Постанова

від 07.12.2017 по справі 911/2451/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2017 р. Справа№ 911/2451/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

третьої особи-1: Сидоренко Ю.А.;

третьої особи-2: не з'явився;

третьої особи-3: не з'явився;

третьої особи-4: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-ЕНЗІМ"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.10.2017

у справі №911/2451/17 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-ЕНЗІМ"

до Публічного акціонерного товариства "Омега банк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮЛІЯ"

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова

компанія "Іпотека кредит"

4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з

управління активами "Скай Кепітал Менеджмент"

про стягнення 24 479,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Ензім" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" (далі - відповідач) безпідставно отриманих коштів у розмірі 24 479,21 грн. в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.08.2017, на підставі ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України, матеріали вказаної позовної заяви були передані за підсудністю до Господарського суду міста Києва (том справи - 1, аркуш справи - 15).

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №911/2451/17, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, було залучено до участі у справі як треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-1), Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮЛІЯ" (далі - третя особа-2), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Іпотека Кредит" (далі - третя особа-3) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з Управління Активами "Скай Кепітал Менеджмент" (далі - третя особа-4).

Третя особа-1 проти позову заперечувала, просила суд в позові відмовити, зазначаючи про те, що у відповідача запроваджено процедуру ліквідації, що унеможливлює задоволення його кредиторів поза межами такої процедури згідно з приписами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Третя особа-2, третя особа-3 та третя особа-4 явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, у зв'язку з чим справа розглядалася на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №911/2451/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №911/2451/17 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2017 апеляційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.12.2017.

23.11.2017 та 24.11.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача та третьої особи-2 надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх повноважних представників.

Оскільки відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, яке вона використовує на власний розсуд, колегія суддів вирішила задовольнити вищевказані клопотання позивача та третьої особи-2.

06.12.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначала про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просила суд залишити скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 07.12.2017 представник третьої особи-1 заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Решта учасників судового процесу у судове засідання 07.12.2017 не з'явилися. Відповідач, третя особа-3 та третя особа-4 про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило. Позивач та третя особа-2 подали клопотання про розгляд справи без участі їх повноважних представників і вказані клопотання були задоволені судом.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін, третьої особи-2, третьої особи-3 та третьої особи-4 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 07.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника третьої особи-1, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

28.03.2008 між Закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест", правонаступником якого є відповідач, як банком, та ОСОБА_5, як позичальником, було укладено кредитний договір №64/15-Ф (далі - Кредитний договір) (том справи - 1, аркуші справи - 36-42).

За умовами Кредитного договору (розділ 1) банк відкриває позичальнику кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає позичальнику кредит у доларах США (далі - валюта кредиту) на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у Графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (Додаток №1 до договору), сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, передбачені договором. Загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією - 2 000 000,00 доларів США, що зменшується згідно з Додатком №1 до договору. Строк дії кредитної лінії: з 28.03.2008 по 27.03.2018 включно. Процентна ставка за користування коштами кредиту: 13,5% річних. Цільове призначення кредиту: споживчі потреби.

З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором було укладено іпотечні договори від 28.03.2008, від 29.05.2008 (том справи - 1, аркуші справи - 48-58) та договори поруки №64/П-15-1 від 28.03.2008, №64/П-15-2 від 28.03.2008, №64/П-15-3 від 28.03.2008 (том справи - 1, аркуші справи - 59-67).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.11.2014 у справі №522/1610/14-ц, яке змінено рішенням Апеляційного суду Одеської області від 08.04.2015, було присуджено до стягнення солідарно: з ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбатрос" на підставі договору поруки №64/П-15-2 від 28.03.2008, з ОСОБА_5 та Відкритого акціонерного товариства "Альбатрос" на підставі договору поруки №64/П-15-1 від 28.03.2008, з ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія" на підставі договору поруки №64/П-15-3 від 28.03.2008 на користь відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 275 153,69 грн., яка складається з: заборгованість по кредиту - 2 000 000,00 доларів США, що еквівалентно - 15 986 000,00 грн., заборгованість по процентам - 1 279 500,00 доларів США, що еквівалентно - 10 227 043,50 грн., заборгованість по комісії - 395 396,19 грн., пеня за несвоєчасне сплату платежів у розмірі - 3 666 714,00 грн.

31.12.2014 між відповідачем, як продавцем, та третьою особою-3, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (том справи - 1, аркуші справи - 91-93), за умовами якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. При цьому права вимоги означають всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

09.01.2015 було укладено додатковий договір до договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 (том справи - 1, аркуш справи - 95), в якому вказано про викладення Додатку №1 до договору в новій редакції, а також про застосування додаткового договору до відносин між сторонами правочину, які виникли до укладення цього додаткового договору, а саме з 31.12.2014.

На виконання умов вказаного договору сторонами останнього було складено та підписано Акт приймання-передачі прав вимоги від 06.01.2015 (том справи - 1, аркуш справи - 94).

04.07.2015 між третьою особою-3, як продавцем, та третьою особою-4, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу вищезгаданих прав вимоги (том справи - 1, аркуші справи - 98-102).

26.02.2016 між третьою особою-4, як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, було укладено договір про відступлення права вимоги (том справи - 1, аркуші справи - 118-121) , за умовами якого (п.п.1.1) первісний кредитор, серед іншого, передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором №64/15-Ф від 28.03.2018 з урахуванням усіх змін та доповнень, а також права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за названим кредитним договором.

Приморським районним судом міста Одеси було винесено ухвалу від 16.06.2016 у справі №522/1610/14-ц (том справи - 1, аркуші справи - 124-125), якою було задоволено заяву позивача про заміну сторони виконавчого провадження, а саме:

- замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство "ОМЕГА БАНК" - сторону виконавчого провадження №48544528, що знаходиться в провадженні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за виконавчим листом №522/1610/14-ц, виданим 27.04.2015 Приморським районним судом м. Одеси по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК" до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбатрос", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія", Публічного акціонерного товариства "Альбатрос" про стягнення солідарно з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.н., іпн.НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбатрос", код ЄДРПОУ 31034684, на підставі договору поруки №64/П-15-2, з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.н., іпн.НОМЕР_1, та Відкритого акціонерного товариства "Альбатрос", код ЄДРПОУ 00308258, на підставі договору поруки №64/П-15-1, з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.н., іпн.НОМЕР_1, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія", код ЄДРПОУ 31640353, на підставі договору поруки №64/П-15-3 на користь Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК", код ЄДРПОУ 19356840, заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 275 153,69 грн., на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-ЕНЗІМ";

- замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство "ОМЕГА БАНК" - сторону виконавчого провадження №48530079, що знаходиться в провадженні Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за виконавчим листом №522/1610/14-ц, виданим 27.04.2015 Приморським районним судом м. Одеси по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК" до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбатрос", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія", ПАТ "Альбатрос" про стягнення солідарно з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.н., іпн.НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбатрос", код ЄДРПОУ 31034684, на підставі договору поруки №64/П-15-2, з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.н., іпн.НОМЕР_1, та Відкритого акціонерного товариства "Альбатрос", код ЄДРПОУ 00308258, на підставі договору поруки №64/П-15-1, з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.н., іпн.НОМЕР_1, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія", код ЄДРПОУ 31640353, на підставі договору поруки №64/П-15-3 на користь Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК", код ЄДРПОУ 19356840, заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 275 153,69 грн., на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-ЕНЗІМ".

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що 17.11.2015 в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.11.2014 у справі №522/1610/14-ц з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія" були стягнуті грошові кошти у розмірі 27 199,12 грн., які 14.06.2016 розподілені наступним чином: 2 719,91 грн. - на користь держави, як стягнення виконавчого збору, 24 479,21 грн. - на користь відповідача, як погашення боргу згідно з рішенням суду.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно отримав грошові кошти у розмірі 24 479,21 грн., оскільки на момент надходження таких коштів на банківський рахунок відповідача, останній не володів правом на отримання відповідних коштів.

Зважаючи на вищевикладене, позивач просив суд стягнути з відповідача 24 479,21 грн. безпідставно отриманих коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд відмовив у позові повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають як вимогам законодавства, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як уже зазначалось вище, позивач обґрунтовує свої вимоги положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведеного вище випливає, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності певних умов. По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння. По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою. По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

В процесі судового розгляду було встановлено, що 17.11.2015 під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадження з примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.11.2014 у справі №522/1610/14-ц з третьої особи-2 були стягнуті грошові кошти у розмірі 27 199,12 грн., з яких 14.06.2016 кошти у розмірі 2 719,91 грн. перераховані на користь держави, як стягнення виконавчого збору, а 24 479,21 грн. - на користь відповідача в погашення боргу згідно з рішенням суду.

Позивач стверджує про те, що станом на дату списання спірної суми грошових коштів, вони були власністю третьої особи-4, а на дату зарахування на рахунок відповідача - власністю позивача.

З цього приводу судом було з'ясовано, що ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 16.06.2016 у справі №522/1610/14-ц за заявою позивача було здійснено заміну сторони виконавчого провадження, а саме замінено відповідача (ПАТ "ОМЕГА БАНК"), як стягувача - сторону виконавчого провадження №48530079 та №48544528 на позивача.

Названа ухвала суду набрала законної сили 21.06.2016, а відтак на момент перерахування державним виконавцем грошових коштів, стягнутих з ТОВ "Юлія" при примусовому виконанні рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.11.2014 у справі №522/1610/14-ц, тобто станом на 14.06.2016, стягувачем за виконавчими документами був саме відповідач, а не позивач.

Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Окрім того, судом було встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №152 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 було прийнято рішення №52 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "ОМЕГА БАНК", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у відповідача.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №111 від 02.06.2015 було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у відповідача до 03.07.2015 включно.

Процедура з виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

В свою чергу ліквідацією банку є процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з п.1 ч.5 ст. 36 названого Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банків.

06.07.2015 Правлінням Національного банку України було винесено постанову №437 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК".

Відповідно до вказаної вище постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №127 від 06.07.2015 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації відповідача та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію відповідача провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Караченцева А.Ю. строком на 1 рік з 06.07.2015 до 05.07.2016 включно.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, відкликання Національним банком України на момент розгляду спору по суті у даній справі банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації зумовило настання певних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури заявлення вимог до банку та їх задоволення в порядку, строки та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 24.02.2015 у справі №910/15058/14).

При цьому в ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Згідно з положеннями ч.5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. З дня призначення уповноваженої особи Фонду:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури (ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів").

Згідно з п.4 ч.1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження: складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів. Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

В п.4.27 рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05.07.2012 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку" передбачено, що уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за винятком погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують здійснення процедури ліквідації.

Зважаючи на вищевикладені правові норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку задоволення вимог кредиторів відповідача (банку), в тому числі і позивача, має здійснюватися виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який передбачає, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до ст. 52 цього Закону.

Тобто, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що законодавством встановлений спеціальний порядок задоволення вимог кредиторів після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, а задоволення таких вимог кредиторів здійснюється за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через відповідні позасудові механізми, передбачені чинним законодавством України. Іншого порядку задоволення вимог кредитора, ніж у встановлений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" спосіб, чинним законодавством не передбачено.

Оскільки задоволення вимог позивача, як кредитора відповідача (банку) має здійснюватися в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві та в апеляційній скарзі, а також доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при ухваленні рішення від 23.10.2017 у справі №911/2451/17 місцевим господарським судом було дотримано норми матеріального і процесуального права, повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР-ЕНЗІМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №911/2451/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №911/2451/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2451/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законодавством порядку і строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк