дні).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, з урахуванням ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний був погасити заборгованість у розмірі 17 100, 00 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто враховуючи, що претензія № 12/17 від 26.09.2017 отримана відповідачем 30.09.2017, починаючи з 08.10.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо оплати наданих послуг у повному обсязі, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 17 100, 00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 360, 46 грн. - пені за період з 03.10.2017 по 03.11.2017, 43, 47 грн. - 3 % річних за період з 03.10.2017 по 03.11.2017 та 461, 70 грн. - інфляційних втрат за червень, липень, серпень та вересень 2017 року.

Так, статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України)

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов'язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Оскільки між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 360, 46 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 43, 47 грн. - 3 % річних за період з 03.10.2017 по 03.11.2017 та 461, 70 грн. - інфляційних втрат за червень, липень, серпень та вересень 2017 року, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати за надані послуги, зазначає, що відповідачем допущено помилку у визначені періоду нарахування 3 % річних, проте сума нарахована вірно, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 43, 47 грн. за період з 08.10.2017 по 03.11.2017.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року)

Отже, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий позивачем, суд встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 461, 70 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 5 000, 00 грн. оплати послуг адвоката.

Суд відзначає, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача (ст. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно п.6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як роз'яснено п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Оскільки інтереси позивача в судових засіданнях представляв Пастушенко О.Д., який є адвокатом згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №568/10, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Монотрейд" та Адвокатським об'єднанням Муніципальна адвокатура укладено договір №10/17 про надання правової допомоги від 17.10.2017, платіжним дорученням № 2852 від 20.10.2017 підтверджується сплата 5 000, 00 грн. за послуги адвоката, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 4 899, 68 грн. оплати послуг адвоката, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 32, 33,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Монотрейд" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙТ КОМЕРЦ ГРУП" (02225, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 4, ідентифікаційний код - 40172753) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монотрейд" (03110, м. Київ, проспект Червонозоряний, буд. 39 А, ідентифікаційний код - 39675582) 17 100 (сімнадцять тисяч сто) грн. 00 коп. - заборгованості, 43 (сорок три) грн. 47 коп. - 3 % річних, 461 (чотириста шістдесят одну) грн. 70 коп. - інфляційних втрат, 1 567 (одну тисячу п'ятсот шістдесят сім) грн. 89 коп. - судового збору та 4 899 (чотири тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 68 коп. - оплати послуг адвоката.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 12.12.2017

Суддя Щербаков С.О.