Рішення

від 12.12.2017 по справі 922/3498/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р.Справа № 922/3498/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Енергія", м. Харків про стягнення 304936,42 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " ТК Енергія", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 304936,42 грн., з яких:

252842,67 грн. - сума заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00003196 від 29.06.2011 р., що складається з платежів за фактичний час користування;

52093,75 грн. - збитків.

Позов мотивовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору про фінансовий лізинг № 00003196 від 29.06.2011 р. щодо своєчасного повернення на користь позивача об'єкту лізингу та повноти внесення останнім лізингових платежів за час фактичного користування об'єктом лізингу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.10.2017 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.11.2017 р.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 13.11.2017 р. та від 27.11.2017 р. розгляд справи відкладався.

В процесі розгляду справи позивач надав суду заяву (вх. № 40132 від 01.12.2017 р.) в якій зазначив формулу здійснення розрахунку заборгованості за лізинговими платежами за час фактичного користування об'єктом лізингу.

Відповідач відзиву на позов не надав.

На судове засідання 12.12.2017 р. сторони своїх представників не направили.

Позивач надав суду клопотання (вх. № 2743 від 11.12.2017 р.) про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідач про причини неприбуття його представника не повідомив.

В пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , зокрема зазначено, що Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Суд зазначає, що законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 ЦК України та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, судом засобами поштового зв'язку направлялись копії ухвал від 17.10.2017 р., від 13.11.2017 р., від 27.11.2017 р. на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, та яка зазначена як юридична адреса підприємства відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Копія ухвали від 17.10.2017 р. повернулася на адресу суду з відміткою пошти «за не запитом» (а .с. 108-111).

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу, в т.ч. відповідача, про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28.

Оскільки неявка на судове засідання представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останніх, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 29.06.2011 р. між сторонами був укладений договір про фінансовий лізинг №00003196 (надалі - договір, контракт), за яким лізингодавець (позивач) зобов'язався придбати у розпорядження лізингоодержувачу (відповідач) транспортний засіб типу VW Раssаt 1.4 ТSI, 2010 року виробництва, шасі №WVWZZZ3CZBR309667, двигун №САХ 685936 (надалі - об'єкт лізингу), а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі - План відшкодування), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 34138,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5120,70 доларів США.

Відповідно до п. 4.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі - Умови лізингу), що є додатком до договору про фінансовий лізинг і є його невід'ємною частиною, позивач зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час, як відповідач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

В п. 6.1. загальних комерційних умов сторони домовилися про те, що для експлуатації Об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе:

- відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування;

- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості Об'єкта лізингу);

- комісії;

- покриття витрат, пов'язаний з оплати та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт Об'єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або пов'язані з Контрактом).

Пунктом 6.3. Умов лізингу сторони визначили, що лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, відображають справедливу вартість об'єкту лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/доларах США, встановленого Національним банком України або комерційним банком (ПАТ "КБ Креді ОСОБА_1" або іншим банком) станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті.

Відповідно до п. 6.5 Умов лізингу сторони визначили, що лізинговий платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування.

Згідно з п. 6.16 Умов лізингу зобов'язання по сплаті всіх та будь-яких платежів за контрактом покладаються на відповідача, якщо інше прямо не передбачено контрактом. Відповідач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту відправлення позивачем відповідної вимоги та/або рахунку, якщо інший термін не обумовлено у контракті або погоджено сторонами додатково. Якщо відповідач не сплатить платежі (платіж) у вказаний строк, позивач має право застосувати санкції за прострочення відповідно до п. 8 контракту.

Згідно з п. 8.3.1 Умов лізингу якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 (десять) робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, позивач надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Пунктом 8.3.2 Умов лізингу сторони визначили, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

В свою чергу п. 8.6 Умов лізингу встановлено, що будь-які збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обов'язків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом штрафні санкції.

Відповідно до п. 12.6.1 Умов лізингу позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкту лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

Згідно з п. 12.9 Умов лізингу у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до п. 12 контракту, відмови відповідача придбати об'єкт лізингу, що передбачено пунктом 4.2, а також якщо позивач вимагає повернення об'єкту лізингу відповідно до інших положень контракту, відповідач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

Відповідно до п. 12.13 Умов лізингу у випадках, передбачених п. 12.6 та 12.12, контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Згідно з п. 13.1 Умов лізингу, якщо відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкту лізингу, позивач має право вилучити (повернути) об'єкт без попередньої згоди відповідача.

Пунктом 13.6 Умов лізингу сторони визначили, що відповідач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені позивачем у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкту лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані з вилученням об'єкта лізингу.

Відповідно до п. 13.7 Умов лізингу якщо позивач не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті 13, він матиме право на вилучення об'єкту лізингу у відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

В додатку від 29.06.2011 р. до договору про фінансовий лізинг сторони узгодили графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

Позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором - передав, а відповідач прийняв у користування предмет лізингу, що підтверджується копією акту прийому-передачі до договору лізингу №00003196 від 29.06.2011 р., підписаним без зауважень представниками сторін, а також продавцем - дилером та засвідченим відбитками печаток обох підприємств та продавця - дилера.

Відповідачем частково несплачений щомісячний лізинговий платіж за травень 2014 р. в сумі 2171,33 грн. згідно рахунку-фактури №00198956 від 05.05.2014 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.05.2014 р.

Як вказує позивач у позовній заяві, він у відповідності до п. п. 8.3.1 Умов лізингу надіслав відповідачу перше нагадування про несплату від 05.02.2014 р. та друге нагадування про несплату від 17.02.2014 р., але доказів їх відправки на адресу відповідача до господарського суду Харківської області позивач не надав через їх відсутність.

Позивач надіслав відповідачу третє нагадування про несплату від 05.05.2014 р., в якому вимагав негайно погасити заборгованість за договором про фінансовий лізинг.

Також позивач надіслав відповідачу вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору за вих.№00003196 від 05.05.2014 р., в якій вимагав виконати свої договірні зобов'язання і погасити заборгованість в повному обсязі протягом 3 (трьох) днів з дня отримання вимоги, та повернути позивачу об'єкт лізингу впродовж 10 (десяти) робочих днів з дня доставки цього повідомлення.

Вищевказане третє нагадування про несплату та вимога позивача були отримані відповідачем 12.05.2014 р., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (виплату поштового переказу).

Оскільки зазначена вимога була отримана відповідачем 12.05.2014 р., датою розірвання договору є 26.05.2014 р.

При цьому, згідно з умовами договору, останнім днем погашення заборгованості мало бути 15.05.2014 р., а останнм днем об'єкта лізингу - 26.05.2014 р.

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач заборгованість не сплатив та об'єкт лізингу позивачу не повернув.

Обставини щодо стягнення заборгованості за лізинговими платежами за період по травень 2014 р., а також нарахованими в зв'язку з простроченням оплати лізингових платежів штрафних та фінансових санкцій стали підставами для звернення позивача до господарського суду Харківської області в межах справи № 922/5331/15.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.11.2015 р. по справі № 922/53331/15 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про фінансовий лізинг №000003196 від 29.06.2011 р. в сумі 2171,33 грн., 3% річних за період з 15.05.2014 р. по 03.09.2015 р. в сумі 84,95 грн., інфляційні за період з травня 2014 р. по вересень 2015 р. в сумі 1377,76 грн., пеню за період з 15.05.2014 р. по 15.11.2014 р. в сумі 109,46 грн. та судовий збір в сумі 56,15 грн.

Зазначене рішення у передбаченому законом порядку набрало законної сили.

Крім того, як свідчать матеріали справи, в зв'язку з неповерненням відповідачем об'єкту лізингу в добровільному порядку, 14.11.2014 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис №1839 про зобов'язання повернути від відповідача об'єкт лізингу на користь позивача.

05.02.2015 р. державним виконавцем Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 48514095 з виконання виконавчого напису №1839 від 14.11.2014 р. щодо повернення об'єкта лізингу.

В зв'язку з виконанням фактичним виконанням державним виконавцем виконавчого напису №1839 від 14.11.2014 р. щодо повернення об'єкта лізингу, останнім винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 48514095.

Позивач в процесі розгляду даної справи не заперечує той факт, що об'єкт лізингу був йому повернутий.

Разом з тим, в зв'язку з перебуванням об'єкту лізингу у відповідача до листопада 2014 р. та відмовою останнього в добровільному порядку його повернути, позивачем на підставі п. 6.18. Умов лізингу та п. 12 договору нарахував відповідача до сплати 252842,67 грн. в якості плати за фактичне користування об'єктом лізингу за період з червня 2014 року по жовтень 2015 року у розмірі лізингових платежів, які відповідач мав сплатити за зазначений період згідно з умовами договору про фінансовий лізинг № 00003196 від 29.06.2011 р.

Обставини щодо стягнення зазначеної заборгованості за фактичне користування об'єктом лізингу в сумі 252842,67 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Також позивач вимагає стягнути з відповідача збитки в сумі 52093,75 грн. які складаються з:

- витрати в загальній сумі 44524,70 грн. понесених позивачем, внаслідок звернення до ТОВ Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М з метою надання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процедури вилучення об'єкта лізингу;

- витрат в загальній сумі 7569,05 грн. понесених позивачем, внаслідок звернення до ТОВ Автомир з приводу відповідального зберігання об'єкту лізингу після його вилучення у відповідача;

Крім того, позивачем також заявлені до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн., пов'язані в зв'язку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ Юридична фірма Вернер з метою надання послуг по юридичному супроводу інтересів позивача в суді;

Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» , відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця майна, за умовами сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 1 частини 2 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

Статтею 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Виходячи з пунктів 3.4, 4.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбає об'єкт лізингу у "Порше Лізинг Україна" за купівельною ціною, що буде визначена "Порше Лізинг Україна" з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим контрактом; "Порше Лізинг Україна" зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей контракт та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

За змістом пункту 6.1 контракту для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь "Порше Лізинг Україна" лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту.

Лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Отже, за договором фінансового лізингу №00004631 від 27.03.2012 майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Водночас, лише належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

При цьому, з огляду на те, що договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, то лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Відтак, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу до нього права власності на товар.

Фактичні обставини свідчать, що відповідач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв'язку з чим, керуючись частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та пунктами 12.6, 12.7 договору, позивач повідомив відповідача про розірвання договору і вимагав повернення предмета лізингу впродовж 10 днів з дня отримання вимоги.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України).

Статтею 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

За приписами частини 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Пункти 8.3.2, 12.6, 12.6.1 та 12.12. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу регулюють питання розірвання укладеного між сторонами договору про фінансовий лізинг №00003196 від 29.06.2011 р. Зокрема згідно з їх умовами позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання і сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів. При цьому, контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Як вже було зазначено вище, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач направив на його адресу вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору за вих.№00003196 від 05.05.2014 р. Оскільки зазначена вимога була отримана відповідачем 12.05.2014 р., датою повернення об'єкту лізингу відповідачем, а так само і датою розірвання договору є 26.05.2014 р.

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 4 статті 653 ЦК України).

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи наведене а також те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, у лізингоодержувача відсутній обов'язок зі сплати такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012 та від 29.10.2013 року у справі № 7/5005/2240/2012, які в силу положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування.

Разом з тим, відповідно до статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, а за ст. 11 даного закону лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Виходячи з пункту 12.9 контракту, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

Як вже було зазначено вище, відповідач проігнорував відповідні вимоги позивача про повернення об'єкту лізингу до 26.05.2014 р. в зв'язку з розірвання контракту, і такий об'єкт позивачу був повернутий в рамках виконавчого провадження ВП № 48514095 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №1839 від 14.11.2014 р. щодо повернення об'єкта лізингу, про що державним виконавцем було винесено постанову від 09.11.2015 р. про закінчення виконавчого провадження.

Отже, відповідач в порушення вимог Закону України «Про фінансовий лізинг» та положень договору про фінансовий лізинг № 00003196 від 29.06.2011 р. продовжував утримувати та безпідставно користуватися об'єктом лізингу після розірвання договору 26.05.2014 р. і до 09.11.2015 р.

За загальним правилом, визначеним зокрема статтею 653 ЦК України розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору.

Згідно з пунктом 6.17 контракту сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою "Порше Лізинг Україна" відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Суд також враховує, що у постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 12/75-2167-33/75-4/180 вказано на те, що у постановах Вищого господарського суду України: від 26 червня 2007 року у справі № 36/75, від 22 вересня 2010 року у справі № 8/5пн, від 27 квітня 2011 року у справі № 12/99-1806 та від 19 липня 2012 року у справі № 36/12 суд касаційної інстанції правильно застосував положення статті 629 та частини другої статті 795 ЦК України та дійшов вірних висновків щодо задоволення вимоги про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди.

Враховуючи розірвання договору про фінансовий лізинг № 00003196 від 29.06.2011 р. з 26.05.2014 р. та повернення об'єкта лізингу, наслідком чого є відсутність у лізингоодержувача обов'язку зі сплати такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, в даному випадку наявні правові підстави для нарахування та, як наслідок, стягнення в межах даного судового рішення плати за фактичне користування об'єктом лізингу до 09.11.2015 р. у розмірі, що складається з процентів та комісії, визначених у графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів, що є додатком до договору про фінансовий лізинг № 00003196 від 29.06.2011 р.

Зазначене спростовує вимоги позивача про стягнення в рахунок плати за фактине корисування об'єктом лізингу такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, та свідчить про безпідставність позовних вимог про його стягнення з відповідача.

Разом з тим, як свідчить заявлений позивачем позов, плата за фактичне користування об'єктом лізингу позивачем розрахована за період з червня 2014 р. по жовтень 2015 року.

З урахуванням відомостей щодо розміру комісії та процентів, які відповідач мав сплатити на користь позивача за зазначений період відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що є додатком до договору фінансовий лізинг № 00003196 від 29.06.2011 р., обмінного курсу гривні по відношенню до долара США ПАТ Креді ОСОБА_1 (п. 6.3. Умов лізингу) станом на 15 число кожного місяця (який є кінцевою датою оплати кожного з лізингових платежів згідно з графіком), суд здійснив розрахунок плати за фактичне користування об'єктом лізингу, та дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 87961,00 грн. зазначеної плати.

В решті позову про стягнення плати за фактичне користування об'єктом лізингу слід відмовити в зв'язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.

Суд також зазначає, що аналогічна правова позиція викладена в численних постановах Харківського апеляційного господарського суду винесених в процесі розгляду спорів з аналогічних підстав, зокрема у справах № 922/15/17, № 922/19/17, № 922/53/17 та ін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків суд зазначає наступне:

Статтею 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За умовами ст. 224 ГК України та з врахуванням ст. 623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 8.2.3 Контракту, у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.

В п. 8.6 договору встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.

Пунктом 12.10 Контракту визначено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема витрат на правову допомогу.

Позивач в обґрунтування понесення збитків зазначає, що враховуючи протиправну поведінку відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором, він був змушений звернутись до спеціалізованої організації, а саме, ТОВ Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М з метою надання послуг з повернення об'єкта лізингу, оскільки відповідач в добровільному порядку відмовився повертати зазначений об'єкт. Позивач вказує, що за надані послуги він сплатив ТОВ Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М 44524,70 грн.

Крім того, позивач зазначає, що він був вимушений укласти з ТОВ Автомир договір відповідального зберігання від 02.09.2009 р., оскільки не має технічної можливості зберігати об'єкт лізингу. Позивач вказує, що за надані останньою послуги він сплатив 7569,05 грн.

Зазначені витрати в загальній сумі 52093,75 грн. позивач вважає своїми збитками, які в межах даної справи просить стягнути з відповідача.

Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад цивільного правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. ст. 623, 1166 ЦК України та ст. 224 ГК України.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, обов'язковим є наявність: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Отже, при зверненні до суду з вимогою про стягнення з відповідача на свою користь збитків, позивач має довести їх наявність з дотриманням вимог ст. ст. 32-34, 36 та 37 ГПК України.

З огляду на вище викладене суд констатує, що витрати на оплату послуг з повернення об'єкта лізингу та витрати на збереження об'єкту лізингу не є збитками у розумінні вказаних положень закону, оскільки, вони не мають обов'язкового характеру та обов'язкових ознак збитків, які містить діюче законодавство, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.

У даному випадку позивачем не доведено того, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, отримання позивачем послуг за договором відповідального зберігання та договорами про надання послуг з повернення майна не є обов'язковими витратами, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права, а вибір осіб які надають послуги з повернення об'єкта лізингу та зберігача об'єкту лізингу є його правом, а не обов'язком.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення збитків пов'язаних з укладанням договорів з надання послуг щодо повернення майна та його зберігання в загальній сумі 52093,75 грн. не підлягають задоволенню.

Аналогічна права позиція викладена в численних постановах Харківського апеляційного господарського суду винесених в процесі розгляду спорів з аналогічних підстав, зокрема у справах № 922/31/17, № 922/41/17, № 922/69/17, та ін.

Здійснюючи розподілі судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В пункті 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , судам надано роз'яснення, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 44 ГПК України витрати сторін у справі на оплату юридичних послуг (правової допомоги), наданих не адвокатами, не відносяться до складу судових витрат.

Згідно з заявленим позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача 6000 грн. витрат на правову допомогу, які, як зазначає позивач, він поніс в зв'язку з необхідністю звернення до ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою забезпечення останньою юридичного супроводу щодо представництва інтересів позивача в даному судовому процесі.

В обґрунтування зазначених обставин, позивачем надано договір про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 р., укладений між позивачем та ТОВ "Юридична фірма Вернер", заявка позивача на надання юридичних послуг № 850, щодо стягнення з відповідача заборгованості та збитків за договором № 00003196 від 29.06.2011 р., акт надання послуг № 767 від 15.09.2017 р. на суму 6000 грн. та рахунок фактуру № 767 від 15.09.2017 р., виставлену ТОВ "Юридична фірма Вернер" до сплати позивачу за надання послуг.

В пункті 6.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , зокрема зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Однак, матеріали справи не містять, та позивачем суду не надано будь-яких доказів того, що послуги, які надавалися ТОВ "Юридична фірма Вернер" були надані саме адвокатом (адвокатами). Зокрема, матеріали даної справи не містять доказів того, що представники, які підписували позовну заяву та представляли інтереси позивача в процесі розгляду даної справи, є адвокатами. Суду не надано

свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Крім того, матеріали даної справи не містять доказів реальності понесення позивачем витрат на оплату послуг, наданих ТОВ "Юридична фірма Вернер", а саме, платіжного документа згідно з яким відповідні послуги були дійсно оплачені.

Зазначене унеможливлює віднесення витрат на правову допомогу в сумі 6000 грн., які, як зазначає позивач, він поніс в зв'язку з необхідністю забезпечення його юридичного супроводу в межах даного судового процесу, до складу витрат на оплату послуг адвоката, та свідчить про безпідставність вимог позивача про їх стягнення з відповідача.

Разом з тим, з урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, сплачений позивачем за подання даного позову судовий збір в сумі 1319,42 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Енергія" (адреса: 61080, АДРЕСА_1. Код ЄДРПОУ 32565073) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (адреса: 02152, м. Київ, пр.-т ОСОБА_3, буд. 1В, офіс В; код ЄДРПОУ 35571472):

87961,00 грн. плати за фактичне користування об'єктом лізингу;

1319,42 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.12.2017 р.

Суддя ОСОБА_4