Рішення

від 07.12.2017 по справі 916/2010/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2017р. Справа № 916/2010/17

За позовною заявою: Приватного підприємства «Іміджком» , м. Одеса

до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «УТГ «Тірел» , м.Львів

про розірвання Договору поставки та стягнення заборгованості, штрафних санкцій у розмірі 101 242,85 грн.

Суддя Ділай У.І.

Секретар Климишин Ю.О.

За участі представників:

Від позивача: ОСОБА_2 - представник (Довіреність б/н від 27.07.2017р.)

Від відповідача: не з'явився.

Права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено. Заяв про відвід судді не подавалось. Судове засідання проводиться в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

Розглядається справа за позовом Приватного підприємства «Іміджком» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «УТГ «Тірел» , про розірвання Договору поставки та стягнення заборгованості, штрафних санкцій у розмірі 101 242,85 грн. Справа надійшла до господарського суду Львівської області з господарського суду Одеської області за підсудністю.

Ухвалою суду від 31.10.2017р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 23.11.2017р.

Ухвалою суду від 07.11.2017р. суд задоволив клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, та доручив проведення такої Київському районному суду м. Одеси.

23.11.2017р. в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача, який не виконав вимог ухвали суду та не надав докази скерування копії позовної заяви відповідачу на нову юридичну адресу.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 23.11.2017р. не забезпечив, вимог ухвали суду не виконав, хоча був належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи.

Ухвалою від 23.11.2017р. розгляд справи відкладено на 07.12.2017р.

06.12.2017р. до суду надійшло клопотання про надання для огляду оригіналів документів.

Представник позивача в судовому засіданні 07.12.2017р. підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи, з урахування заяви про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог (подану 19.09.2017р.).

Відповідач в судове засідання 07.12.2017р. повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача зазначено: 79060, м. Львів, вул. Наукова, 7-Б. На таку ж адресу скеровувались судом ухвали у даній справі. Поштовий конверт з ухвалою про порушення провадження від 31.10.2017р. повернуті поштовими відділеннями із відмітками за закінченнм терміну зберігання .

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В матеріалах справи міститься картка поштового повідомлення разом із конвертом з підписом поштового відділу (повернуто за закінченням терміну зберігання).

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

01.06.2017р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №01/06-2017, відповідно до розділу 1 якого, відповідач зобов'язувався поставити у зумовлені строки другій стороні товар, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити вказаний товар.

За умовами п. 5.2 договору, оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування позивачем грошових коштів на рахунок відповідача у розмірі 100% попередньої оплати вартості товару, погодженого у замовленні позивача на підставі рахунку, наданого відповідачем.

Поставка товару проводиться шляхом фактичної передачі товару позивачу в місці узгодженому в замовленні позивача або в рахунку, на підтвердження чого сторони підписуються видаткову накладну (п. 7.3 договору).

Згідно із п. 2 Специфікації № 1 до Договору Поставки № 01/06-2017 від 01 червня 2017 року строк поставки партії Товару здійснюється протягом 1 робочого дня з моменту внесення Покупцем 100% передплати.

У п. 10.1 договору сторони узгодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2017 року та пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії, жодна із стороні не заявить про намір припинити його дію.

На виконання умов договору, позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 99 096,78 грн. що підтверджується копією платіжного доручення № 1813 від 06.06.2017р., долученою до матеріалів справи (оригінал оглянуто судом).

В порядку досудового врегулювання спору 20.07.2017р. позивач звертався до відповідача із претензією №20/07 про перерахування грошових коштів. Вказана претензія залишена останнім без відповіді та задоволення.

За твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, товар у визначений контрактом термін не був поставлений.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов'язань, Приватне підприємство «Іміджком» звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про розірвання договору поставки №01/06-2017 від 01.06.2017р. та стягнення з відповідача заборгованості в 99096,78 грн. основного боргу.

Крім того, позивач, керуючись п. 9.2 договору, нарахував 6583,81 грн. пені та в порядку ст. 625 ЦК України 790,05грн. 3% річних.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки №01/06-2017 від 01.06.2017р., у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків.

За договором поставки, відповідно до вимог ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.1.1 договору відповідач зобов'язався передати товар в обумовлені строки, а позивач, відповідно до п. 6.2.5 договору, оплатити товар у розмірі та терміни, встановлені цим договором.

Позивач свої зобов'язання за спірними договорами виконав повністю. При цьому, відповідачем не переданий товар, передбачений специфікацією за договором, в результаті чого виникла заборгованість на загальну суму в розмірі 99096,78 грн.

Згідно з частиною першою статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Оскільки попередню оплату позивачем за товар здійснено, а товар у визначені строки відповідачем не передано, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Відповідач обставин справи не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимогу позивача про стягнення суми попередньої оплати є правомірною та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 99096,78 грн.

Щодо вимоги про розірвання спірного договору суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 206 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно із ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Доказів поставки придбаного товару на суму 99096,78 грн. відповідачем суду не надано та не спростовано доводів позивача про наявність порушення договірних зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань, а саме, товар не поставлений у визначені договором терміни, відтак, є підставною заявлена позовна вимога про розірвання договору поставки №01/06-2017 від 01.06.2017р. (відповідно до заяви про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог, поданої 19.09.2017р.).

Стосовно вимоги про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Така правова позиція викладена в поставові Верховного суду України від 01.07.2015р. у справі №3-357гс15.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

Виходячи із вищенаведеного, у суду відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за користування коштами.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 6583,81 грн. пені суд зазначає наступне.

У п. 9.2. договору зазначено, що постачальник у разі порушення строку поставки або недопоставки Товару в повному обсязі відповідно до умов цього договору сплачує Покупцю штраф, розрахований в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення .

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності із ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.2. договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суд встановив, що позивачем допущені арифметичні помилки у нарахуванні суми пені, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 6583,81 грн. пені підлягають задоволенню.

Заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову суд прийшов до висновку відхилити, оскільки, не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені у ній обставини. Існування обставин, які в подальшому можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову є лише припущенням без будь-якого документального підтвердження.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 28, 33, 34, 44, 48, 49, 75, 82-84, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «УТГ «Тірел» (79060, м. Львів, вул. Наукова, 7-Б, ідентифікаційний код 40807619) на користь Приватного підприємства «Іміджком» (65016, м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 48, ідентифікаційний код 31772440) 99096,78 грн. основного боргу, 6583,81 грн. пені та 1588,13 грн. судового збору.

3.Розірвати договір поставки №01/06-2017 від 01.06.2017р., укладений між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «УТГ «Тірел» та Приватним підприємством «Іміджком» .

4.В решті позовних вимог відмовити.

5. В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

6.Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 12.12.2017р.

Суддя Ділай У.І.