Рішення

від 13.12.2017 по справі 910/17916/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/17916/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТ-ЕКСПРЕС

до Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор Авто

про стягнення 33 000 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача : не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

В судовому засіданні 13.12.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТ-ЕКСПРЕС до Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор Авто про стягнення 33 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір про перевезення вантажу № 1015 від 19.05.2017, за умовами якого позивач як перевізник взяв на себе зобов'язання приймати до перевезення і доставляти довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видавати його вантажоодержувачу, а відповідач як експедитор за договором зобов'язався оплачувати надані послуги по перевезенню вантажу. За доводами позивача, перевізником належним чином виконано зобов'язання за договором та заявкою до нього, й надані послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 33 000,00 грн, що підтверджується міжнародно-транспортною накладною (CMR) № 056941. Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань так і не здійснив оплату таких послуг, у зв'язку з чим в останнього утворилася заборгованість у сумі 33 000,0 грн. З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлялася претензія на адресу відповідача з вимогою погасити заборгованість, яка залишена без відповіді з боку відповідача. А тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості у розмірі 33 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17916/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 15.11.2017.

Ухвалою суду від 15.11.2017 у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання та не виконання вимог ували суду, розгляд справи було відкладено до 13.12.2017.

07.12.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про долучення документів на виконання вимог ухвали суду та клопотання про слухання справи без участі уповноваженого представника за наявними у ній матеріалами справи.

У судове засідання, призначене на 13.12.2017, представник відповідача не з'явився вдруге, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, враховуючи клопотання позивача та незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 13.12.2017 справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

19 травня 2017 року між вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕСТ-ЕКСПРЕС (надалі - перевізник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вектор Авто (надалі - експедитор/відповідач) було укладено договір № 1015 перевезення вантажу (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору перевізник зобов'язується приймати до перевезення і доставляти довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати особі, яка має право отримання вантажу (одержувачеві), а експедитор зобов'язується оплатити надані послуги по перевезенню вантажу.

Найменування, вид, кількість (об'єм, маса), характер, властивості і умови перевезення вантажу, строки перевезення, відправника і утримувача, спосіб і місце завантаження і розвантаження, особливі умови перевезення зазначаються експедитором у письмовій заявці, яка є невід'ємною частиною договору (п.1.2. договору).

Вартість послуг по кожному перевезенню вантажу визначається за погодженням сторін і зазначається в заявці (п. 1.3. договору).

У п. 3.1. договору сторони передбачили, що вартість послуг по перевезенню вантажу обумовлена в заявці, кожне перевезення оплачується експедитором, за рахунок коштів замовника, шляхом перерахування, на банківський рахунок перевізника або готівковими коштами.

Згідно з п. 3.2. договору послуги перевізника (зазначені у п. 3.1. цього договору), надані по даному договору, оплачуються експедитором за кожною заявкою на перевезення вантажу через 14 банківських днів після отримання виставлених перевізником оригіналів документів ЦМР, а також рахунку, акту виконаних робіт, податкової накладної, виписаних датою розвантаження автомобіля, інших документів, якщо такі вказані в заявці на перевезення вантажу, та оригіналу договору.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами підписано заявку на перевезення вантажу, в якій зазначено наступну інформацію: місце завантаження (м. Бориспіль, Київське шосе, 1), митний пост та СТЗ замовника (Київ, Чайка, вул.. Антоновича, 1-а), вантажоодержувач, його адреса, місце розвантаження (Wannrdorf 80, 8130 Frohnleiten. Austriaдата), час завантаження - 19.05.2017, дата розвантаження - 01.06.2017. Також у вказаній заявці сторонами затверджено безготівковий спосіб оплати послуг у розмір 33 000,00 грн протягом 10-14 банківських днів по оригіналах документів.

Даний договір відповідно до п. 7.1. вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом 365 днів.

За доводами позивача, перевізником належним чином виконано зобов'язання за договором та надано послуги по перевезенню вантажу, вчасно та відповідно до умов заявки однак, відповідач не експедитор свій обов'язок не виконав та не оплатив надані позивачем послуги, у зв'язку з чим в останнього утворився бор на суму 33 000,00 грн.

Отже, спір у справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повноти та вчасності оплати послуг за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Внаслідок укладення сторонами договору та заявки на здійснення транспортного перевезення, між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належним чином виконано зобов'язання за договором та заявкою до нього, та надано послуги по перевезенню вантажу у міжнародному сполученню автомобільним транспортним засобом із причепом державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за маршрутом м. Київ, (Україна) - м. Фрогнлайтен (Австрія), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 056941, на суму 33 000,00 грн.

Також, матеріалами справи підтверджується факт направлення позивачем на адресу відповідача 05.07.2017 документи, визначені умовою договору на оплату, а саме: копію договору № 1015, копію міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 056941, рахунку № 0061 від 24.05.2017, акт здачі-прийняття робіт № 0061 від 24.05.2017, копію заявки, на перевезення та вимогу про сплату заборгованості № 19 від 30.06.2017

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань у повному обсязі не розрахувався за надані позивачем послуги.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України ).

З урахуванням положень п. 3.2. договору, заявки та ст. 530 Цивільного кодексу України , строк виконання грошових зобов'язань відповідача по сплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав.

Позивачем також долучено до матеріалів справи докази на підтвердження отримання послуг без зауважень з боку замовника (ТОВ Бізнес Солюшен Груп та виконавця (відповідач) щодо перевезення вантажу за маршрутом м. Київ, (Україна) - м. Фрогнлайтен (Австрія), автомобілем НОМЕР_2, а саме: акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 24.05.2017 № 1015, а також платіжне доручення № 760 від 24.05.2017, на підтвердження оплати замовником послуг у сумі 33 500,00 грн.

З огляду на зазначене, та враховуючи приписи п. 3.1 договору, у відповідача виникло зобов'язання щодо оплати послуг за договором перед позивачем.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення суми боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 33 000,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України , судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання щодо сплати грошових коштів за отримані послуги виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор Авто (04070, м. Київ, вул.. Верхній Вал, буд. 72; ідентифікаційний код 40411773) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТ-ЕКСПРЕС (90100, Закарпатська область, м. Іршава, вул.. Білецька, буд. 49; ідентифікаційний код 32637362 ) заборгованість у розмірі 33 000 (тридцять три тисячі) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі та 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.12.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.