Рішення

від 05.12.2017 по справі 910/17739/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017Справа № 910/17739/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КБО-Агро"

про стягнення 141 034,80 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Виговська А.К. (представник за довіреністю від 10.07.2017р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (надалі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КБО-Агро" (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором про фінансовий лізингу №00004900 від 04.05.2012 року в розмірі 141 034,80 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо сплати лізингових платежів (плати за користування об'єктом лізингу) відповідно до умов договору.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 21.11.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2017р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, розгляд справи відкладено до 05.12.2017р.

В судове засідання 05.12.2017р. представник відповідача повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 05 грудня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.05.2012 року між позивачем (Лізингодавець) та відповідачем (Лізингоодержувач) укладено Договір про фінансовий лізинг №00004900 (далі по тексту - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten, 1,6 І TDI, 2012 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZCX099209, двигун №CAY K64628 (Об'єкт лізингу), а відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 23 107,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5 776,75 доларів США, строк лізингу становить 60 місяців.

26.02.2015 року між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, згідно якої строк лізингу становить 84 місяці, лізинговий платіж - еквівалент 360,63 дол. США.

Відповідач відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Умови лізингу), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Згідно з п. 6.5. Умов лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок зазначений позивачем, не пізніше 15-го календарного дня, вказаного у Плані відшкодування.

Відповідно до п. 4.4. Умов лізингу відповідач зобов'язувався відшкодувати всі витрати, понесені в результаті експлуатації Об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог позивача щодо експлуатації та/або передачі Об'єкта лізингу. Згідно з п. 9.2. Умов лізингу відповідач був зобов'язаний повністю відшкодувати витрати на технічне обслуговування Об'єкту лізингу.

Відповідно до п. 8.3.1. Умов лізингу якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, Договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

Згідно з п. 12.6.1. Умов лізингу позивач має право в односторонньому порядку припинити договір у разі, якщо Відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 12.9 Умов лізингу у разі дострокового припинення Договору з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення.

Згідно із п. 13.1 Умов лізингу у випадку відмови відповідача від повернення Об'єкту лізингу або затримки у такому поверненні, позивач мав право вилучити Об'єкт лізингу. При цьому, на підставі п. 13.6 Умов лізингу, відповідач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені позивачем, у зв'язку із вилученням (поверненням) Об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов'язані з вилученням Об'єкта лізингу.

18.03.2016 року позивач направив відповідачу вимогу вих. №00004900 від 15.03.2016 року про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору (Вимога).

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Договору, визначається Позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.

Згідно із п. 20.5. Договору, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у Договорі, у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою.

Згідно з п. 12.13. Договору, у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони.

Таким чином, оскільки Вимога направлена 18.03.2016р., то датою припинення Договору є 01.04.2016р.

Відповідно до п.12.9. Договору у разі дострокового припинення Договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Крім того, п. 8.2.2. та п. 8.3.2. Договору встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання Вимоги.

Оскільки датою припинення Договору є 01.04.2016р., то останній днем сплати заборгованості є 21.03.2016р., поверненням Об'єкта лізингу - 01.04.2016р.

Згідно п. 12.10 Умов лізингу у будь-якому випадку дострокового припинення дії Договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.

За умовами п. 6.16. Умов лізингу у випадку розірвання договору за ініціативою позивача відповідно до п. 12 Договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за фактичний час користування об'єктом лізингу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав умови Договору в частині повної сплати лізингових платежів (за період з липня 2016р. по вересень 2017р.) і має перед позивачем заборгованість в розмірі 141 034,80 грн., а також в порушення умов договору відповідачем в зазначений строк не повернуто об'єкт лізингу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договір укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу. Правовідносини сторін щодо фінансового лізингу регулюються нормами Закону України "Про фінансовий лізинг" та Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що до складу лізингових платежів можуть включатися сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як було зазначено вище, в Додатковій угоді від 26.02.2015 року до Договору сторонами погоджено лізинговий платіж в еквіваленті 360,63 дол. США.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу об'єкт лізингу, однак відповідач у строк, встановлений Договором, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів (плати за користування об'єктом лізингу) не виконав та має перед позивачем заборгованість з їх сплати в розмірі 141 034,80 грн. (за період з липня 2016р. по вересень 2017р.).

Так, за умовами укладеного між сторонами договору (п. п. 6.5., 6.16. Умов лізингу та Додаткової угоди від 26.02.2015 року до Договору), відповідач має компенсувати позивачеві щомісячні платежі (еквівалент 360,63 дол. США) за фактичний час користування об'єктом лізингу, а саме:

- за липень 2016р. на суму 8 949,03 грн. не пізніше 15.07.2016р.;

- за серпень 2016р. на суму 8 949,39 грн. не пізніше 15.08.2016р.;

- за вересень 2016р. на суму 9 376,38 грн. не пізніше 15.09.2016р.;

- за жовтень 2016р. на суму 9 350,78 грн. не пізніше 15.10.2016р.;

- за листопад 2016р. на суму 9 200,39 грн. не пізніше 15.11.2016р.;

- за грудень 2016р. на суму 9 217,34 грн. не пізніше 15.12.2016р.;

- за січень 2017р. на суму 9 646,85 грн. не пізніше 15.01.2017р.;

- за лютий 2017р. на суму 9 765,86 грн. не пізніше 15.02.2017р.;

- за березень 2017р. на суму 9 798,32 грн. не пізніше 15.03.2017р.;

- за квітень 2017р. на суму 9 744,22 грн. не пізніше 15.04.2017р.;

- за травень 2017р. на суму 9 574,73 грн. не пізніше 15.05.2017р.;

- за червень 2017р. на суму 9 488,17 грн. не пізніше 15.06.2017р.;

- за липень 2017р. на суму 9 387,20 грн. не пізніше 15.07.2017р.;

- за серпень 2017р. на суму 9 322,28 грн. не пізніше 15.08.2017р.;

- за вересень 2017р. на суму 9 263,86 грн. не пізніше 15.09.2017р.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів на підтвердження оплати лізингових платежів (плати за користування об'єктом лізингу) за заявлений позивачем період, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань за укладеним з позивачем договором встановлено також в рішенні Господарського суду міста Києва від 12.10.2016р. у справі № 910/12716/16, яке набрало законної сили з 01.11.2016р. та відповідно до ст. 35 ГПК України вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/17739/17 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 141 034,80 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Судовий збір в розмірі 2 115,52 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача суми понесених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн., оскільки позивачем не надано суду обґрунтованих розрахунків понесених ним витрат на послуги адвоката, доказів на підтвердження витраченого часу на підготовку відповідних документів, тощо.

При цьому, безпідставними є посилання позивача на норми Цивільного процесуального кодексу України, які регламентують питання розподілу таких витрат при розгляді справи в порядку господарського судочинства.

З урахуванням викладеного, понесені позивачем витрати з оплати вартості послуг на правову допомогу покладаються на останнього.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КБО-Агро" (ідентифікаційний код 36903552, адреса: 03028, м. Київ, просп. Науки, буд. 30) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (ідентифікаційний код 35571472 адреса: 02152, м. Київ, просп. П.Тичин, буд. 1В) 141 034,80 грн. (сто сорок одну тисячу тридцять чотири гривні 80 коп.) суми основного боргу та 2 115,52 грн. (дві тисячі сто п'ятнадцять гривень 52 коп.) судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.12.2017р.

Суддя С.М. Морозов