Рішення

від 06.12.2017 по справі 910/15939/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2017Справа №910/15939/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "Київспецтранс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛТІК"

про стягнення 361 397,67 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: Голень С. О. (дов.№26 від 10.07.2017)

від відповідача: Лесковець В.П. (дов. №1 від 01.09.2017)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 06.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне акціонерне товариство "Київспецтранс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛТІК" про стягнення 1 153 446,74 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15939/17, судове засідання призначено на 04.10.2017 року.

03.10.2017 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано клопотання про відкладення розгляду справи та продовження процесуальних строків.

04.10.2017 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва була подана заява.

В судове засідання, призначене на 04.10.2017, представник відповідача не з'явився, витребувані ухвалою суду документи не надіслав, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

В судове засідання, призначене на 04.10.2017, представник позивача не з'явився,однак через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 розгляд справи відкладено на 18.10.2017.

13.10.2017 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва була подана заява про зменшення розміру позовних вимог.

18.10.2017 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання, призначене на 18.10.2017 з'явилися представники сторін, надали пояснення по справі. В судовому засіданні оголошено перерву до 15.11.2017.

Судом встановлено, що при виготовлені тексту ухвали у справі № 910/15939/17 було допущено описку, а саме помилково зазначено, що представники сторін в судове засідання 15.11.2017 не з'явились.

З урахуванням наведеного, описка в ухвалі Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 №910/15939/17 була виправлена судом.

У судове засідання 06.12.2017 представник позивача з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання 06.12.2017 з'явився, надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Розглянувши у судовому засіданні 06.12.2017 заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. п. 3.10, 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26 грудня 2011 року N 18, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Проаналізувавши зміст заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов до висновку про те, що позивачем були дотримані всі вимоги чинного законодавства при її оформленні та подані, а тому, суд розглядає позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Селтік (далі - замовник, відповідач) та Приватним акціонерним товариством Київспецтранс (далі - приймальник, позивач) було укладено Договір на приймання і захоронення відходів (тонни) № 60419/75Ж (далі - Договір), відповідно до умов якого приймальник зобов'язується надати послуги з прийому, зберіганню, розміщенню та захороненню твердих відходів (далі - відходи) замовника, а замовник зобов'язується здійснювати оплату послуг приймальника на умовах даного Договору.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.4 Договору станом на день укладення Договору тариф на приймання відходів становить: тверді побутові відходи: за тонну 6,60 грн, в тому числі ПДВ 11,10 грн, за м. куб. 13,32 грн. В тому числі ПДВ 2,22 грн.

Замовник зобов'язаний здійснювати 100% попередню оплату послуг до 25 числа поточного місяця за послуги, які будуть надаватись в наступному місяці. На вимогу замовника приймальник надає йому рахунок на оплату, який замовник зобов'язаний повністю оплатити протягом 3 робочих днів від дня отримання рахунку.

Позивач зазначає суду про те, що ним були належним чином виконані умови Договору, в свою чергу, відповідач порушив умови Договору в частині здійснення оплати за надані послуг, внаслідок чого утворила заборгованість в розмірі 792 049,06 грн.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вказана позивачем заборгованість відповідача за Договором підтверджується наявними у матеріалах справи Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- Кт-0000583 від 31.01.2017 на суму 131 051,60 грн;

- Кт-0001197 від 28.02.2017 на суму 101 935,19 грн;

- Кт-0001730 від 31.03.2017 на суму 291 290,09 грн;

- Кт-0002322 від 30.04.2017 на суму 271 270,13 грн;

- Кт-0002869 від 31.05.2017 на суму 217 967,93 грн;

- Кт-0003693 від 30.06.2017 на суму 327 836,84 грн.

В свою чергу, сторонами не заперечується і той факт, що відповідачем було сплачено на користь позивача основну заборгованість за Договором в сумі 792 049,06 грн, внаслідок чого позивачем було зменшено розмір позовних вимог і таке зменшення було прийнято судом.

Крім основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 127 091,59 грн - пені, 14 651,73 грн - 3% річних, 61 244,55 грн - інфляційних втрат та 158 409,81 грн - штрафу.

Відповідно до частин 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, пунктом 7.2 Договору передбачено, що в разі порушення замовником строків оплат послуг, передбачених розділом 4 Договору, внаслідок чого виникла заборгованість, замовник сплачує приймальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від загальної суми боргу за кожен день прострочення платежу. А за прострочення платежу понад 30 днів, замовник додатково, не враховуючи суми пені і суми заборгованості, сплачує приймальнику штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

Судом здійснено перерахунок заявленого до стягнення розміру пені та встановлено, що позивачем вірно визначено розмір вказаного показника, а відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 127 091,59 грн.

Щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір штрафу.

Проаналізувавши вказане клопотання та заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов до наступного висновку.

Як вже зазначалось судом вище, Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права" від 21.11.2011 р. N 01-06/1623/2011).

Згідно з ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В даному випадку, враховуючи обставини, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, судом об'єктивно оцінено, чи є даний випадок винятковим, враховано інтереси сторін, які заслуговують на увагу, причини неналежного виконання або невиконання обов'язку, вжиття відповідачем заходів для усунення порушення та його наслідків та інші обставини, які заслуговують на увагу, та встановлено, що розмір штрафу, який позивач просить стягнути з відповідача підлягає зменшенню на розсуд суду до 10 %.

При цьому, заява відповідача про зменшення розміру штрафу до 5% від суми позову є недостатньо обґрунтованою.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф в розмірі 79 204, 91 грн.

Що до заявлених позивачем до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 14 651,73 грн та інфляційних втрат в розмірі 61 244,55 грн, суд зазначає таке.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено власний перерахунок суми 3% та інфляційних втрат, та періоди їх нарахування, та встановлено, що позивачем вірно визначений розмір вказаних показників, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% в розмірі 14 651,73 грн та інфляційних втрат в розмірі 61 244,55 грн підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення основної заборгованість у розмірі стягнення 361 397,67 грн підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Відповідно до п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21 лютого 2013 року N 7, у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтік" (02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 8; ідентифікаційний код:23245193) на користь Приватного акціонерного товариства Київспецтранс (04208, м. Київ, просп. Правди, 85; ідентифікаційний код:02772037)пеню у розмірі 127 091 (сто двадцять сім тисяч дев'яностоодна) грн 59 коп., 3% річних у розмірі 14 651 (чотирнадцять тисяч шістсот п'ятдесят одна) грн 73 коп., інфляційні втрати в розмірі 61 244 (шістдесят одна тисяча двісті сорок чотири) грн 55 коп., штраф в розмірі79 204 (сімдесят дев'ять тисяч двісті чотири) грн 91 коп. та судовий збір у розмірі 4 232 (чотири тисячі двісті тридцять дві) грн 89 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.12.2017

Суддя М.О. Лиськов