Постанова

від 14.12.2017 по справі 815/2396/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2396/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого - судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ві Енд Ві Ко ЛТД» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №0006411408, №0006421408 від 10.04.2016 року, №0001701301, №0007031401, №0007041401, №0007021401 від 12.04.2017 року, без № від квітня 2017 року форма «Д» , яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 66424,84 грн. (за основним платежем 38818,83 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 27605,01 грн.),-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ві Енд Ві Ко ЛТД» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №0006411408, №0006421408 від 10.04.2016 року, №0001701301, №0007031401, №0007041401, №0007021401 від 12.04.2017 року, без № від квітня 2017 року форма «Д» , яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 66424,84 грн. (за основним платежем 38818,83 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 27605,01 грн.).

В судовому засіданні 21.11.2017 року представником позивача було подане клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.127 т.3), в якому також підтримані заявлені позовні вимоги з огляду на те, що позивач мав господарські відносини із власними контрагентами, фактично отримав від них товари та послуги, оплатив їх кредит з ПДВ відповідних податкових періодів. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки не підтверджена товарність та фактичність господарських операцій, що позбавляло позивача права сформувати валові витрати та податковий кредит з ПДВ відповідних податкових періодів, а тому, на підставі положень ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження 14.12.2017 року за наявними в справі письмовими доказами та запереченнями.

Дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідачі - Головне управління ДФС в Одеській області, на підставі ст.1 Закону України Про державну податкову службу , є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, надання висновків на повернення з бюджету надмірно сплачених податків та зборів, розгляду скарг платників податків, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, згідно ст.55 Конституції України, ч.1, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України, підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

На підставі направлень №№352/14-01, 353/14-01, 354/14-01, 355/14-01, 351/14-01, 356/14-01, 357/14-01 від 23.02.2017 року, №№ 708/14-01, 709/14-01 від 15.03.2017 року, виданих ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_1 - головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області; ОСОБА_2 - головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області; ОСОБА_3 - головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок фінансових операцій управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області, Ніконову М І. - головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок, контролю за готівковими операціями управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області; ОСОБА_4 - головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок, контролю за готівковими операціями управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області; ОСОБА_5 - головному державному ревізору-інспектору відділу контрольно-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС в Одеській області; Дьяченко О І - головному державному ревізору-інспектору відділу контрольно-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб ДП1 у Суворовському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області; ОСОБА_6 - головному державному ревізору-інспектору відділу фінансових розслідувань управління боротьби з відмиванням доходів одержаних злочинним шляхом ГУ ДФС в Одеській області; ОСОБА_7 - головному державному ревізору-інспектору відділу фінансових розслідувань управління боротьби з відмиванням доходів одержаних злочинним шляхом ГУ ДФС в Одеській області та наказу ГУ ДФС в Одеській області від 10.02.2017 року №240 проведена виїзна планова документальна перевірка ТОВ Ві Енд Ві Ко ЛТД (код за ЄДРПОУ 20341364) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.

Перевірка проводилась згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.77.1 ст.77 ПК України від 02.12.2010 року №2755-ІУ (із змінами та доповненнями).

За результатами перевірки Відповідачем був складений Акт №243/15-32-14-01-15- 20341364 від 28.03.2017 р. Про результати документальної виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Ві Енд Ві Ко ЛТД (код за ЄДРПОУ 20341364) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року .

За результатами проведеної перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0006411408, №0006421408 від 10.04.2016 року, №0001701301, №0007031401, №0007041401, №0007021401 від 12.04.2017 року, без № від квітня 2017 року форма «Д» , яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 66424,84 грн. (за основним платежем 38818,83 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 27605,01 грн.).

Представник позивача не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями оскільки вважає, що операції по поставці позивачу послуг з боку контрагентів підтверджені наданими суду первинними бухгалтерськими документами, мали фактичний характер, а тому позивач правомірно сформував суми валових витрат та податкового кредиту у вказаних податкових періодах на підставі факту проведення оплати вартості товарів та послуг, в тому числі ПДВ та отримання від постачальників податкових накладних на відповідні суми. Окрім того, позивач правомірно не утримував та не перераховував до бюджету податок з доходів фізичних осіб та не порушував встановлений законом порядок розрахунків у іноземній валюті.

Представник відповідачів - ГУ ДФС в Одеській області письмових заперечень проти позову зазначив, що хоча суми ПДВ за вказані податкові періоди й була формально сплачена та підтверджена наявними документами, але фактичних доказів надання послуг та використання їх у власній господарській діяльності під час здійснення податкової перевірки посадовими особами позивача надано не було, що позбавляло позивача право на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ у відповідних податкових періодах. До того ж, під час проведеної податкової перевірки були встановлені факти не утримання та не перерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, які є працівниками підприємства за надані ним блага. В перевірений період часу також встановлення порушення позивачем строків повернення валютної виручки з-за кордону за зовнішньоекономічними операціями за що були правомірно нараховані штрафні санкції.

Розглянувши оскаржені акти суб'єкту владних повноважень, суд виходячи з положень ч.3 ст.2 КАС України, проходить до висновку, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у

справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень

адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах

повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При визначенні суми валових витрат та податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган враховував наступні норми Податкового кодексу України.

Так, у відповідності до норми п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст.134 ПК України.

Згідно п.138.1 ст.138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, за нормою п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2,

138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Одночасно нормою абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пукнтом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

За приписами норм п.44.1 і п.44.3 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз.2 п.44.1 ст.44 ПК України).

У відповідності до приписів ч.4,5 ст.11 КАС України судом під час офіційного з'ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував валові витрати та податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Позивачем по справі були укладені з контрагентами ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ПП Швидка юридична допомога ЗАХИСТ , ТОВ ТРІ-БОРД , ТОВ МЕТПРОМГРУП , ТОВ СП ГАЛТЕКС , ТОВ КУПРУМ , ТОВ ГРУЗОВИК ТРАНССЕРВІС , ТОВ СХІДТРАНС , ТОВ ОСОБА_10 МЕТАЛ , ВКФ АРГО ГРУП , ТОВ ЗФ УКРМЕТЕКСПОРТ договори з надання юридичних, охоронних, транспортних, експедиційних та інших рекламних послуг для забезпечення переміщення вантажів товару та забезпечення його господарської діяльності.

Вказані у договорах послуги були надані та отримані позивачем для їх використання у власній підприємницькій діяльності.

Зазначені вище обставини підтверджуються наданими представником позивача первинними документами податкового та бухгалтерського обліку підприємства: договорами надання послуг, актами прийняття виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями про оплату вартості наданих послуг, в тому числі ПДВ (а.с.140 т.1 - а.с.97 т.3).

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки та купівлі-продажу товарів.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІУ (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Закон № 996-ХІУ), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІУ. первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин)(надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч.1 ст.9 Закону №996-ХІУ. підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону № 996-ХІУ) .

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

Судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача на те, що наведені вище контрагенти позивача не могли надавати зазначені у договорах та актах виконаних робіт послуги, оскільки не знаходились за місцем реєстрації та не подавали фінансові та податкові звіти про свою діяльність, не мали необхідної бази для надання вказаних послуг позивачу з огляду на наступне.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 року по справі №2а-13207/12/2670 (номер судового рішення у ЄДРСР - 40479730).

Згідно наведених норм підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та підтверджують факт їх виконання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.03.2012 року №21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того, практика Європейського суду суттєво впливає на змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї.

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом» , а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» . Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції» , «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції» ).

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "ОСОБА_4 дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов'язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов'язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп. 16.1.2, 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Зважаючи на зазначене, суд наголошує, що податковим органом за відображеними порушеннями у актах перевірки, були встановлені та перевірені взаємовідносини з його контрагентами, однак не викладено зміст порушення платником податків фінансово-господарської діяльності у розумінні приписів ПК України, як і не були зазначені докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Тоді як, приписами Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727 визначено: акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позиавача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016р. № 21-5333а15.

Згідно положень ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В свою чергу, судом не встановлено належних та допустимих доказів, що досліджені податковим органом під час проведення перевірок, а саме: щодо наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, які б слугували підставою для складання висновку у актах перевірок щодо реальність вчинення господарської операції та щодо неможливість здійснення господарських операцій за правочинами, укладеними між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Враховуючи зазначене та досліджені господарські операції, суд прийшов до висновку, що за належних доказів ГУ ДФС в Одеській області не мала підстав для винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи до перевірки та суду відповідно до вимог п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, не мають жодних дефектів форми та змісту, а тому є юридично належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту зміни стану майна, зобов'язань і фінансових результатів і, відповідно, реальності проведення даних господарських операцій.

Оскільки суд встановив, що висновок податкового органу про безпідставне віднесення сум до складу валових витрат та не підтвердження відповідними документами та безпідставне віднесення сум до складу податкового кредиту з ПДВ відповідних податкових періодів, суд на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України повинен позовні вимоги задовольнити: визнати протиправними та скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення №0007021401,№0007031401,№0007041401 від 12.04.2017 року.

Податковими повідомленнями-рішеннями №0006411408 від 10.04.2016 року, яким було застосовано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконаних зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства у розмірі 340,00 грн.; №0006421408 від 10.04.2016 року, яким було застосовано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконаних зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 1094736,89 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення складені на підставі Акту №243/15-32-14- 01-15-20341364 від 28.03.2017 року Про результати документальної виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Ві Енд Ві Ко ЛТД (код за ЄДРПОУ 20341364) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.14 р. по 31.12.2016 р. , яким встановлено порушення: статтею 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від 23.09.94 №185/94-ВР із змінам і доповненнями, в частині несвоєчасного надходження валютної виручки по контракту №08/05/13-01 від 08.05.2013 року, укладеного з нерезидентом Sabierdriba ar ierobeotu atbildibu «ОМIKRON GROUP» (Latvia), в сумі 174 611,13 дол. США. Також встановлено порушення cт.9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю та ст.1 указу Президента України від 18.06.1994 №319/94 Про невідкладні заходи щодо повернення на Україну валютних цінностей, які належать резиденту України та незаконно знаходяться за її межами .

Відповідач в Акті перевірки зазначає, що на початок проведення перевірки станом на 01.01.2015 року рахувалась дебіторська заборгованість по експортному контракту №08/05/13-01 від 08.05.2013 року у сумі 174611,13 дол. США, з граничним терміном надходження валютної виручки 19.02.2015 року.

В погашення дебіторської заборгованості по контракту №08/05/13-01 від 08.05.2013 року, укладеного з нерезидентом Sabierdriba ar ierobeotu atbildibu «ОМIKRON GROUP» (Latvia), в сумі 174611,13 дол. США надійшла валютна виручка на 19.05.2015 року на розподільчий рахунок ТОВ Ві Енд Ві Ко ЛТД №26037010046923 відкритий в АБ Південний і після розподілу надійшла 20.05.2015 року на поточний рахунок. Відповідач помилково вважає датою зарахування валютної виручки - дату надходження на поточний рахунок, а не на розподільчий та відповідно рахує один день прострочення валютних розрахунків. Вказане спростовується наступним.

Відповідно до положень ст.1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Згідно зі ст.4 цього Закону порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення інструментів впливу на грошово-кредитний ринок доповнено ч.1 ст.25 Закону України Про Національний банк України шляхом надання Національному банку України повноважень щодо зміни строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

В зв'язку з цим, Правлінням Національного банку України прийнято постанову від 16.11.2012 року №475 Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті (надалі - Постанова). Згідно з п. 5 Постанови вимога щодо обов'язкового продажу поширюється на надходження в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 року №34.

Відповідно до п.6 Постанови уповноважений банк зобов'язаний попередньо зараховувати надходження в іноземній валюті, на які поширюється вимога щодо обов'язкового продажу, на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2603 (розподільчий рахунок).

За змістом п.1.3 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року №492 (далі - Інструкція) клієнти мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, якщо банк не має змоги прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Юридичні особи-резиденти, відокремлені підрозділи юридичних осіб-резидентів, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності.

Відповідно до п.5.2 Інструкції поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України, а також для проведення операцій, передбачених генеральною ліцензією Національного банку на здійснення валютних операцій.

Згідно з п.5.3 Інструкції на поточні рахунки в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів кошти, перераховані з-за кордону нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами (договорами, угодами), зараховуються через розподільні рахунки.

Отже, юридичні особи мають право відкривати в банках як поточні рахунки у національній валюті, так і рахунки для здійснення зовнішньоекономічної діяльності та зарахування на них коштів в іноземній валюті.

При цьому датою зарахування валютної виручки вважається дата її надходження на відповідний валютний рахунок. Подальший рух коштів з валютного на поточний рахунок юридичної особи, у тому числі із застосуванням розподільчого рахунку, свідчить про використання коштів вже на території України та не може вважатись первинним надходженням виручки за зовнішньоекономічним контрактом.

На виконання укладеного ТОВ Ві Енд ВІ Ко ЛТД з нерезидентом Sabierdriba ar ierobeotu atbildibu «ОМIKRON GROUP» (Latvia)експортного контракту №08/05/13-01 від 08.05.2013 року, отримано оплату в рахунок раніше відвантаженої продукції в загальному розмірі 174611,13 доларів США, яку зараховано на розподільчий рахунок ТОВ Ві Енд Ві Ко ЛТД №26037010046923 відкритий в АБ Південний 19.05.2015 року і після розподілу вона надійшла 20.05.2015 року на поточний рахунок.

Таким чином, датою надходження спірної суми валютної виручки є 19.05.2015 року - дата її зарахування на розподільчий рахунок позивача, а не 20.05.2015 року, як помилково вважає податковий орган.

Крім того, притягнення відповідачем ТОВ Ві Енд Ві Ко ЛТД до відповідальності на підставі Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю (за порушення ст.9 цього Декрету) слід враховувати, що у податкового органу відсутні законні повноваження на застосування вказаних санкцій, оскільки повноважним органом щодо їх нарахування є Національний банк України та підпорядковані йому особи.

Вказані висновки підтверджуються існуючої судовою практику з аналогічних спорів, в тому числі, ухвалою Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 25.10.2016 року у справі №К/800/44844/15.

Разом з тим, суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС в Одеській області від № від квітня 2017 року форма «Д» , яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 66424,84 грн. (за основним платежем 38818,83 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 27605,01 грн.) та №0001701301 від 12.04.2017 року про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору та штрафним санкціям на загальну суму 6338,88 грн. відповідно до порложень ч.1 ст.162 КАС України з наступних підстав.

При перевірці правильності розрахунків по авансових звітах по рахунку 372 Розрахунки з підзвітними особами встановлено, що підприємство позивача нараховувало добові працівнику ОСОБА_11 та проводило виплати компенсації працівникам підприємства за придбані пально-мастильні матеріали (пальне) для власних транспортних засобів без підтвердних документів.

У зв'язку, з тим, що позивачем нараховувало добові працівнику ОСОБА_11 під час перебування у Туреччині (під час проведення перевірки відсутній наказ про відрядження із затвердженим технічним завданням, в якому визначено мету виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном та документи, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю підприємства зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку. Інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку - також відсутні).

Підприємство позивача проводило виплати компенсації працівникам за придбані пально-мастильні матеріали (пальне) для власних транспортних засобів, використання власного автомобіля проводилось без документального оформлення взаємовідносин із працівниками щодо використання автомобіля , а саме відсутні: підтвердні документи, які б засвідчували, що авто справді використовували в господарських цілях, а не для власних потреб працівника, договори компенсації за використання авто з наказом про використання автомобіля працівника, договору оренди такого авто та акту приймання-передачі авто за договором найма та будь які інші підтвердні документи.

Враховуючі вищенаведене, дані суми виплачені, як добові, а також витрати працівника на проїзні квітки, на проживання в готелі, виплачена компенсація за використане пальне є додатковим благом працівників.

Таким чином, перевіркою встановлено, що підприємством позивача в порушення пп.164.2.17 п.164.2 статті 164 ПК України із змінами та доповненнями №2755-VI від 02.12.2010 року не включило до загального оподатковуваного доходу працівників вартість додаткових благ, в порушення пп.168.1.1 п.168.1 статті 168 ПК України №2755-УІ від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями, при виплаті оподатковуваного доходу на користь платника податку, не утримало податок від суми такого доходу за рахунок платника податку.

Підприємство позивача з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року було платником військового збору відповідно до пп.1.1 п.1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України. Податковий агент, який нараховує (виплачує,надає) оподатковуваний дохід на користь платника, зобов'язаний утримувати збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку 1,5 відсотка (пп. 168.1 п.168.1 ст.168 Кодексу).

Відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету передбачено пп.1.5 п.16 ч.1 пп. 10 розділу XX Кодексу.

Відповідно до пп.1.6 п.16 ч.1 пп.10 розділу XX Кодексу платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені ст.176 Кодексу.

Перевіркою дотримання встановленого порядку заповнення розділу II Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) в частині оподаткування військовим збором встановлено не відображення сум наданого додаткового блага працівникам підприємства у сумі 247227,58 грн. в т.ч. у 2015 році на суму 234123,54 грн. та у 2016 році на суму 13104,04 грн.

Ухвалою суду від 24.04.2017 року було прийнято до провадження заяву представника позивача про зміну та уточнення позовних вимог та відповідно до положень ч.1 ст.88 КАС України, протокольною ухвалою суду було відстрочено позивачу сплату судового збору до винесення судом рішення по справі за позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, Україна гарантує особі право зверненню до суду для захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу. Аналогічна норма закріплена в ст.55 Конституції України та ч.1 ст.6 КАС України.

Разом з тим, вказана позовна вимога відповідно до положень Закону України Про судовий збір повинна бути оплачена судовим збором в розмірі 1,5% від суми нарахованих цими рішеннями податків та штрафних санкцій, що складає загальну суму 129697,00 грн.

Представником позивача не було фактично сплачено удового збору та подане було відповідне клопотання про відстрочення сплати на решту суми судового збору, оскільки на час подання заяви про уточнення позовних вимог згідно довідки РВ ПАТ ОТР банк від 21.045.2017 року №501-03/97 про наявність грошових коштів на поточних рахунках позивача станом на 21.04.2017 року в розмірі 614,99 грн., що є недостатнім для здійснення оплати судового збору по заявленим позовним вимогам.

При цьому, суд виходив з позиції, яка висловлена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23.01.2015 року №2 Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011 №3674-УІ Про судовий збір , відповідно до якої сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. З огляду на це адміністративні суди зобов'язані забезпечити доступ до суду з неухильним дотриманням вимог Закону про судовий збір, у тому числі й щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати особи, яка через майновий стан не може його сплатити, направлено на забезпечення доступності до правосуддя та реалізацію права таких осіб на судовий захист.

Оскільки відстрочка по сплаті збору за цією вимогою була надана судом позивачу до винесення рішення по справі та представником позивача не надано доказів здійснення сплати судового збору, суд на підставі положень ст.ст.88,94 КАС України повинен стягнути суму судового збору, на яку надавалася відстрочка, з позивача на користь Державного бюджету України до ухвалення судового рішення по суті заявлених позовних вимог в розмірі 129697,00 грн.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ві Енд Ві Ко ЛТД (65003, Одеська область, м.Одеса, вулиця Церковна 19, Код ЄДРПОУ 20341364) на користь Державного бюджету України розрахунковий рахунок №31212206784005 в ГУ ДКСУ в Одеській області, Код одержувача 37607526, МФО 828011 судовий збір в розмірі 129697,00 грн.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0007021401,№0007031401,№0007041401 від 12.04.2017 року та №0006411408,№0006421408 від 10.04.2016 року.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання повного тексту постанови.

Суддя Єфіменко К.С.