Рішення від 13.12.2017 по справі 910/19630/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/19630/17

За позовом Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю Мефферт Ганза Фарбен

до Товариства з обмеженою відповідальністю АКТА ГРУПП

про стягнення 76764,47 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Захарченко Д.В. - керівник

від відповідача не з'явилися

В судовому засіданні 13.12.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Спільного підприємства з іноземними у формі товариства з обмеженою відповідальністю Мефферт Ганза Фарбен до Товариства з обмеженою відповідальністю АКТА ГРУПП про стягнення 76 764,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог Спільне підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю Мефферт Ганза Фарбен (позивач) зазначило, що 08.02.2017 між сторонами було укладено договір поставки № 217011, за умовами якого позивач зобов'язався виготовити, поставити та передати у власність ТОВ АКТА ГРУПП (відповідач) товар, а саме: продукцію під знаком товарів та послуг BAUSTAR (фарбу фасадну - 308 шт. та фарбу латексну - 44 шт.), а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах визначених договором. За доводами позивача, останнім належним чином виконано зобов'язання за договором та поставлено товар відповідачу на загальну суму 70 419,36 грн, що підтверджується видатковою накладною № 00005567 від 31.07.2017. Проте, відповідачем так і не було проведено оплату за отриманий товар. 16.08.2017 сторонами було проведено звірку взаємних розрахунків, в ході звірки було встановлено переплату відповідача за попередні взаємовідносини у сумі 99,28 грн. За результатами звірки, сторонами підписано акт, яким встановлено заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 70 320,08 грн.

Позивачем також направлялися претензії на адресу відповідача з вимогою погасити заборгованість, які залишені без відповіді. А тому, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у розмір 76 764,47 грн, з яких: 70 320,08 грн - основна сума заборгованості, 4 623,78 грн - пеня, 1265,76 грн - інфляційні нарахування та 554,85 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19630/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 13.12.2017.

У судове засідання, призначене на 13.12.2017, з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, витребуваних судом документів не надав, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

08 лютого 2017 року між Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю Мефферт Ганза Фарбен (надалі - постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю АКТА ГРУПП (надалі - покупець/відповідач) укладено договір поставки №217011 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується виготовити, поставити та передати у власність покупця, в період дії цього договору, товари під знаком товарів та послуг BAUSTAR , а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Специфікація є єдиним документом, який визначає асортимент, ціни на товари, мінімальну кількість товару, що постачається та є невід'ємним додатком до цього договору.

Кількість товару, його асортимент, ціна вказується у видаткових накладних постачальника на товар, які за своєю суттю (змістом), крім доказу прийомки-передачі, являють собою специфікацію до договору та складають його невід'ємну складову частину (п. 1.1.3. договору).

Згідно з п. 4.9. договору право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару покупцеві, що підтверджено підписами уповноважених осіб у видатковій накладні.

Покупець, відповідно до п. 5.1. договору оплачує товари шляхом банківського переказу на рахунок постачальника у вигляді 100% передоплати на підставі виставленого рахунку.

Відповідно до п. 11.1. цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 15.01.2018 р., а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.

За доводами позивача, останнім належним чином виконано зобов'язання за договором та поставлено товар відповідачу на загальну суму 70 419,36 грн, що підтверджується видатковою накладною № 00005567 від 31.07.2017.

Проте відповідачем в порушення взятого на себе зобов'язання, так і не було проведено оплату за отриманий товар, у зв'язку з чим утворився борг на вказану суму. В подальшому, сторонами було проведено звірку взаємних розрахунків, в ході якої було встановлено переплату відповідача за попередні взаємовідносини у сумі 99,28 грн. За результатами звірки, сторонами підписано акт від 16.08.2017, яким встановлено заборгованість відповідач перед позивачем у сумі 70 320,08 грн.

Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 5.1. договору покупець оплачує товари шляхом банківського переказу на рахунок постачальника у вигляді 100% передоплати на підставі виставленого рахунку.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 70 419,36 грн, що підтверджується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печаткою (завірена копія якої міститься в матеріалах справи, оригінал оглянутий в судовому засіданні) а також товарно-транспортною накладною від 31.07.2017 № 000005567.

Відповідачем в свою чергу товар було прийнято, однак не оплачено, у зв'язку з чим в останнього утворився борг перед позивачем у сумі 70 320,08 грн, з урахуванням Акта звірки взаємних розрахунків від 16.08.2017, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання

Отже, з урахуванням п. 5.1. договорів виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи настав.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 70 419,36 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 623,78 грн - пені, 1265,76 грн - інфляційних нарахувань та 554,85 грн - 3% річних.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України ), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України ), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України ).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання .

У п. 7.2. договору сторони визначили, що у випадку, якщо покупець прийняв товар, але порушив обов'язки з його оплати, він сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період та яка нараховується від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат та пені становлять суми більші, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України , суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми у розмірах, заявлені позивачем, а саме: пеня у розмірі 4 623,78 грн та інфляційні втрати у розмірі 1265,76 грн.

Судом також встановлено, що розрахунок позивача 3% річних, розрахований арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенні, а саме - 3% річних у розмірі 554,85 грн.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України , судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання щодо сплати грошових коштів за договором поставки виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю Мефферт Ганза Фарбен про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю АКТА ГРУПП заборгованості у розмірі 76 764,47 грн (70 320,08 грн (основна сума заборгованості) + 4 623,78 грн (пеня) + 1265,76 грн (інфляційні нарахування) + 554,85 грн (3% річних) є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32 , 33 , 44 , 49 , 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АКТА ГРУПП (04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 12; ідентифікаційний код 38995891) на користь Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю Мефферт Ганза Фарбен (49051, м. Дніпро, вул.. Курсантська, буд. 7б,; ідентифікаційний код 31158382) 70 320 (сімдесят тисяч триста двадцять) грн 08 коп. - основної суми заборгованості за договором; 4 623 (чотири тисячі шістсот двадцять три) грн 78 коп. - пені; 1 265 (одну тисячу двісті шістдесят п'ять) грн 76 коп. - інфляційних нарахувань; 554 (п'ятсот п'ятдесят чотири) грн 85 коп. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.12.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.