Рішення

від 07.12.2017 по справі 910/20798/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2017Справа №910/20798/17

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю Епіцентр К

до товариства з обмеженою відповідальністю Екостандарт

про стягнення 16 097,76 грн.

Суддя Удалова О.Г.

за участю представників сторін:

від позивача Чопик І.М. - за довіреністю № 1600 від 30.12.2015 р.;

від відповідача не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Епіцентр К (далі - ТОВ Епіцентр К , позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Екостандарт (далі - ТОВ Екостандарт , відповідач) про стягнення 16 097,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань з оплати послуг, наданих позивачем на виконання умов укладеного сторонами договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні № 19/06 від 12.06.2013 р.

У позові ТОВ Епіцентр К просить суд стягнути з ТОВ Екостандарт 11 289,58 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 823,05 грн. та інфляційну складову боргу в сумі 3 985,13 грн., а всього - 16 097,76 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.11.2017 р. порушено провадження у справі № 910/20798/17 та призначено її до розгляду на 07.12.2017 р.

06.12.2017 р. через відділ автоматизованого діловодства суду надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи документів, витребуваних ухвалою суду від 23.11.2017 р.

У судовому засіданні 07.12.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду від 23.11.2017 р. про надання відзиву на позовну заяву не виконав. Через відділ автоматизованого діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю можливості прибути у судове засідання, в задоволенні якого судом було відмовлено з огляду на його необґрунтованість та ненадання доказів на підтвердження наявності обставин, які перешкоджають представнику відповідача з'явитись у судове засідання.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, та наявність у матеріалах справи доказів необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

12.06.2013 р. між ТОВ Екостандарт (замовник) та ТОВ Епіцентр К (перевізник) був укладений договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні № 19/06 (далі - договір), згідно з умовами якого перевізник зобов'язувався надати замовнику транспортні послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити вказані послуги.

Згідно з п. 2.3 договору замовником для здійснення конкретних перевезень подаються перевізнику по факсу або електронній пошті заявки на перевезення вантажів.

Так, відповідач звернувся до позивача з двома договорами-заявками на перевезення вантажу № 1/30/08/12 від 30.08.2013 р. та № 1/12/11/13 від 12.11.2013 р.

Договором-заявкою № 1/30/08/12 від 30.08.2013 р. визначено наступні умовами перевезення:

- дата та місце завантаження - 02.09.2013 р., Лукавці (Чернівецька обл.) Україна;

- дата та місце вивантаження - 06-08.09.2013 р., Італія (Dolomiti Pulizie snc, Localitta Sant` Anna, Lozzo di Cadore BL);

- вантажоодержувач - Ditta Fedele Loris;

- рухомий склад - автомобіль Вольво (державний номерний знак АА5706ВВ) та причеп (державний номерний знак АА3490ХО);

- вартість перевезення - 1 100,00 Євро.

Договором-заявкою № 1/12/11/13 від 12.11.2013 р. визначено такі умови перевезення:

- дата та місце завантаження - 12.11.2013 р., Лукавці;

- дата та місце вивантаження - 18.11.2013 р., Італія (Italy, bei Ivano Fraz. Santa Maria № 2 Burano 06024 Gubbio (PG);

- вантажоодержувач - Scalearredo di Alicata Eugenio;

- рухомий склад - автомобіль Вольво (державний номерний знак АА9365КЕ) та причеп (державний номерний знак АА9218ХР);

- вартість перевезення - 1 700,00 евро.

Пунктом п. 5.3 договору передбачено, що усі розрахунки між замовником та перевізником виконуються у гривні. Оплата за перевезення, оплата штрафів, пені інших платежів, виражених в іншій валюті окрім гривні, здійснюється в гривнях по офіційному курсу Національного банку України на день вивантаження автомобіля.

Матеріалами справи, а саме міжнародними товарно-транспортними накладними А № 0608473 та А № 0638003, підтверджується, що вантаж за договором-заявкою № 1/30/08/12 від 30.08.2013 р. був отриманий належним вантажоодержувачем своєчасно - 06.09.2013 р., вантаж за договором-заявкою № 1/12/11/13 від 12.11.2013 р. також був отриманий належним вантажоодержувачем своєчасно - 18.11.2013 р.

Враховуючи положення п. 5.3 договору, а також беручи до уваги визначений Національним банком України офіційний курс гривні до євро станом на 06.09.2013 р. (1055,2359 грн. за 100,00 євро) та станом на 18.11.2013 р. (1075,8578 грн. за 100,00 євро) вартість перевезення за договором-заявкою № 1/30/08/12 від 30.08.2013 р. склала 11 607,59 грн. та за договором-заявкою № 1/12/11/13 від 12.11.2013 р. - 18 289,58 грн., а всього 29 897,17 грн.

Таким чином, судом встановлено, що позивач свої зобов'язання з надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом перед відповідачем виконав належним чином.

Проте, відповідач, в порушення умов укладеного сторонами договору, надані позивачем послуги оплатив частково, а саме в розмірі 18 607,59 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача від 27.02.2014 р., 20.06.2014 р., 21.07.2014 р.12.08.2014 р., 12.09.2014 р., 03.10.2014 р.15.06.2015 р.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за послуги, надані останнім на виконання умов договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні № 19/06 від 12.06.2013 р., становить 11 289,58 грн. (29 897,17 грн. - 18 607,59 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 11 289,58 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 823,05 грн. та інфляційну складову боргу в сумі 3 985,13 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що розрахунки за транспортні послуги здійснюються шляхом банківського переказу замовником грошових коштів на рахунок перевізника, якщо інше не обумовлено сторонами у додаткових угодах. Оплата рахунків здійснюється протягом 15-ти днів з дня їх отримання замовником, якщо інший строк оплати не обумовлений у заявці.

Судом встановлено, що разом з супровідним листом № 286/12 від 04.06.2014 р. відповідач отримав рахунок-фактуру № СТВ-004828 від 06.09.2013 р. на суму 11 607,59 грн. (для оплати міжнародного перевезення за сполученням Україна-Італія, здійсненого автомобілем Вольво, державний номерний знак АА5706ВВ) та рахунок-фактуру № СТВ-007040 від 18.11.2013 р. на суму 18 289,58 грн. (для оплати міжнародного перевезення за сполученням Україна-Італія, здійсненого автомобілем Вольво, державний номерний знак АА9365КЕ) - 04.06.2014 р., що підтверджується відміткою про отримання вхідної кореспонденції менеджером ТОВ Екостандарт ОСОБА_2, засвідченою печаткою вказаного товариства.

Отже, зважаючи на положення п. 5.1 договору останнім днем строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг є 19.06.2014 р., а прострочення виконання вказаного зобов'язання почалось з 20.06.2014 р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач послуги з перевезення, надані позивачем, оплатив частково та з порушенням строків, встановлених умовами договору, відтак допустив порушення зобов'язання.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних з урахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування з 16.06.2015 р. по 20.11.2017 р., суд встановив, що розмір 3% річних становить 824,91 грн., тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

З приводу наведеного суд зазначає, що п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Проте, відповідного клопотання позивачем, як заінтересованою особою, суду не надано, а тому, враховуючи, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене відповідачем порушення зобов'язання, вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню судом у розмірі, визначеному позивачем, а саме - 823,05 грн.

Щодо порядку обчислення інфляційної складової боргу суд зазначає наступне.

У п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) .

Однак, як вбачається з розрахунку інфляційної складової боргу, долученого до матеріалів позовної заяви, позивач всупереч наведеним роз'ясненням Вищого господарського суду України не включив у свій розрахунок ті періоди часу, коли мала місце дефляція, у зв'язку з чим розрахунок позивача є невірним.

Здійснивши власний розрахунок інфляційної складової боргу, з урахуванням визначеного позивачем періоду її нарахування з липня 2015 р. по жовтень 2017 р., суд встановив, що розмір інфляційної складової боргу становить 3 121,38 грн. Таким чином, вказана позовна вимога є обґрунтованою, проте підлягає задоволенню у розмірі меншому, ніж визначено позивачем, а саме - 3 121,38 грн. У стягненні 863,75 грн. інфляційних судом відмовлено.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті послуг з перевезення, а також 3% річних та інфляційної складової боргу підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати за позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Екостандарт (04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, будинок 18/14, ідентифікаційний код 31990310) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Епіцентр К (02139, м. Київ, вул. Братиславська, будинок 11, ідентифікаційний код 32490244) основний борг у розмірі 11 289,58 грн. (одинадцять тисяч двісті вісімдесят дев'ять грн. 58 коп.), 3% річних у розмірі 823,05 грн. (вісімсот двадцять три грн. 05 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 3 121,38 грн. (три тисячі сто двадцять одна грн. 38 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 514,15 грн. (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять грн. 15 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Повне рішення складено 14.12.2017 р.

Суддя О.Г. Удалова