Ухвала

від 12.12.2017 по справі 814/1904/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/1904/17

Категорія: 14 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року про відмову у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним внесення запису, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, в якому просили: визнати протиправним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 26.12.2012 року; визнати протиправним внесення запису Відділом Держземагентства у Березанському районі Миколаївської області до Поземельної книги № 4820982200120410421 від 29.12.2012 року щодо земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 4820982200:12:041:0421, наданої у власність ОСОБА_4, розташованої в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру України у Миколаївській області скасувати запис у Поземельній книзі на ім'я ОСОБА_4 зареєстрованої земельної ділянки із кадастровим номером 4820982200:12:041:0421, розташованої в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року відмовлено у відкритті провадження за заявленим позовом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений позов не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму (частина 1 статті 17 КАС України).

За приписами ч. 2 вказаної статті КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Поняття суб'єкт владних повноважень визначено у статті 3 КАС України, відповідно до якої - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про оформлення у власність чи оренду нерухомого майна (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного нерухомого майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

В даному випадку позивачі звернулись до суду з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, в якому просили: визнати протиправним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 26.12.2012 року; визнати протиправним внесення запису Відділом Держземагентства у Березанському районі Миколаївської області до Поземельної книги № 4820982200120410421 від 29.12.2012 року щодо земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 4820982200:12:041:0421, наданої у власність ОСОБА_4, розташованої в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру України у Миколаївській області скасувати запис у Поземельній книзі на ім'я ОСОБА_4 зареєстрованої земельної ділянки із кадастровим номером 4820982200:12:041:0421, розташованої в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області.

При цьому, в обґрунтування заявленого позову, позивачі зазначили, що рішенням № 10 від 26.12.2012 року Коблівська сільська рада затвердила проект із землеустрою та надала у власність ОСОБА_4 земельну ділянку для ведення садівництва із земель не наданих у власність та постійне користування площею 0,0600 га.

Позивачі зазначають, що земельній ділянці, наданій у власність ОСОБА_4, присвоєно кадастровий номер 4820982200:12:041:0421 та зареєстрована право власності третьої особи на неї 29.12.2012 року.

Водночас, позивачі вказують, що земельна ділянка надана у власність ОСОБА_4 за рахунок належної позивачам земельної ділянки за кадастровим номером 4820982200:09:000:0351.

Таким чином, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтами, рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 26.12.2012 року № 10 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок , яке просять скасувати позивачі, вичерпало свою дію, оскільки на його підставі 29.12.2012 року зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер 4820982200:12:041:0421.

Тобто, з наведеного вбачається, що на підставі оскаржуваного рішення у цій справі у третьої особи виникло право власності на земельну ділянку та фактично це право і оспорюється у даній справі.

Позивачі у своєму позові посилаються саме на перешкоду у користуванні належної їм земельної ділянки.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, прийняте відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Скасування такого акта не породжує наслідків для власника спірної земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку, зокрема, фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Тобто, позов, предметом якого є рішення щодо передачі у власність нерухомого майна - ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути розглянутий за правилами КАС України, оскільки таке рішення органу вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власників нерухомого майна, оскільки у таких осіб виникло право власності і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Прийняте відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, рішення про передачу у власність є ненормативним, яке після його реалізації вичерпало свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого у третьої особи у даній справі виникло право власності на земельну ділянку у відповідних розмірах, тому позов, предметом якого є спірне рішення, не може бути розглянутий за правилами КАС України, оскільки подальше оспорювання правомірності набуття фізичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, так як виникає спір про право цивільне.

Колегія суддів наголошує, що земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 ЗК України).

Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною 1 статті 16 Закону України від 17.11.2009 року № 1559-VI Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності , про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Отже, після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку виник спір про право цивільне, а відтак, і захищати своє право та інтерес позивачі повинні у способи, визначені статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК.

Правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права та підстав набуття права власності спірної земельної ділянки.

Позивачі подали позов з метою захисту свого права користування/власності земельної ділянки, яке, на думку позивача, порушене внаслідок прийняття рішення спрямоване на передачу цього майна у власність іншій особі.

Фактично цей спір виник між позивачами та третьою особою про право користування та власності на земельну ділянку, стосується встановлення меж, а тому не є публічно-правовим, а носить майновий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тобто, зазначений спір носить приватноправовий характер. Питання щодо незаконності рішень відповідачів є похідним від встановлення факту права власності на спірну земельну ділянку у відповідних розмірах. При встановленні такого оспорювані акти є нікчемними і визнання їх незаконним не вимагається. Оцінка цих обставин має міститися не в резолютивній, а в мотивувальній частині рішення.

Також, колегія суддів враховує, що вимоги позивачів щодо визнання протиправним внесення запису Відділом Держземагентства у Березанському районі Миколаївської області до Поземельної книги № 4820982200120410421 від 29.12.2012 року щодо земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 4820982200:12:041:0421, наданої у власність ОСОБА_4, розташованої в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області та зобов'язання скасувати цей запис, є похідними від вимог щодо скасування рішення сільської ради про передачу у власність спірної земельної ділянки третій особі та так само засновані на спорі про право на цю земельну ділянку.

Колегія суддів зазначає, що заявляючи наведені вимоги позивачі не зазначають, яким чином порушуються їх права саме у сфері публічно-правових відносин.

У справі, що розглядається, спір стосується не стільки правомірності дій відповідача щодо внесення спірного запису, які є похідними, скільки правомірності набуття у власність спірної земельної ділянки третьою особою.

Таким чином, даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 14.02.2012 року у справах № 21-1041во10 та № 21-1042во10, від 01.10.2013 року справа № 21-228а13, від 03.06.2014 року у справі № 21-144а14, від 11.11.2014 року справи №№ 21-493а14, 21-405а14, від 09.12.2014 року справа № 21-308а14, від 16.12.2014 року у справі № 21-544а14, від 17.02.2015 року справа № 21-551а14, від 24.02.2015 року справа № 21-34а15, від 29.09.2015 року справа № 826/10205/14, від 13.01.2016 року справа № 808/4677/13-а, від 26.01.2016 року справа № 2а-10699/11/2670, від 09.02.2016 року справи №№ 0870/562/12, 816/3735/14, від 01.03.2016 року справа № 2а/2470/2635/12.

За приписами частини 1 статті 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду цивільними судами у порядку, визначеному нормами ЦПК України, а тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів, на підставі ст. 200 КАС України, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року про відмову у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним внесення запису - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець