Постанова

від 13.12.2017 по справі 914/3099/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року Справа № 914/3099/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Алєєвої І.В., Данилової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Військової частини А2562 (правонаступник Військової частини А 1022) на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 у справі№ 914/3099/16 Господарського суду Львівської області за позовомДержавної екологічної інспекції у Львівській області доВійськової частини А 1022 провідшкодування збитків У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017р. Державна екологічна інспекція у Львівській області звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до Військової частини А 1022 про відшкодування збитків завданих державі, внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства у розмірі 2475,75грн, на підставі статей 96, 164 Земельного Кодексу, ст.ст. 35, 45, 46 Закону України "про охорону навколишнього природного середовища".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.02.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з військової частини А 1022 на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Львівській області збитки в розмірі 2475, 75грн, на спеціальний рахунок Золочівської міської ради, в рахунок відшкодування збитків заподіяних державі, внаслідок порушень вимог природоохоронного законодавства, зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий в Головному управлінні Державного казначейства України у Львівській області за балансовим рахунком 3311 "Кошти які підлягають розподілу між Державним і місцевим бюджетами" Плану розрахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій" зарахувавши 50 % стягнутої суми в розмірі 1237, 88грн до спеціального фонду місцевого бюджету Золочівської міської ради (р/р 33116331700192, банк УК у Золочівському районі Львівської області, ЄДРПОУ 37904735, МФО 825014, код платежу 24062100); 20 % стягнутої суми в розмірі 495, 15грн, до спеціального Фонду обласного бюджету Львівської області; 30 % стягнутої суми 742, 72грн до спеціального фонду Державного бюджету України.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі встановлених обставин справи, дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача шкоди є обґрунтованою, а розмір завданих збитків, які зумовлені забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства розрахований позивачем відповідно до Методики, затвердженої наказом Мінприроди від 27.10 1997 № 171 (в редакції наказу Мінприроди від 04.04.2007 № 149) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 05.05.1998 за №285/2725 є правомірним.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій Військовою частиною А2562 (правонаступник Військової частини А 1022) подано до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2017, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 21, 25, 101 Господарського процесуального кодексу України , ст.80 Цивільного кодексу України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що на його думку суд апеляційної інстанцій не провів належної перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, оскільки не взято до уваги факт ліквідації відповідача. Крім того, господарським судом не винесено ухвалу про заміну сторони її правонаступником.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції,

Державною екологічною інспекцією у Львівській області, на підставі наказу від 04.09.2013 № 588, протягом 04.09.-13.09.2013 року було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства військовою частиною А1022, яка розташована за адресою: 80700, Львівська обл., м. Золочів, вул. Січових Стрільців, 36.

За результатами вищезгаданої перевірки державним інспектором Комарницьким І.А. було складено акт № 1816/06/1435, що підписаний командиром військової частини А1022 майором Целуйко В. С. без жодних зауважень.

Інспекційною перевіркою встановлено, що відповідачем здійснено засмічення земельної ділянки автомобільними шинами. Розміри засмічення становлять: 3м на 5м., товщину шару відходів якими відбулось засмічення земель складає 0.32м. Відповідно, об'єм відходів, якими відбулось засмічення становить 4.8м.куб.

Розмір завданих збитків, які зумовлені забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства розрахований позивачем відповідно до Методики, затвердженої наказом Мінприроди від 27.10 1997 № 171 (в редакції наказу Мінприроди від 04.04.2007 № 149) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 05.05.1998 за №285/2725 і становить 2475, 75грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що 02.10.2013 позивач скеровував на адресу відповідача претензію № 09-9004 з проханням у добровільному порядку відшкодувати завдані державі збитки.

У відповідь на претензію, відповідач надав заперечення від 06.11.2013 № 1221, в якому вважає претензію необґрунтованою, та зазначає, що кошторисом відповідача на 2013 рік не передбачені виплати на відшкодування збитків заподіяних державі.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про охорону земель", власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані, зокрема: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України та забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям.

Згідно зі статтею 46 вказаного Закону, при здійсненні господарської діяльності, пов'язаної із зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням і захороненням відходів, забезпечуються: виконання заходів щодо запобігання або зменшення обсягів утворення відходів та екологічно безпечне поводження з ними; максимальне збереження ґрунтового покриву на основі обраного оптимального варіанта територіального розміщення об'єктів поводження з відходами; зняття родючого шару ґрунту, його складування, збереження та використання при рекультивації земель, покращенні малопродуктивних земель і благоустрої населених пунктів; запобігання негативному впливу об'єктів поводження з відходами, що використовуються для збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення відходів на ґрунтовий покрив прилеглих територій; рекультивація земельних ділянок після ліквідації об'єктів поводження з відходами. Підприємства, установи та організації, а також громадяни, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2)шкоди; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

За таких обставин, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, щодо підтвердження факту засмічення земельної ділянки.

Щодо посилання заявника касаційної скарги на те, що справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі, то колегія Вищого господарського суду України зазначає наступне: як підтверджується матеріалами справи представник відповідача Гніденко І.М. який діяв на підставі довіреності б/н від 12.07.2017 наданої в/чА2562, яка відповідно до Наказу №№ 288, 287 від 12.11.2013 Начальника Озброєння Збройних Сил України про розформування військових частин, визначена правонаступником, був присутнім у судовому засіданні при винесенні постанови судом апеляційної інстанції.

Крім того, відповідно до вимог Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.07.77 №300 п.8.2.1 військова частина (з'єднання) розформовуються на підставі директиви (наказу) відповідного командування, у якій зокрема визначаються строк розформування та її правонаступник. Так, пунктом 8.2.14 вказаного Положення визначено, що ліквідаційна комісія, по закінченню розформуванню військової частини (з'єднання), складає за встановленою формою ліквідаційний акт. Крім того, п.4 наказу №287 від 12.11.2013 визначено надання донесення про проведення організаційного заходу начальнику Озброєння Збройних Сил України.

Однак в матеріалах справи відсутнє підтвердження завершення розформування військової частини А1022. Таким чином, твердження представника в/ч 2562 щодо процесуального правонаступництва та розгляд справи за відсутністю будь-якої сторін, не повідомленої належним чином не знайшли свого підтвердження.

Посилання позивача в касаційній скарзі на порушення апеляційним судом норм процесуального права не приймаються до уваги з тих підстав, що процесуальні порушення не в будь-якому випадку є підставою для скасування судового рішення, а лише у випадках, передбачених ч.2 ст.111 10 ГПК України, та в разі, якщо такі порушення призвели до прийняття неправильного рішення, чого в даному випадку не відбулось.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом норм процесуального права, та не заперечує правильність і законність оскаржуваних судових актів, які відповідають чинному законодавству України і обставинам справи, підстав для скасування яких колегія не вбачає.

Керуючись ст. 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 у справі №914/3099/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: І.В. Алєєва

М.В. Данилова