Рішення

від 11.12.2017 по справі 914/2351/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017р. Справа № 914/2351/17

За позовом: Приватного підприємства Віктор , м.Червоноград

до відповідача: Приватне акціонерне товариство Сокальагроспецмонтаж , смт.Жвирка

про стягнення 21572, 32 грн.

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Кравець О.І.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 -директор

від відповідача: не з'явився

Суть спору: на розгляд господарського суду Львівської області надійшла справа за позовом Приватного підприємства Віктор до Приватного акціонерного товариства Сокальагроспецмонтаж про стягнення 3835,52 грн. - три відсотки річних та17736,80 грн. інфляційних.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.11.2017 року порушено провадження по справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.12.2017 року.

В судовому засіданні 11.12.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві та наданих суду поясненнях. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що рішенням господарського суду Львівської області від 29.03.2016 року, яким присуджено до стягнення з відповідача 76353,32 грн. боргу, 6839,32 грн. три відсотки річних та 46728,23 грн. інфляційних, фактично не виконано, а отже кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання та відповідно до цього просить стягнути з відповідача 3835,52 грн. - три відсотки річних та17736,80 грн. інфляційних.

В судове засідання відповідач участь уповноваженого представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, обґрунтованого відзиву на позов не подав, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду, яка надсилалась сторонам рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними доказами доданими до справи.

В судовому засіданні 11.12.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.03.2016 року по справі № 914/551/16 позов Приватного підприємства Віктор до Приватного акціонерного товариства Сокальагроспецмонтаж про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу задоволено повністю та присуджено до стягнення з відповідача 76353,32 грн. боргу, 6839,32 грн. три відсотки річних та 46728,23 грн. інфляційних. Як зазначено у позовній заяві, рішення набрало законної сили 11.04.2016 року. На виконання рішення суду було видано наказ та відкрито виконавче провадження.

Як зазначає позивач, встановлену вище зазначеним рішенням суду заборгованість станом на час звернення з позовом відповідач не погасив.

Зважаючи на те, що рішення суду не виконано належним чином, Приватного підприємства Віктор звернулось до суду із позовною заявою про стягнення 3835,52 грн. - три відсотки річних та17736,80 грн. інфляційних за період з 07.03.2016 року по 08.11.2017 року, нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, ч. 3 ст. 35 ГПК України, передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пленумом Вищого господарського суду України у п. 4.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Окрім цього, а в п. 5.1 вказаної Постанови зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Окрім цього, у п. 7.1 цієї Постанови зазначається, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум . Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається із поданого розрахунку, долученого до позовної заяви, за період з 07.03.2016 року по 08.11.2017 року позивачем нараховані інфляційні в сумі 17736,80 грн. та 3835,52 грн. - три відсотки річних.

Враховуючи правову природу індексу інфляції та 3% річних, стягнення яких передбачено ч. 2 ст. 625 ГПК України, зважаючи на те, що встановлену рішеннями суду основну заборгованість не сплачено, суд, проаналізувавши поданий позивачем розрахунок 3% річних та провівши відповідний підрахунок, приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення 3% річних за період з 07.03.2016 року по 08.11.2017 року позивачем нараховані інфляційні в сумі 17736,80 грн. та 3835,52 грн. - три відсотки річних підлягають до стягнення з відповідача в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, позов не заперечив, не подав суду докази сплати основного боргу, присудженого до стягнення рішенням суду, а відтак суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Судові витрати слід віднести на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись 3,4,4 1 ,4 2 ,4 3 , 4 4 ;4 5 ,4 6 ,12,32,33,34,35,36,43,49,75,82,84,85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Сокальагроспецмонтаж (80100, Львівська область, Сокальський район смт.Жвирка, вул.. 1-го травня, 7, код ЄДРПОУ - 00911859) на користь Приватного підприємства фірми Віктор (80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Корольова, 5/13, код ЄДРПОУ 20818576) 17736,80 грн. інфляційних, 3835,52 грн. - три відсотки річних та 1600,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12.12.2017 року.

Суддя Березяк Н.Є.