Рішення

від 13.12.2017 по справі 910/17484/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/17484/17 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства ВОЯЖ ЛУЦЬК до проТовариства з обмеженою відповідальністю КУРС-КОМПАНІ стягнення заборгованості у розмірі 29 057 грн. 32 коп. Представники:

від Позивача: не з'явилися

від Відповідача: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне підприємство "ВОЯЖ ЛУЦЬК" (надалі також - Позивач ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" (надалі також - Відповідач ) про стягнення заборгованості у розмірі 29 057 грн. 32 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 01.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" (Експедитор) та Приватним підприємством "ВОЯЖ ЛУЦЬК" (Перевізник) було укладено Договір надання транспортно - експедиторських послуг у міжнародному автомобільному сполученні та по території України №45/06-16. Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору він надав послуги з перевезення, що підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною, проте Відповідач всупереч умовам Договору не здійснив оплату отриманих послуг у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Приватним підприємством "ВОЯЖ ЛУЦЬК" в розмірі 19 288,06 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов Договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" 3% річних у розмірі 663,00 грн, інфляційні в розмірі 3 048,24 грн. та пеню у розмірі 6 058,02 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 року порушено провадження у справі № 910/17484/17, судове засідання призначено на 25.10.2017 року.

25.10.2017 року в судове засідання представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки Суд не повідомили, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 10.10.2017 року не виконали.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача надати докази на підтвердження направлення товаророзпорядчих документів Товариству з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 року відкладено розгляд справи на 08.11.2017 року, у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

07.11.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 10.10.2017 року, ухвали суду від 25.10.2017 року та клопотання про відкладення розгляду справи, який призначено на 25.10.2017 року.

08.11.2017 року в судове засідання представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки Суд не повідомили. Представник відповідача вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 10.10.2017 року не виконав.

Суд зазначив, що клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, який призначено на 25.10.2017 року фактично задоволено, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 року розгляд справи було відкладено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 відкладено розгляд справи на 29.11.2017 у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

29.11.2017 року судове засідання не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Як зазначає Верховний Суд України в листі №1-5/45 від 25.01.2006 критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ. Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади.

Відтак, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, недопущення порушення процесуальних прав сторін на участь у судовому засіданні, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, Суд вважає за необхідне продовжити строк розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 продовжено строк розгляду спору на 15 днів, розгляд справи призначено на 13.12.2017.

11.12.2017 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про залучення доказів до матеріалів справи та заява про зменшення позовних вимог.

В судове засідання 13.12.2017 представник Позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на ухвалі господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/17484/17, а також поданими ним документами до судового засідання у справі. Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на ухвалі господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/17484/17, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, відзив на позов не подав.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" є 03028, м.Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 3.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/17484/17 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ", зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки конверт з ухвалою про порушення провадження у справі від 10.10.2017 повернувся до суду за закінченням строку зберігання, Суд доходить висновку, що Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивач та Відповідач про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Щодо заяви Позивача про зменшення розміру позовних вимог, Суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, Суд приймає заяву Позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Позивач та Відповідач були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Сторін не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 13.12.2017, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

01.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" (Експедитор) та Приватним підприємством "ВОЯЖ ЛУЦЬК" (Перевізник) було укладено Договір надання транспортно - експедиторських послуг у міжнародному автомобільному сполученні та по території України №45/06-16.

Відповідно до п.2.3 Договору на кожну транспортно - експедиторську послугу оформляється транспортне замовлення (заявка), що складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою Експедитора і передається Перевізнику в тому числі за допомогою факсимільного зв'язку або по електронній пошті. Замовлення (заявка) є невід'ємною частиною даного Договору. Замовлення (заявки) передані по факсу чи електронній пошті мають силу оригіналу, без обов'язкового передання їх оригіналів у майбутньому.

Згідно з п.4.1 Договору розмір плати за перевезення визначається за згодою сторін та вказується в транспортному замовленні (заявці) і може змінюватися за взаємною письмовою згодою сторін в залежності від зміни умов перевезення вантажу, виходячи із ситуації на транспортному ринку.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що розрахунки між сторонами за даним Договором відбуваються в безготівковому порядку, шляхом оплати Експедитором, за рахунок коштів свого клієнта, однак не залежно від їх одержання, виставлених Перевізником рахунків протягом 30 банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів: рахунок на виконані послуги, оригінал CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження та митних органів, акт виконаних робіт, податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ); контрольний лист прибуття/відбуття.

Цей Договір набирає сили з моменту підписання і діє весь період співробітництва сторін (п.9.1 Договору).

30.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" (Експедитор) та Приватним підприємством "ВОЯЖ ЛУЦЬК" (Перевізник) було укладено Заявку №30/1 до Договору надання транспортно - експедиторських послуг у міжнародному автомобільному сполученні та по території України №45/06-16 про надання послуг з транспортування вантажу за маршрутом Німеччина - Україна, автомобіль Рено НОМЕР_1, водій ОСОБА_1, час на завантаження та замитнення 48 годин 01.07.2016, 23-24.03.2017 р., вантаж - сировина в біг-бегах на палєтах 9т 9 палєт, умови розрахунку - 700 євро по курсу НБУ на день вивантаження протягом 10-14 б/д після отримання оригіналів документів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору за заявкою Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" №30/1 від 30.06.2016 Позивач надав послуги з перевезення, що підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною (СMR) №S 14054/ALT-01/2016 3 rd truck.

Крім того, на виконання умов Договору сторонами підписано акт надання послуг № 225 від 08.07.2016 на суму 19 288,06 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що на виконання умов Договору він надав послуги з перевезення, що підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною, проте Відповідач всупереч умовам Договору не здійснив оплату отриманих послуг у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Приватним підприємством "ВОЯЖ ЛУЦЬК" в розмірі 19 288,06 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов Договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" 3% річних у розмірі 552,00 грн, інфляційні в розмірі 3 159,46 грн. та пеню у розмірі 4 925,28 грн. з урахуванням Заяви про зменшення розміру позовних вимог від 08.12.2017, яка прийнята Судом до розгляду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства ВОЯЖ ЛУЦЬК підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору надання транспортно - експедиторських послуг у міжнародному автомобільному сполученні та по території України №45/06-16 від 01.06.2016 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору за заявкою Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" №30/1 від 30.06.2016 Позивач надав послуги з перевезення, що підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною (СMR) №S 14054/ALT-01/2016 3 rd truck.

Факт надання Позивачем послуг перевезення та прийняття їх Відповідачем підтверджується актом надання послуг № 225 від 08.07.2016 на суму 19 288,06 грн, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що розрахунки між сторонами за даним Договором відбуваються в безготівковому порядку, шляхом оплати Експедитором, за рахунок коштів свого клієнта, однак не залежно від їх одержання, виставлених Перевізником рахунків протягом 30 банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів: рахунок на виконані послуги, оригінал CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження та митних органів, акт виконаних робіт, податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ); контрольний лист прибуття/відбуття.

Суд зазначає, що надана Позивачем експрес-накладна № 59000193122676, оформлена ТОВ Нова Пошта 14.07.2016, не підтверджує направлення передбачених п. 4.2 Договору документів на адресу Відповідача, оскільки містить інше найменування одержувача та іншу адресу, ніж у Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ", проте, з огляду на підписання Відповідачем акта надання послуг № 225 від 08.07.2016, Суд доходить висновку, що Позивачем належним чином виконані умови Договору, документи Відповідачем були отримані, тому у Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" станом на час розгляду даної справи обов'язок по оплаті настав.

05.10.2017 Позивач надіслав на адресу Відповідач претензію від 04.10.2016 № 26 з вимогою сплатити заборгованість за Договором до 15.10.2016 у розмірі 19 288,06 грн., що підтверджується конвертом з претензією, що був повернутий Позивачу 08.11.2016 за закінченням встановленого строку зберігання, яка залишена без відповіді і виконання.

Таким чином, Суд доходить висновку, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "КУРС-КОМПАНІ" перед Приватним підприємством "ВОЯЖ ЛУЦЬК" за Договором Договору надання транспортно - експедиторських послуг у міжнародному автомобільному сполученні та по території України №45/06-16 від 01.06.2016 становить 19 288,06 грн.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Приватному підприємству "ВОЯЖ ЛУЦЬК" в розмірі 19 288,06 грн.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 19 288,06 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних у розмірі 552,00 грн та інфляційні у розмірі 3 159,46 грн за загальний період прострочки з 13.10.2016 по 26.09.2017.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено Судом, 05.10.2016 Позивач надіслав на адресу Відповідач претензію від 04.10.2016 № 26 з вимогою сплатити заборгованість за Договором до 15.10.2016 у розмірі 19 288,06 грн., що підтверджується конвертом з претензією, що був повернутий Позивачу 08.11.2016 за закінченням встановленого строку зберігання, яка залишена без відповіді і виконання.

Таким чином, обов'язок Відповідача по сплаті грошових коштів за Договором у розмірі 19 288,06 грн виник у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, а тому прострочка Відповідача почалась саме з 13.10.2016.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за загальний період прострочки з 13.10.2016 по 26.09.2017 у розмірі 552,00 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних у розмірі 3 159,46 грн. за загальний період прострочки з 13.10.2016 по 26.09.2017 підлягають задоволенню у заявленому Позивачем розмірі.

Також Позивач з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 08.12.2017, яка прийнята Судом до розгляду, просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 13.10.2016 по 26.09.2017 у розмірі 4 925,58 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно норми ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.1996 № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище норм, відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді пені та її розмір мають бути визначені за погодженням сторін у договорі.

Оскільки сторонами спору у Договорі надання транспортно - експедиторських послуг у міжнародному автомобільному сполученні та по території України №45/06-16 від 01.06.2016 можливість застосування пені погоджено не було, правових підстав для її стягнення з Відповідача немає, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 4 925,28 грн задоволенню не підлягають.

Таким чином, позовні вимоги Приватного підприємства "ВОЯЖ ЛУЦЬК" є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49,75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства Вояж Луцьк задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Курс-Компані (03028, м. Київ, просп. Науки, 3, Ідентифікаційний код 40321498) на користь Приватного підприємства Вояж Луцьк (45644, Волинська обл., Луцький район, с. Городище, вул. Миру, 23, Ідентифікаційний код 38112465) заборгованість у розмірі 19 288 (дев'ятнадцять тисяч двісті вісімдесят вісім) грн. 06 коп., 3% річних в розмірі 552 (п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 00 коп., інфляційні в розмірі 3 159 (три тисячі сто п'ятдесят дев'ять) грн. 46 коп. та судовий збір у розмірі 1 317 (одна тисяча триста сімнадцять) грн. 80 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14 грудня 2017 року

Суддя О.В. Чинчин