Рішення

від 05.12.2017 по справі 915/1063/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року Справа № 915/1063/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-АГРО-ГРУПП» (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, 72, оф. 36; ідентифікаційний код 40158765)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 КОМПАНІ УКРАЇНА» (04073, м. Київ, провул. Куренівський, 12, корп. А, оф. 601; ідентифікаційний код 30307207),

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ-НК» (54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 18/5, оф. 3.7; ідентифікаційний код 39930259)

про: стягнення 601346,13 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю № 01/08/2017-1 від 01.08.2017,

від відповідача-1: ОСОБА_3 - за довіреністю б/н від 13.11.2017,

від відповідача-2: не з'явився.

Суть спору:

12 жовтня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮГ-АГРО-ГРУПП» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 06/10 від 06.10.2017, в якій просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 КОМПАНІ УКРАЇНА» заборгованість за поставлений товар в сумі 601346,13 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ-НК» у солідарному порядку, як з поручителя, заборгованість ТОВ «ЛДК УКРАЇНА» за поставлений товар в сумі 300000,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору про наміри від 23.08.2017; видаткових накладних № РН-0000020 від 10.07.2017, № РН-0000047 від 20.08.2017, № РН-0000048 від 18.08.2017, № РН-0000049 від 19.08.2017, № РН-0000050 від 20.08.2017; письмової вимоги позивача № 12/09 від 12.09.2017; умов договору поруки № 23/08-11П від 23.08.2017; норм статей 181, 184, 265, 193 Господарського кодексу України, статей 554, 526 Цивільного кодексу України, та мотивовані тим, що відповідачем-1 не сплачена заборгованість за поставлений товар в сумі 601346,13 грн. за наведеними накладними.

Позивач стверджує, що ТОВ «ЮГ-АГРО-ГРУПП» фактично прийняло замовлення від ТОВ «ЛДК УКРАЇНА» на поставку товару (сільськогосподарської продукції) та виконало його, використовуючи для оформлення первинної документації реквізити договорів, які не були підписані. Тобто, договір поставки було укладено, але не у формі єдиного документа, а у спрощеному порядку.

В якості мотивації порушення відповідачем-2 зобов'язань, забезпечених порукою, позивач зазначає норми статті 554 Цивільного кодексу України.

Відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 КОМПАНІ УКРАЇНА» у відзиві б/н від 04.12.2017 (вх. № 17277/17 від 05.12.2017) просить суд відмовити в задоволенні позову, мотивуючи: відсутністю зобов'язань за договором поставки, укладеного на підставі договору про наміри від 23.08.2017; недійсністю договору поруки; відсутністю у позивача прав на стягнення заборгованості.

Відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ-НК» правом, передбаченим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, вимоги суду щодо надання відзиву на позовну заяву та заперечень проти позову не виконав, жодного разу в судове засідання (ані 14.11.2017, ані 05.12.2017) не з'явився, причини неявки не повідомив.

Про час та місце розгляду справи відповідач-2 вважається повідомленим належним чином, про що свідчать: відмітка про отримання 20.10.2017 копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2017 про порушення провадження у справі № 915/1063/17 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400131461492; повернення до суду поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400131712746 (в якому на адресу місцезнаходження відповідача направлена копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2017 про відкладення розгляду справи № 915/1063/17) з відміткою відділення поштового зв'язку причини повернення «за закінченням терміну зберігання» .

Відповідно до абз. абз. 1, 3 пп. 3.9.1 пп. 3.9 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача та встановлено, що процесуальні документи надіслано зазначеній юридичній особі в порядку, визначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами).

Згідно з абз. 3 пп. 3.9.2 пп. 3.9 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами), неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідача-2 про дату, час та місце проведення судового засідання.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач-2 вважається повідомленим про час і місце розгляду судом даної справи.

Водночас, враховуючи відсутність відзиву відповідача-2 на позовну заяву, згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

05.12.2017 за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників позивача та відповідача-1, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

Предметом даного спору виступають майнові вимоги позивача до відповідачів щодо стягнення заборгованості за поставлений товар по видатковим накладним як від покупця, так і від поручителя (у солідарному порядку).

В якості підстави задоволення заявлених вимог позивач висуває: договір про наміри, укладений 23.08.2017 між ТОВ «ЮГ-АГРО-ГРУПП» та ТОВ «ЛДК УКРАЇНА» ; договір поруки № 23/08-11П від 23.08.2017 між ТОВ «ОБРІЙ-НК» та ТОВ «ЮГ-АГРО-ГРУПП» ; видаткові накладні (5 одиниць) та норми статей 181, 184 Господарського кодексу України, статті 554 Цивільного кодексу України.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов наступних висновків.

Дійсно, 23 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮГ-АГРО-ГРУПП» (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 КОМПАНІ УКРАЇНА» (надалі - покупець) було укладено договір про наміри про наступне: покупець має намір придбати, а постачальник - поставити покупцю зернові культури, зокрема, такими культурами можуть бути насіння соняшника, насіння ячменю, насіння кукурудзи, насіння пшениці, насіння рапсу, насіння гороху, сою та іншу сільськогосподарську продукцію ( сільськогосподарська продукція ) у кількості, за ціною та на умовах, що будуть визначені сторонами у відповідних договорах поставки (п. 1).

Вказаний договір скріплений підписами та печатками обох сторін, а також 23.08.2017 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 737.

Тією ж датою, 23 серпня 2017 року , позивач, як кредитор, укладає договір поруки № 23/08-11П з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОБРІЙ-НК» , як поручителем, на предмет того, що поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань ТОВ «ЛДК УКРАЇНА» , що виникнуть з договорів поставки сільськогосподарської продукції, укладених на підставі (на виконання) договору про наміри , укладеного у м. Одеса 23.08.2017, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (зареєстровано у реєстрі за № 737 від 23.08.2017) (далі - основний договір), який було укладено між кредитором та боржником .

Зокрема: пунктом 3.1 цього договору передбачено, що поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання, але у розмірі, що не перевищує 300000,00 грн.; пунктом 4.4.1 передбачено, що у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, має право звернутися до поручителя з вимогою про виконання таких зобов'язань або до суду; пунктом 6.1 передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами .

За даними позивача, відповідні договори поставки, про які йшла мова у п. 1 договору про наміри, між ТОВ «ЮГ-АГРО-ГРУПП» та ТОВ «ЛДК УКРАЇНА» не підписані відповідачем-1 та не повернуті останнім.

Отже, на підставі приписів статей 181, 184 Господарського кодексу України позивач керується у спірних відносинах спрощеним порядком оформлення договорів, оскільки ТОВ «ЮГ-АГРО-ГРУПП» фактично прийняло замовлення від ТОВ «ЛДК УКРАЇНА» на поставку товару (сільськогосподарської продукції) та виконало його, використовуючи для оформлення первинної документації реквізити договорів, які не були підписані.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач надає суду, як доказ виникнення зобов'язань у відповідача-1 перед позивачем з договорів поставки сільськогосподарської продукції, укладених на підставі договору про наміри від 23 серпня 2017 року , наступні первинні документи:

1) рахунок-фактура № СФ-0000020 від 10.07.2017 та видаткова накладна № РН-0000020 від 10.07.2017 на суму 362108,53 грн.;

2) рахунок-фактура № СФ-0000047 від 20.08.2017 та видаткова накладна № РН-0000047 від 20.08.2017 на суму 414033,00 грн.;

3) рахунок-фактура № СФ-0000048 від 18.08.2017 та видаткова накладна № РН-0000048 від 18.08.2017 на суму 258264,00 грн.;

4) рахунок-фактура № СФ-0000049 від 19.08.2017 та видаткова накладна № РН-0000049 від 19.08.2017 на суму 406572,00 грн.;

5) рахунок-фактура № СФ-0000050 від 20.08.2017 та видаткова накладна № РН-0000050 від 20.08.2017 на суму 271728,00 грн.

За наведеними видатковими накладними та рахунками замовленням виступають: договір № К1707-1032 від 10.07.2017, договір № К1708-1076 від 18.08.2017 та договір № К1708-1077 від 18.08.2017; товаром виступає ячмінь та пшениця.

Банківські виписки які надані позивачем в обґрунтування заявленої до стягнення суми, вказують на оплати, проведені ТОВ «ЛДК УКРАЇНА» :

- 206611,20 грн. - 30.08.2017 за пшеницю по контракту № К1708-1077 від 18.08.2017 згідно рахунку-фактури № СФ-000048 від 18.08.2017;

- 217382,40 грн. - 30.08.2017 за пшеницю по контракту № К1708-1077 від 18.08.2017 згідно рахунку-фактури № СФ-000050 від 20.08.2017;

- 325257,60 грн. - 30.08.2017 за пшеницю по контракту № К1708-1077 від 18.08.2017 згідно рахунку-фактури № СФ-000049 від 19.08.2017;

- 289686,56 грн. - 11.07.2017 за ячмінь по контракту № К1707-1032 від 10.07.2017 згідно рахунку № 20 від 10.07.2017;

- 72421,64 грн. - 17.08.2017 за ячмінь по контракту № К1707-1032 від 10.07.2017 згідно рахунку № 20 від 10.07.2017.

12 вересня 2017 року позивач звертався до відповідача-1 з письмовою вимогою № 12/09 про оплату заборгованості за поставлений товар по наведеним накладним у сумі 601346,13 грн.

За даними позивача, сума боргу не сплачена.

Згідно з приписами статті 712 (ч. 1) Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 180 (ч. ч. 1, 2) Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до статті 181 (ч. 1) Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Будь-яких доказів, що свідчать про направлення відповідачу-1 на підписання договорів поставки, як то передбачалось умовами п. 1 договору про наміри від 23.08.2017, позивач суду не надав.

Отже, в даному випадку не підлягають застосуванню норми статті 181 Господарського кодексу України, оскільки відсутня оферта.

З аналізу умов договору про наміри від 23.08.2017 вбачається, що дія даного договору не поширюється на зобов'язання, які виникли до моменту укладення договору про наміри.

Крім того, договір про наміри не є попереднім договором у розумінні ст. 635 Цивільного кодексу України, яким може бути встановлене зобов'язання щодо укладання основного договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Виходячи із системного аналізу цивільного і господарського законодавства, договір про наміри (у даному випадку - укладений 23.08.2017 між ТОВ «ЮГ-АГРО-ГРУПП» та ТОВ «ЛДК УКРАЇНА» ) носить декларативний характер, оскільки не є попереднім договором, тобто таким, що не є обов'язковим до виконання сторонами.

Крім того, виходячи з аналізу, що ґрунтується виключно на наданих позивачем доказах, у відповідача-1 існує заборгованість перед позивачем в розмірі 601346,13 грн. за видатковими накладними № РН-0000020 від 10.07.2017, № РН-0000047 від 20.08.2017, № РН-0000048 від 18.08.2017, № РН-0000049 від 19.08.2017, № РН-0000050 від 20.08.2017, які були оформлені раніше за дату укладання договору про наміри.

Таким чином, оскільки між позивачем та відповідачем-1 не було укладено жодного договору поставки після укладання договору про наміри від 23.08.2017, то відповідно і не виникло жодних зобов'язань на його підставі.

Відповідно до статті 206 (ч. 1) Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Необґрунтованість заявлених позивачем вимог на підставі того, що договір поставки було укладено не у формі єдиного документа, а у спрощеному порядку, підтверджується також наданими до відзиву відповідачем копіями договорів поставки № К1707-1032 від 10.07.2017, № К1708-1076 від 18.08.2017 та № К1708-1077 від 18.08.2017.

Саме договори з такими реквізитами виступили підставою в якості замовлень у видаткових накладних, рахунках та банківських виписках, наданих позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Враховуючи предмет і підстави позову, суд оглянув, проте не досліджував надані відповідачем договори поставки, оскільки позивач як у позові, так і в судовому засіданні просив стягнути заборгованість з відповідачів саме на підставі: умов договору про наміри від 23.08.2017, договору поруки № 23/08-11Р від 23.08.2017 та видаткових накладних № РН-0000020 від 10.07.2017, № РН-0000047 від 20.08.2017, № РН-0000048 від 18.08.2017, № РН-0000049 від 19.08.2017, № РН-0000050 від 20.08.2017 - як договору поставки, укладеного у спрощеному порядку.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Дослідивши вказані норми та обставини справи, суд відносно заявлених позивачем предмету та підстав позову дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем-1 об'єктивного права позивача у спірних відносинах.

Правопорушення - це дія чи бездіяльність, що прямо або зрештою суперечить законодавству. Порушення законодавства виявляється в його невиконанні чи неналежному виконанні. Факт неналежного виконання повинен бути посвідчений відповідним доказом.

Згідно зі статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами статей 34, 36 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів які вказують на дійсність порушення відповідачами об'єктивного права позивача у спірних відносинах.

Так, в частині стягнення заборгованості з відповідача-2, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до статті 553 (ч. ч. 1, 2) Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Зобов'язання щодо поруки належить до категорії додаткових. Вони покликані забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання.

Як така, порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Порукою може забезпечуватися будь-яка цивільно-правова вимога. Законодавству не буде суперечити укладення договору поруки з метою забезпечення виконання такого зобов'язання, яке на момент укладення договору поруки ще не виникло, якщо тільки забезпечуване зобов'язання буде належно індивідуалізоване в договорі поруки.

Договір поруки № 23/08-11П від 23.08.2017 не містить положення, які дають змогу індивідуалізувати забезпечене порукою зобов'язання. Тобто, без наявності договорів поставки сільськогосподарської продукції, укладених на підставі договору про наміри від 23.08.2017, є невизначеним, а отже, - сумнівним питання, за якими ж зобов'язаннями приймав на себе відповідальність поручитель.

Таким чином, суд не може застосовувати до спірних відносин приписи статті 554 Цивільного кодексу України.

Разом із тим, суд у даній справі вбачає зловживання позивачем своїми процесуальними правами, що проявляється у штучній зміні територіальної підсудності даного спору шляхом висування в якості підстав позову доказів, які, за результатами дослідження, не мають між собою юридичного зв'язку.

Отже, розглянувши даний спір про стягнення з відповідачів заборгованості за поставлений товар по видатковим накладним, залежно від предмету та підстав позову, застосувавши норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, суд вирішив відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено та підписано 11 грудня 2017 року.

Суддя О.Г. Смородінова