Рішення

від 05.12.2017 по справі 910/19821/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.12.2017Справа № 910/19821/17 За позовом Малого приватного підприємства "Прикарпаттранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар ПТФ" про стягнення 34  000,00 грн., - Суддя Морозов С.М. За участю представників сторін: від позивача: не з'явились; від відповідача: не з'явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Мале приватне підприємство "Прикарпаттранс" (надалі – позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар ПТФ" (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором № 59 перевезення вантажів територією України від 14.08.2017р. в розмірі 34  000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов вказаного договору позивач здійснив перевезення вантажу, натомість відповідач за надані позивачем послуги з перевезення вантажу не розрахувався. Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 05.12.2017р. В судове засідання 05.12.2017р. представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, проте до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними у справі документами. Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Зважаючи на те, що неявка представників сторін, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. В судовому засіданні 05 грудня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 14.08.2017р. між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) укладено Договір № 59 перевезення вантажів територією України (надалі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених Договором, перевізник зобов'язувався доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а замовник (відправник) зобов'язувався оплачувати за перевезення вантажу плату. За умовами п. 1.2. Договору найменування, кількість вантажу або маса (вага), його вартість та інші умови перевезення вантажу за цим Договором узгоджуються сторонами в замовлені на перевезення. В п.п. 2.1.1. та 2.1.7. п. 2.1. Договору замовник взяв на себе зобов'язання надавати вантажі для перевезень на підставі узгодженого “Замовлення на перевезення”, що є невід'ємною частиною цього Договору та своєчасно оплачувати послуги перевізника. В п.п. 2.2.7. п. 2.2. Договору перевізник взяв на себе зобов'язання доставити і здати вантаж вантажоодержувачу. Згідно п. 3.1. Договору ціни на послуги узгоджуються сторонами в замовленнях на перевезення і вказуються у рахунках-фактурах перевізника. У відповідності до п. 4.1. Договору розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку замовника за рахунок матеріальних коштів свого клієнта на розрахунковий рахунок перевізника, протягом 30-ти (тридцяти) банківських днів після отримання від перевізника належним чином оформлених рахунка-фактури, акту виконаних робіт, податкової накладної, товарно-транспортної накладної з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем, якщо в замовленнях на перевезення не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення. Як передбачено в п. 8.2. Договору за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують Акт виконаних робіт. Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2017 р. (п. 8.3. Договору). Як видно з наявної в матеріалах справи заявки на перевезення вантажу № 112 від 14.08.2017р. (додаток до договору), що підписана обома сторонами та скріплена їхніми печатками, сторони погодили умови перевезення вантажу, а саме автотранспорт – Івеко, держ. № тягача ВС 1590 ЕМ, держ. № причепа ВС 1366 ХР, маршрут перевезення: Чехія-Україна, дата завантаження 15.08.2017р., найменування вантажу – палетний вантаж, маса – до 22 т, місце завантаження – Imcopharmaa.s.ul. Budovatelska 512/14, 74301 BilovecCZ, митне оформлення – CU Mosnov CZ, прикордонний перехід – Краківець, митна очистка – м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2, місце розвантаження – м. Черкаси, вул. Чехова, 213/1, ціна перевезення - 34  000,00 грн., умови оплати – безготівковий розрахунок. Факт перевезення вантажу за договором та вказаною вище заявкою підтверджується доданою до матеріалів справи без будь-яких зауважень та застережень вантажоодержувача належним чином засвідченою копією міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) серії А № 891820. На виконання умов договору та заявки на перевезення вантажу позивачем складено та 13.09.2017р. надіслано відповідачеві рахунок № 356 від 17.08.2017р. на суму 34  000,00 грн., акт виконання робіт (надання послуг) № 356 від 17.08.2017р. на суму 34  000,00 грн., податкову накладну № 28 (1) від 17.08.2017р. та міжнародну товарно-транспортну накладну (СМR) серії А № 891820, що підтверджується витягом з журналу вихідної кореспонденції та експрес-накладною ТОВ “НОВА ПОШТА” № 5900028195553 від 13.09.2017р. За твердженнями позивача, документи, які є підставою для здійснення оплати вартості перевезення та були направлені на адресу відповідача 13.09.2017р. за накладною №5900028195553 за даними кур'єрської служби ТОВ “НОВА ПОШТА” отримані уповноваженою особою відповідача 19.09.2017р. Зважаючи на наведені обставини та докази, позивач стверджує, що своє зобов'язання щодо здійснення організації перевезення на підставі договору та заявки виконано ним вчасно та належним чином, а відповідач, в свою чергу, отримав надані позивачем послуги з перевезення у повному обсязі та не оплатив їх вартість. У зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за послуги з перевезення вантажу, останній був змушений звернутись до суду з даним позовом. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Частиною 1 статті 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором міжнародного перевезення, у відповідності до умов якого, між сторонами шляхом обміну листами засобами електронного зв'язку було укладено та погоджено відповідну заявку на транспортні послуги по перевезенню вантажу у міжнародному сполученні. Відповідно до ст.ст. 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року. За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції. Як встановлено положеннями ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 4 ст. 909 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Судом встановлено, що позивач на виконання умов Договору та заявки надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) серії А № 891820, яка містить відмітку про одержання 17.08.2017р. вантажу вантажоодержувачем в графі 24 вказаної товарно-транспортної накладної. Факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу на виконання умов Договору та заявки на суму 34  000,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи рахунком № 356 від 17.08.2017р. на суму 34  000,00 грн., актом виконання робіт (надання послуг) № 356 від 17.08.2017р. на суму 34  000,00 грн. та податковою накладною № 28 (1) від 17.08.2017р., які були направлені на адресу відповідача,що підтверджується витягом з журналу вихідної кореспонденції та експрес-накладною ТОВ “НОВА ПОШТА” №5900028195553 від 13.09.2017р. Вище перелічені документи, отримання яких за умовами договору та заявки є підставою для  оплати за перевезення вантажу, отримані відповідачем 19.09.2017р., згідно даних кур'єрської служби ТОВ “НОВА ПОШТА”, а тому, передбачений п. 4.1. Договору строк оплати послуг з перевезення є таким, що настав. Так, як вказувалось вище, за умовами п. 4.1. Договору зобов'язання з оплати вартості послуг з перевезення вантажу мало бути виконано відповідачем протягом 30-ти (тридцяти) банківських днів після отримання від перевізника належним чином оформлених рахунка-фактури, акту виконаних робіт, податкової накладної, товарно-транспортної накладної з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем, тобто у строк до 01.11.2017р. (включно), з урахуванням того, що 16.10.2017р. був неробочим днем, а прострочення оплати вартості вказаних вище послуг у відповідача виникло з наступного дня після спливу вказаного строку, тобто з 02.11.2017р. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Доказів на підтвердження сплати вартості послуг, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідачем  не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем. За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/19821/17 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 34  000,00 грн. суми основного боргу. Судовий збір в розмірі 1  600,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката. Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Відповідно до п. 6.3. постанови  Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. На підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивачем надано суду належним чином засвідчені копії договору доручення від 20.10.2017р., квитанції до прибуткового касового ордера № 2/11 від 02.11.2017р. на суму 4  000,00 грн., акту приймання-передачі наданих послуг від 02.11.2017р., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 507 від 16.05.2008р. При цьому, за змістом п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Врахувавши вимоги законодавства щодо співрозмірності судових витрат з заявленим розміром позовних вимог, суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат на послуги адвоката у розмірі 1 700,00 грн., що складає 42,5% понесених позивачем таких витрат та 5 % від ціни позову. Керуючись ст.ст. 33, 44, 48, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар ПТФ" (ідентифікаційний код 34570106, адреса: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 83) на користь Малого приватного підприємства "Прикарпаттранс" (ідентифікаційний код 30649051, адреса: 82180, Львівська область, Дрогобицький район, смт. Підбуж, вул. І.Франка, буд. 108) 34  000,00 грн. (тридцять чотири тисячі гривень 00 коп.) суми основного боргу, 1  600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень 00 коп.) судового збору та 1 700,00 грн. (одну тисячу сімсот гривень 00 коп.) витрат на послуги адвоката. 3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 11.12.2017р. Суддя                                                                                                                            С.М. Морозов