Ухвала

від 13.12.2017 по справі 910/20842/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

13.12.2017Справа № 910/20842/17

За позовом Виробничого кооперативу Всеукраїнський аграрний кооператив

до Публічного акціонерного товариства ДІАМАНТБАНК

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю Львівагромашпроект

про визнання права спільної часткової власності

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Соколов В.В. за договором від 17.10.2017;

від відповідача: Кириєнко С.А. за довіреністю № 257 від 28.11.2017;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Виробничий кооператив Всеукраїнський аграрний кооператив (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Діамантбанк (далі - відповідач) про визнання права спільної часткової власності.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд заборонити ПАТ Діамантабанк , ТОВ Львівагромашпроект та іншим особам вчинення будь-яких дій щодо оприскувача штангового (ОПШ-3524 АСУ з міксером, трьохпозиційна головка, комп'ютерна система Тіджет 844, навігаційна система Матрікс Pro570GS, кабель Boom Pilot SDM (15 секцій), кабель живлення т/даних САN 1,35 45-05072, 2017 р.в.) загальною вартістю 618 420, 32 грн., отриманого у Товариства з обмеженою відповідальністю Львівагромашпроект до моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20842/17, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Львівагромашпроект , розгляд справи призначено на 13.12.2017 року.

06.12.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

12.12.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 13.12.2017 року судом розглянуто клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Як на тому наголошено в п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову зазначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду, адже інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду.

При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.09.2015 у справі № 905/3147/14-908/4637/14.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилається на те, що за наявною інформацією, підтвердження якої третя особа відмовилася надати без відповідного рішення суду, придбання відповідачем майна у третьої особи здійснювалося не для використання у власній господарській діяльності або для власних потреб, а для передання позивачу за Договором лізингу, але подальших дій, до моменту подання позову, не відбувалося - ані передання оприскувача третьою особою, ані передання відповідачем оприскувача позивачу. Однак, за наявною у позивача інформацією, відповідач вже намагається отримати оприскувач у третьої особи, але не для передання його позивачу, а з метою продажу оприскувача стороннім особам.

Дослідивши подане позивачем клопотання, враховуючи те, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, суд дійшов висновку висновку, що у відомостях, які подані позивачем відсутні достатні підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі з урахуванням заявлених позовних вимог, а отже підстави для його застосування у суду також відсутні.

За висновком суду, саме лише посилання позивача в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для її задоволення, а тому заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою та базується лише на його власних міркуваннях та припущеннях.

Жодних належних доказів на підтвердження того, що відповідач намагається отримати оприскувач у третьої особи з метою продажу стороннім особам позивач суду не надав.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів також не наведені, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Водночас, розглянувши в судовому засіданні 13.12.2017 року подане позивачем клопотання про витребування додаткових доказів у справі, суд вирішив задовольнити його, враховуючи наступне.

Так, згідно зі ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно зі ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, згідно з положеннями ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, у відповідності до ч. 3 ст. 43 ГПК України господарський суд має створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, в тому числі й шляхом витребування доказів на підставі поданого стороною або прокурором клопотання (ст. 38 ГПК України).

Так, відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Слід звернути увагу на те, що приписи статті 38 ГПК України не обмежують суд в праві витребувати необхідні для розгляду справи докази колом учасникiв даного судового процесу, тобто суд наділений правом витребувати такі докази також від iнших підприємств, установ та організацій, державних та інших органів чи посадових осіб, незалежно від їх участі у справі.

Необхідно враховувати, що за змістом системного аналізу приписів ст. ст. 43, 104 ГПК України з метою забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, на місцевий господарський суд покладено обов'язок всебічно та повно з'ясувати і дослідити обставини справи, що мають значення для її вирішення по суті.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, згідно з п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 104 ГПК України неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, є підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, суд, розглядаючи справу, має вживати заходів до всебічного й повного встановлення обставин спору, що не суперечить принципу змагальності, оскільки останній відображається в змісті процесуальних прав та обов'язків осіб, що беруть участь у справі та реалізується в сукупності з принципами рівності, диспозитивності та безпосередності, проте суд наділяється в тому числі організаційно-розпорядчими повноваженнями, необхідними для здійснення ним функцій органу правосуддя та прийняття законних і обґрунтованих судових актів.

Слід зазначити, що вказані висновки в тому числі відповідають рекомендаціям Ради Європи, членом якої є Україна.

Так, в Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Крім того, відповідно до п. 62 Додатку до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 р. на 1098 засіданні заступників міністрів, - судді повинні розглядати кожну справу з належною ретельністю та впродовж розумного строку.

За таких обставин, з метою створення учасникам судового процесу необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд вважає за необхідне відкласти розгляд справи на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 38, 66, 67, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Виробничого кооперативу Всеукраїнський аграрний кооператив про вжиття заходів до забезпечення позову залишити без задоволення.

2. Розгляд справи № 910/20842/17 відкласти на 24.01.2018 р. о 14:00 год. Викликати для участі у судовому засіданні представників учасників судового процесу. Засідання відбудеться в приміщенні господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького 44-Б, зал судових засідань № 2.

3. В порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України витребувати від Публічного акціонерного товариства Діамантбанк та Товариства з обмеженою відповідальністю Львівагромашпроект :

- належним чином завірену копію Угоди купівлі-продажу № 89/56-2017 від 005.04.2017 щодо оприскувача, укладеної між відповідачем та третьою особою;

- банківські виписки, що підтверджують рух коштів за Договором фінансового лізингу № 524 від 05.04.2017 та Угоди купівлі-продажу № 89/56-2017 від 05.04.2017;

- інформацію про актуальне місцеперебування та стан оприскувача штангового (ОПШ-3524 АСУ з міксером, трьохпозиційна головка, комп'ютерна система Тіджет 844, навігаційна система Матрікс Pro570GS, кабель Boom Pilot SDM (15 секцій), кабель живлення т/даних САN 1,35 45-05072, 2017 р.в.).

4. Учасникам судового процесу оформити письмові докази відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України.

5. Учасникам судового процесу завчасно подати витребувані судом докази з супровідним листом через відділ діловодства господарського суду міста Києва (пункт 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

6. Явку повноважних представників учасників судового процесу для дачі пояснень з витребуваними ухвалою суду документами визнати обов'язковою.

7. Попередити сторони, що за ухилення від вчинення дій, покладених на них господарським судом, можуть бути застосовані санкції, встановлені приписами пункту 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

8. Попередити позивача про передбачені пунктом 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України правові наслідки.

9. Учасникам судового процесу направити в судове засідання своїх повноважних представників, надавши їм відповідні довіреності, які будуть залучені до матеріалів справи.

Суддя М.Є. Літвінова