Рішення

від 11.12.2017 по справі 910/17332/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017Справа №910/17332/17 За позовом Приватного підприємства "Каралесс"

до Приватного підприємства "Рось"

про стягнення 507853,45 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

від позивача: Старик В.М. (за дов.);

від відповідача: не прибув.

В судовому засіданні 11.12.2017 на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Приватне підприємство "Каралесс" до Приватного підприємства "Рось" про стягнення заборгованості: за договором №003 від 01.01.2015 в сумі 25 701, 34 грн., з яких: 20 323, 40 грн. основна сума боргу, 4 327,25 грн. інфляційне збільшення, 1 050,69 грн. 3% річних; за договором № 006 від 01.01.2016 в сумі 482 152,11 грн., з яких: 404 082,84 грн. основна сума боргу, 62 489,14 грн. інфляційне збільшення, 15580,13 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 10.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17332/17, розгляд останньої призначено на 15.11.2017.

Ухвалою суду від 15.11.2017 розгляд справи відкладено на 11.12.2017.

Через відділ канцелярії господарського суду 29.11.2017 від позивача надійшли письмові пояснення у справі № 910/17332/17.

В судове засідання 11.12.2017 відповідач не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, доказ чого наявні в матеріалах справи. Неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Позивач в судове засідання з'явився та надав суду усні пояснення по суті справи, в яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем його зобов'язань за договором постачання № 003 від 01.01.2015 та договором постачання № 006 від 01.01.2016, в частині оплати поставленого за такими договорами товару.

Відповідач відзиву на повну заяву не надав, викладеного позивачем не спростував.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ :

Як підтверджується матеріалами справи, 01.01.2015 між Приватним підприємством КАРАЛЕСС , як постачальник та Приватним підприємством РОСЬ в особі Філії Охтирський сиркомбінат , як покупцем укладено Договір постачання №003 (далі за текстом - договір -1).

Відповідно до умов договору - 1 постачальник зобов'язувався передати у власність покупця заквасочні культури прямого внесення, стабілізатори, захисні культури, антимікробні препарати, каррагинан тощо - далі по тексту Товар, а покупець зобов'язувався прийняти у власність і сплатити за нього обумовлену даним договором грошову суму.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач, на підставі замовлень відповідача, здійснив поставку низки партій товару, обумовленого договором поставки відповідно до виданих постачальником видаткових накладних, зокрема на підставі видаткової накладної №190 від 24.09.2015 на суму 190 530, 00 грн.

В зв'язку з поставкою товару позивачем надіслано відповідачу рахунок на оплату до вказаної вище видаткової накладної, а саме: рахунок на оплату покупцю КС-00000197 від 24 . 09.2015, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.4. договору покупець зобов'язується оплачувати кожну окрему партію товару (кількість та асортимент якої визначено в рахунку-фактурі та видатковій накладній) протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту отримання товару у наступному порядку: 20 відсотків загальної вартості товару, яка зазначена у рахунку-фактурі та видатковій накладній покупець зобов'язаний оплатити протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту переходу права власності на товар; 80 відсотків загальної вартості товару, яка зазначена у рахунку-фактурі та видатковій накладній покупець зобов'язаний оплатити протягом 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту переходу права власності на товар.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту отримання товару у підприємства, яке буде здійснювати перевезення (п. 4.7. договору - 1).

Відповідно до п. 5.4.1. договору покупець зобов'язаний, зокрема, своєчасно та у відповідності до договору проводити оплату товару.

Позивач стверджує, що він свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та поставив відповідачу товар належної якості на загальну суму 1 575 664, 80 грн., в той час як відповідач свої зобов'язання з оплати вартості отриманого товару виконав лише частково, сплатив позивачу лиши 1 555 341, 40 грн.

Згідно розрахунку позивача, на дату звернення до суду з позовом загальна сума заборгованості становить за договором - 1 становить 20 323,40 грн. (заборгованість за поставлений товар по видатковій накладній №190 від 24.09.2015).

Матеріалами справи також підтверджено, що 01.01.2016 між позивачем, як постачальником та відповідачем, як покупцем укладено договір постачання № 006 (далі за текстом - договір - 1), відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця заквасочні культури прямого внесення, стабілізатори, захисні культури, антимікробні препарати, каррагинан тощо - далі по тексту товар, а покупець зобов'язувався прийняти у власність і сплатити за нього обумовлену даним договором грошову суму.

На виконання умов укладеного між сторонами договору - 2 позивач, на підставі замовлень відповідача, здійснив поставку низки партій товару, обумовленого договором поставки, відповідно до виданих постачальником видаткових накладних, зокрема: видаткова накладна №57 від 01.04.2016; видаткова накладна № 65 від 12.04.2016; видаткова накладна № 80 від 27.04.2016; видаткова накладна №106 від 27.05.2016; видаткова накладна №112 від 31.05.2016.

В зв'язку з поставкою товару позивачем надіслано відповідачу рахунки на оплату до вказаних вище видаткових накладних, а саме: рахунок на оплату покупцю КС-00000064 від 28.03.2015; рахунок на оплату покупцю КС-00000078 від 07.04.2016; рахунок на оплату покупцю КС00000096 від 27.04.2016; рахунок на оплату покупцю КС-00000124 від 26.05.2016; рахунок на оплату покупцю КС-00000132 від 31.05.2016, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п. 3.5. договору покупець зобов'язується оточувати кожну окрему партію товару (кількість та асортимент якої визначено в рахунку-фактурі та видатковій накладній) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару у наступному порядку: 20 відсотків загальної вартості товару, яка зазначена у рахунку-фактурі та видатковій накладній покупець зобов'язаний оплатити протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту переходу права власності на товар; 80 відсотків загальної вартості товару, яка зазначена у рахунку-фактурі та видатковій накладній покупець зобов'язаний оплатити протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту переходу права власності на товар.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання накладної, акта прийому - передачі і т. д. (п. 4.5 договору - 2).

Відповідно до п. 5.4.1. договору покупець зобов'язаний, зокрема, своєчасно та у відповідності до договору проводити оплату товару.

Позивач, зазначає, що він свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та поставив відповідачу товар належної якості на загальну суму 404 082, 84 грн., в той час як відповідач своє зобов'язання з оплати вартості отриманого товару не виконав в повному обсязі.

За розрахунком позивача, станом на дату звернення до суду з позовом загальна сума заборгованості за договором - 2 становить 404 082, 84 грн.

Відповідачем в акті звіряння взаємних розрахунків за період: 2016 р. визнано факт наявності заборгованості перед позивачем, копія якого наявна в матеріалах справи.

31.08.2017 позивачем направлено на адресу відповідача письмову претензію з вимогою про сплату боргу за договорами - 1, 2, які відповідачем були залишені без відповіді.

Доказів сплати відповідачем вартості поставленого за договорами - 1, 2 товару в розмірі 424 406, 24 грн. та/або в будь - якому іншому розмірі матеріали справи не містять.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 424 406, 24 грн. основної заборгованості за договорами -1, 2, 66 816, 39 грн. інфляційного збільшення суми боргу за загальний період прострочення з 24.12.2015 по 12.09.2017, 16 630, 82 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 24.12.2015 по 12.09.2017.

Договори - 1, 2 є договорами поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу за договором - 1 товар на суму 1 575 664, 80 грн. та за договором - 2 товар на суму 404 082, 84 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був оплачений частково на суму 1 555 341, 40 грн. за договором - 1, за договором -2 взагалі неоплачений, станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем за обома договорами складає 424 406, 24 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 424 406, 24 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договорами - 1, 2 в сумі 424 406, 24 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 3.4. договору - 1 та 3.5. договору - 2 є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 424 406, 24 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 66 816, 39 грн. інфляційного збільшення суми боргу за загальний період прострочення з 24.12.2015 по 12.09.2017, 16 630, 82 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 24.12.2015 по 12.09.2017 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013).

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково. Інфляційні втрати в обсязі визначеному позивачем, оскільки при здійсненні перевірки розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем, судом встановлено, що позивачем правильно здійснений розрахунок інфляційних втрат. Розрахунок 3 % річних здійснений позивачем без врахування положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України та, відповідно, без врахування тих обставин, що 01.05.2016, 02.05.2016, 27.06.2016 та 28.06.2016 були вихідними днями, що вплинуло на правильність визначення позивачем початків періодів прострочення відповідача. За розрахунком суду 3 % річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення грошових зобов'язань за договорами - 1, 2, за загальний період прострочення з 24.12.2015 по 12.09.2017, розраховані по кожній видатковій накладній окремо, складають суму 16 605, 40 грн.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано до матеріалів справи доказів, що відповідають вимогам ст. 33, 34 ГПК України та спростовували б докази надані позивачем на підтвердження обставин справи.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав свої обов'язки щодо оплати в повному обсязі поставленого йому товару за договорами - 1, 2, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Крім того, позивач просить суд включити до складу судових витрат витрати позивача на правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката та оплата інших витрат, пов'язаних із розглядом справи. В контексті цієї норми, зокрема, судовими витратами є витрати на послуги адвоката, пов'язані із розглядом справи, якщо згадані витрати понесені стороною, котрій такі послуги надавались, а їх оплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться у статті 1 вказаного Закону, за якою адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом

За змістом ст. 44 і 48 ГПК України, сума, сплачена за послуги адвоката, є складовою судових витрат.

Витрати, пов'язані з оплатою послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2017 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням Едвайс (виконавець) було укладено Договір про надання правової допомоги № 01-09/17. Згідно п.1.1 договору клієнт доручає, а виконавець приймає доручення про надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених договором. З метою здійснення захисту Клієнта та представництва його інтересів, Клієнт доручає здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з виконанням умов даного Договору: адвокату Комлику Володимиру Володимировичу, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 28.04.2016 року, видане на підставі Рішення Ради адвокатів міста Києва №47 від 14.04.2016 року, та його помічникам чи іншим працівникам; адвокату Старику Володимиру Михайловичу, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії НОМЕР_2 від 22 лютого 2016 року, видане на підставі Рішення Ради адвокатів Львівської області № 47 від 25.01.2016 року, та його помічникам чи іншим працівникам. Під правовою допомогою в даному Договорі розуміється представництво інтересів Клієнта в рамках будь-яких суспільних правовідносин, включаючи, але не обмежуючись, вказаних у п. 1.6.даного Договору, захист прав та законних інтересів Клієнта у судах, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, перед іншими особами - як в рамках судових спорів, так і у всіх інших правовідносинах. Клієнт може давати доручення щодо конкретних юридичних послуг (правової допомоги) шляхом направлення Виконавцю окремого письмового замовлення в довільній формі.

Згідно п. 2.1. договору кінцевий фактичний розмір винагороди фіксується в актах передачі - приймання послуг, які оформлюються сторонами за результатами кожного місяця надання послуг. У відповідності до акту прийому - передачі послуг від 31.10.2017, який складений до договору вартість послуг виконавця по відносинах з ПП Рось складала 10 000, 00 грн.

До матеріалів справи додано копії прибуткового касового ордеру № 12 від 31.10.2017 та квитанції до прибуткового касового ордера № 12 від 31.12.2017 на суму 10 000, 00 грн., що підтверджує понесення позивачем витрат на послуги адвоката у розмірі 10 000, 00 грн. Таким чином вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Приватного підприємства "Рось" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код 32191954) на користь Приватного підприємства "Каралесс" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 55, літ. Б; ідентифікаційний код 32917100) 424 406 (чотириста двадцять чотири тисячі чотириста шість) грн. 24 коп. основної заборгованості, 66 816 (шістдесят шість тисяч вісімсот шістнадцять) грн. 39 коп. інфляційних втрат, 16 605 (шістнадцять тисяч шістсот п'ять) грн. 40 коп. 3 % річних, 7 617 (сім тисяч шістсот сімнадцять) грн. 42 коп. судового збору та 9 999 (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 50 коп. витрат на послуги адвоката.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.12.2017.

Суддя І. В. Усатенко