Рішення

від 05.12.2017 по справі 910/17921/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.12.2017Справа № 910/17921/17 За позовом Селянського (фермерського) господарства ім. Мічуріна до Товариства з обмеженою відповідальністю “Деметра 25” про розірвання договору та стягнення 114  000,00 грн., -                                                                        Суддя Морозов С.М. За участю представників сторін: від позивача: не з'явились; від відповідача: не з'явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Селянське (фермерське) господарство ім. Мічуріна звернулось до суду з позовною заявою про розірвання Договору поставки мінеральних добрив № ДМ-0001340 від 15.08.2017р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю “Деметра 25” та стягнення з останнього суми передоплати вартості товару в розмірі 114 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору оплатив вартість товару, а відповідач в свою чергу зобов'язання з поставки оплаченого товару не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про розірвання договору та повернення суми передоплати вартості товару за договором. Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 21.11.2017р. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2017р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, розгляд справи відкладено до 05.12.2017р. В судове засідання 05.12.2017р. представники сторін не з'явились, проте до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Зважаючи на те, що неявка представників сторін, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. В судовому засіданні 05 грудня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 15.08.2017 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки мінеральних добрив № ДМ-0001340 (надалі – Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язувався передати у встановлені договором строки мінеральні добрива (далі – товар) у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності, а покупець прийняти товар та оплатити його вартість за цінами та на умовах, визначених договором. Згідно з п. 1.2 Договору ціна, кількість. асортимент, терміни і пункти поставки товару обумовлюються в додатках (специфікаціях) до даного договору, які погоджуються сторонами та є невід'ємними частинами даного договору. В п. 3.1. Договору сторони домовились, що постачальник поставляє товар партіями в терміни, зазначені в додатках (специфікаціях) до даного договору. Відповідно до п. 4.3. Договору датою поставки товару є підписання сторонами відповідної видаткової накладної. В п. 5.1. Договору відповідач взяв на себе зобов'язання поставити покупцю товар належної якості, зазначений у додатках (специфікаціях) до договору. Як передбачено в п. 6.1. Договору ціна на товар та загальна вартість партії товару визначається у додатках (специфікаціях) до договору. Згідно п. 6.3. Договору покупець здійснює оплату наданих послуг не пізніше двох банківських днів з дня отримання відповідного рахунку постачальника, якщо інше не передбачено даним договором або додатками чи додатковими угодами до нього. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2017р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором (п. 7.1. Договору). 15.08.2017р. сторонами підписано та скріплено їхніми печатками Специфікацію № 1 до договору, за умовами якої сторони погодили назву продукції, кількість, одиницю виміру, ціну за одиницю без ПДВ та з ПДВ, загальна вартість продукції склала 227  999,81 грн., умови оплати – 50% попередня оплата вартості товару протягом 2-х банківських днів з моменту виставлення рахунку постачальником, строк поставки 16.08.2017р. На виконання умов договору, відповідачем було виставлено позивачеві рахунок-фактуру № ДМ-0001340 від 15.08.2017р. на суму 227  999,81 грн., а останнім на умовах договору було здійснено 50 % передоплату вартості товару, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 1251 від 16.08.2017р. на суму 114  000,00 грн. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що ним належним чином виконано зобов'язання за договором та оплачено вартість товару на умовах договору, натомість відповідач взяті на себе зобов'язання з поставки оплаченого товару не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про розірвання договору та повернення суми передоплати вартості товару за договором. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін. Згідно ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Матеріалами справи (платіжним дорученням №1251 від 16.08.2017р.) підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача вартості передоплати за товар у розмірі 114  000,00 грн. Пунктом 4 Специфікації № 1 від 15.08.2017р. до договору визначено строк поставки товару – 16.08.2017р. Проте, відповідач в добровільному порядку взяті на себе зобов'язання з поставки обумовленого сторонами товару не виконав. У розумінні приписів частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем. Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 18.01.2010р. у справі № 42/423). Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідачем  не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем. З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати вартості товару в розмірі 114  000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Стосовно вимоги позивача про розірвання договору суд зазначає наступне. Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ч.ч. 1, 3 ст. 612 ЦК України). Загальні норми, якими регулюються відносини суб'єктів господарювання щодо розірвання договорів визначені главою 53 Цивільного кодексу України. Якщо сторони не можуть дійти згоди щодо розірвання договору, вони мають право передати спір на вирішення суду. Під час розірвання або зміни Договору у такий спосіб, потрібно обов'язково дотримуватися вимог передбачених у статтях 651, 652 ЦК України, статті 188 ГК України. Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Стаття 188 Господарського кодексу України визначає порядок зміни та розірвання господарських договорів, зокрема в п. 2 зазначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (п. 4 ст. 188 Господарського кодексу України). У даному випадку, як на підставу розірвання договору, позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань за договором, що на думку позивача, є істотним порушенням умов договору. Як зазначалось вище істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (аналогічна позиція викладена в постанові    Верховного суду    України від 18.09.2013р. у справі № 6-75цс13). Судом встановлено, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором, що призвело до неможливості досягнення мети договору, що, на думку суду, є істотним порушенням умов договору. Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивач належними засобами доказування доведено, що укладений договір має бути розірваний у судовому порядку. За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/17921/17 підлягають задоволенню в повному обсязі. Судовий збір в розмірі 3 310,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 2. Розірвати Договір поставки мінеральних добрив № ДМ-0001340 від 15.08.2017р., укладений між Селянським (фермерським) господарством ім. Мічуріна та Товариством з обмеженою відповідальністю “Деметра 25”. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Деметра 25” (ідентифікаційний код 34465980, адреса: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 9Б) на користь Селянського (фермерського) господарства ім. Мічуріна (ідентифікаційний код 03763678, адреса: 55120, Миколаївська обл., Кривоозерський район, с. Курячі Лози, вул. Леніна, буд. 75) 114  000,00 грн. (сто чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.) суми основного боргу та 3 310,00 грн. (три тисячі триста десять гривень 00 коп.) судового збору. 4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 11.12.2017р. Суддя                                                                                                                            С.М. Морозов