Рішення

від 05.12.2017 по справі 915/1060/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року Справа № 915/1060/17

За позовом: Фермерського господарства «Мрія» (56341, Миколаївська область, Врадіївський район, с. Захарівка, вул. Миру, 2; ідентифікаційний код 20893170)

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, 34; ідентифікаційний код 39825404)

про: визнання протиправним та скасування наказу № 14-8473/14-16-СГ від 09.09.2016.

Суддя Смородінова О.Г.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю № 2 від 22.07.2017,

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю № 0-14-0.61-755/2-17 від 08.02.2017.

Суть спору:

11 жовтня 2017 року Фермерське господарство «Мрія» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н і б/д (вх. № 41235/17), в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області № 14-8473/14-16-СГ Про припинення права користування земельною ділянкою від 09.09.2016.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: державного акту на право постійного користування землею Серії ІІ-МК № 002307; свідоцтва про смерть ОСОБА_3 від 13.01.2013; листа державного нотаріуса № 798/01-16 від 19.09.2013 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину; наказу Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області № 14-8473/14-16-СГ Про припинення права користування земельною ділянкою від 09.09.2016; норм статей 19, 23, 12 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 31, 32, 92, 116, 141, 144, 122 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року), статті 51 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), статей 1216, 1218, 25 Цивільного кодексу України, та мотивовані тим, що відповідач грубо порушив права фермерського господарства, оскільки в даному випадку спадкодавець ОСОБА_3 набув право постійного користування земельною ділянкою відповідно до раніше діючого законодавства, а саме ст. 51 Земельного кодексу України в редакції 1990 року, відповідно до норм якого смерть особи, користувача земельної ділянки, не є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Позивач стверджує, що обґрунтування відповідачем наказу про визнання припинення права постійного користування землею ст. 122 Земельного кодексу України та ст. 25 Цивільного кодексу України є невмотивованим, оскільки в даних правових нормах не міститься приписів щодо прийняття рішень про припинення права користування, скасування (визнання недійсними, визнання нечинним, ін.) актів на право постійного користування земельною ділянкою з підстав смерті землекористувача.

На думку позивача, прийняття рішення про припинення права користування землею в зв'язку з смертю користувача та визнання нечинним акта на право користування землею не відноситься до компетенції відповідача, який повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Крім цього, позивач вказує, що порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, врегульовано ст. 144 ЗК України, якою встановлюється особливий порядок усунення зазначених порушень. І лише при не усуненні порушень земельного законодавства у кожному окремому випадку право постійного користування земельною ділянкою може бути припинено за рішенням компетентного органу. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. Позивач вважає, що аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що смерть або переобрання голови фермерського господарства не означає припинення діяльності фермерського господарства.

Таким чином, як вказує позивач, земельна ділянка площею 22,76 га в межах Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, що була надана ОСОБА_3 у постійне користування, передана останнім до селянського (фермерського) господарства Мрія та використовується господарством для впрошування сільгоспкультур. Фермерське господарство Мрія після смерті ОСОБА_3 не припинило свого існування та продовжує функціонувати.

Позивач вважає, що наказ Головного Управління Держгеокадастру в Миколаївській області № 14-8473/14-16-СГ від 09.09.2016 суперечить вимогам закону, так як з вказаного наказу не вбачається жодної законодавчо визначеної підстави для позбавлення Фермерського господарства Мрія права користування земельною ділянкою шляхом прийняття про це наказу Держгеокадастром.

Відповідач у запереченнях № 9-14-0.62-8399/2-17 від 07.11.2017 проти позовної заяви вважає останню такою, що не підлягає задоволенню, мотивуючи таким:

На час отримання ОСОБА_3 земельної ділянки у постійне користування законодавством не передбачалось передачі цієї земельної ділянки і іншим особам без відповідного рішення Ради народних депутатів або укладеного договору. У зв'язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_3 будь-які рішення щодо передачі земельної ділянки, що перебувала у його користуванні, до складу майна ФГ Мрія , органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймались, відповідні договори щодо передачі цієї земельної ділянки в користування іншим особам землекористувачем не укладались, правові підстави відносити спірну земельну ділянку до земель ФГ Мрія відсутні.

Відповідач вказує, що право постійного користування земельною ділянкою не дає права користувачу земельної ділянки розпоряджатися нею, а відповідно спадкоємці не мають права успадковувати її за заповітом або за законом. Держава або територіальна громада була єдиним і неодмінним власником всіх наданих у постійне користування земельних ділянок.

За життя ОСОБА_3, як одного із засновників фермерського господарства Мрія , ФГ Мрія фактично безстроково користувалось земельною ділянкою площею 22,76 га для ведення селянського фермерського господарства та отримання прибутку тощо, однак зі смертю особи (ОСОБА_3І.), якій земельна ділянка належить на праві постійного користування, її право користування припиняється, а тому ФГ Мрія втратило таке право.

Виходячи з викладеного, відповідач вважає, що будь-якого правового зв'язку між позивачем та земельною ділянкою, яка перебувала у користування ОСОБА_3, не існує, оскільки саме держава або територіальна громада була єдиним і неодмінним власником всіх наданих у постійне користування земельних ділянок. Ні померлий ОСОБА_3, як фізична особа, ні ФГ Мрія як юридична особа не звертались до відповідача щодо переоформлення права на спірну земельну ділянку в порядку, передбаченому статтею 123 Земельного кодексу України, а відтак і не реєстрували у Державному реєстрі речових прав своє право користування спірною земельною ділянкою відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України. У позовній заяві не зазначено, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені оскаржуваним наказом.

На думку відповідача, оскільки будь-якого правового зв'язку між фермерським господарством Мрія та земельною ділянкою, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_3, не існує, тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 14-8473/14-16-СГ від 09.09.2016 не може порушувати права чи інтереси позивача.

В позовній заяві позивачем було вказано в переліку суб'єктів поданого позову Іванівську сільську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. За наслідками проведеного засідання 07.11.2017, суд, дослідивши мотивацію позивача про залучення до участі у справі третьої особи, відповідно до змісту ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про відмову в його задоволенні з причин недоведеності заявником юридичного інтересу зазначеної особи у даній справі.

07 листопада 2017 року судом оголошувалась перерва до 05 грудня 2017 року.

05 грудня 2017 року за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

1) 02 лютого 1995 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи - Фермерського господарства Мрія (ідентифікаційний код 20893170) (номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР: 1 509 120 0000 000021), що підтверджується свідоцтвом Серії А00 № 334525 про державну реєстрацію юридичної особи.

Як вбачається зі Статуту Фермерського господарства Мрія (в редакції 2000 року):

1.2. Засновником Господарства є: ОСОБА_3, який є його головою.

1.3. Членами Господарства є: ОСОБА_3.

3.3. На ім'я голови Господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З цим укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші державні документи відповідно до законодавства України.

5.1. До земель Господарства належать:

5.1.1. Землі, передані Господарству у приватну власність, користування, що посвідчено відповідно Державним актом на право приватної власності на землю та постійного користування землею, виданими на ім'я голови Господарства.

2) На підставі розпорядження Врадіївської райдержадміністрації від 23.10.1997 № 323-р ОСОБА_3 надана в постійне користування земельна ділянка площею 30,7 га на території Іванівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-МК № 002307, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 152.

В подальшому, згідно розпорядження Врадіївської райдержадміністрації № 368-р від 10.07.2003, припинено право постійного користування на земельну ділянку площею 7,94 га, в зв'язку з чим до вищевказаного держаного акта на право користування землею були внесені відповідні виправлення.

Таким чином, в постійному користуванні ОСОБА_3 перебувала земельна ділянка площею 22,76 га.

3) Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_4 І-ФП № 164289 від 16.01.2013, ОСОБА_3 помер 13 січня 2013 року.

За даними позивача: єдиним спадкоємцем, що прийняв після померлого спадщину, являється його дружина - ОСОБА_5, яка 19.09.2013 звернулася до Врадіївської державної нотаріальної контори щодо оформлення спадщини на земельну ділянку площею 22,76 га після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 Державний нотаріус листом № 798/01-16 від 19.09.2013 відмовив ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину.

4) Протоколом № 1 Загальних зборів членів Фермерського господарства Мрія від 22.05.2013 затверджено Статут Господарства (в редакції 2013 року), з якого вбачається:

1.2. Засновником Господарства є: ОСОБА_5.

1.3. Головою Господарства є: ОСОБА_5.

1.4. Члени Господарства: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16.

5.1. Землі Господарства можуть складатися із: - земельної ділянки, що належить на праві власності Господарству як юридичній особі; - земельних ділянок, що належать громадянам - членам Господарства на праві приватної власності; - земельної ділянки, що використовується Господарством на умовах оренди.

5.2. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів Господарства, може здійснювати Господарство, за письмовим погодженням з ними.

5.3. Господарство має право набувати право власності чи користування земельними ділянками у будь-який спосіб, не заборонений чинним законодавством.

5) 09 вересня 2016 року , на підставі клопотання Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області від 01.08.2016 за № 18-6502/0/1-16 та у зв'язку зі смертю громадянина України ОСОБА_3, Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області видано наказ № 14-8473/14-16-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою наступного змісту: вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 22,76 га ріллі, надане ОСОБА_3 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія ІІ-МК № 002307, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 152, розташовану в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області (п. 1); віднести земельну ділянку загальною площею 22,76 га ріллі до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області (п. 2).

На звернення голови ФГ Мрія від 15.11.2016, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області листом № 19-14-0.2-10800/2-16 від 20.12.2016 повідомило, що Головним управлінням видано наказ від 09.09.2016 № 14-8473/14-16-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою , відповідно до якого право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 22,76 га ріллі, надане ОСОБА_3, посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія ІІ-МК № 002307, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 152, розташовану в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, вважається припиненим.

Предметом даного позову виступає немайнова вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу розпорядника земельної ділянки про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою державної власності.

В якості підстав позовних вимог позивачем висунуто норми Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 141, 144 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року), статті 51 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов наступних висновків.

За приписами статті 1 Закону України Про фермерське господарство (надалі - Закон) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У відповідності до статті 7 Закону надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 12 Закону землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

За правилами статті 19 Закону до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Статтею 7 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 561-XII від 18 грудня 1990 року, чинній на момент отримання ОСОБА_3 права постійного користування земельною ділянкою) (далі - ЗК України в редакції 1990 року) встановлено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Статтею 19 ЗК України в редакції Закону 1990 року передбачено, що сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів, зокрема: із земель запасу для сільськогосподарського використання.

Відповідно до статті 22 ЗК України в редакції 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно з частиною 1 статті 23 ЗК України в редакції 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

У відповідності до статті 31 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 2768-III від 25 жовтня 2001 року, чинній на момент винесення спірного наказу) (далі - ЗК України в редакції 2001 року) землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Згідно зі статтею 92 ЗК України в редакції 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Відповідно до частин 1, 5 статті 116 ЗК України в редакції 2001 року громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 122 ЗК України в редакції 2001 року визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою, у відповідності до приписів статті 141 ЗК України в редакції 2001 року, є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Згідно із частиною першою статті 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

За правилами статей 34, 36 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач надав суду наступні докази: довідку Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС Миколаївської області № 1689/8/15 від 30.12.2015, довідку Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області № 1224/8/15 від 26.12.2016, листа Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області № 440/10/14-17-12 від 25.10.2017, зі змісту яких вбачається, що за ФГ Мрія у період з 2015 по 2017 роки числиться земельна ділянка площею 53,62 га (із них: 52,41 га ріллі та 1,21 га інші) на території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, господарством сплачено податки до бюджету та заборгованість відсутня. Також позивачем надана суду довідка Головного управління ДФС у Миколаївській області № 1357/14-29-17-58 від 27.10.2017, яка свідчить про відсутність у ФГ Мрія заборгованості зі сплати податків, зборів, платежів.

Однак, доказів, які б свідчили про передання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 22,76 га до ФГ Мрія та безпосередньо використання господарством у встановленому законом порядку саме цієї земельної ділянки, позивачем суду не надано та про існування таких доказів суду не повідомлялося.

Надані позивачем 05.12.2017 разом із клопотанням б/н і б/д (вх. № 17276/17) докази (листування) не можуть бути прийняті судом у якості належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки за цими документами ані адресатом, ані адресантом не виступає позивач, тобто саме безпосередньо ФГ Мрія як юридична особа.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зі статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши всі надані в справу докази, суд дійшов висновків, що:

По-перше, спірним наказом не припинялося право користування земельною ділянкою загальною площею 22,76 га ріллі в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, оскільки таке право користування було припинено на підставі закону в зв'язку зі смертю особи, які цю земельну ділянку було надано в користування, - ОСОБА_3

По-друге, позивачем на надано жодного доказу, який би свідчив про передання земельної ділянки площею 22,76 га до ФГ Мрія (як то було передбачено чинним на той час законодавством і статутом ФГ Мрія ) та використання останнім цієї земельної ділянки, тобто позивачем не доведено суду свого права на земельну ділянку площею 22,76 га, яка розташована в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

По-третє, спірний наказ не містить жодних посилань на ФГ Мрія , тобто не встановлює, не змінює і не припиняє жодних прав та обов'язків позивача.

За таких обставин, відсутність у позивача об'єктивного права на земельну ділянку виключає його порушення відповідачем.

При цьому, суд звертає увагу, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в силу вимог Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України виникає саме на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки та землекористувачем.

ОСОБА_3 користувався земельною ділянкою не на підставі договору емфітевзису, а на підставі державного акту на право постійного користування землею.

Верховний Суд України, зокрема у постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Згідно зі ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, розглянувши даний спір про визнання протиправним та скасування наказу розпорядника земельної ділянки про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою державної власності, залежно від предмету та підстав позову, а також суб'єктного складу заявленого спору, застосувавши норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, суд вирішив відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено та підписано 11 грудня 2017 року.

Суддя О.Г. Смородінова