Рішення

від 12.12.2017 по справі 922/3766/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р.Справа № 922/3766/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лава", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех", м. Харків про стягнення 35074,78 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 1/2017 від 28.11.2017 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Лава" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 35074,78 грн., з яких: заборгованість за договором поставки №2016/1/1801 від 18.01.2016 р. - 25025,00 грн., пеня - 4529,53 грн., інфляційні втрати - 4629,63 грн., 3% річних - 890,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки №2016/1/1801 від 18.01.2016 р. в частині оплати товару в обумовлений договором строк.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.11.2017 р. було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.12.2017 р. о 11:00.

04.12.2017 р. судом розгляд справи було відкладено на 12.12.2017 р. о 12:00.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, в судове засідання представник відповідача не з'явився.

При цьому суд зазначає, що відповідач про розгляд справи у суді був повідомлений належним чином, оскільки згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 61052, м. Харків, вул. Чоботарська, буд. 80-А, а з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана відповідачу за вищезазначеною адресою, але не була ним отримана та повернута Укрпоштою до суду з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання.

У підпункті 3.9.1. пункту 3 Постанови Пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Вищим господарським судом України було роз'яснено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

18 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лава" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех" (покупець) укладено договір поставки №2016/1/1801 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник в строк та на умовах, визначених договором, зобов'язувався поставити товар, а покупець зобов'язувався прийняти та здійснити оплату товару. Найменування, асортимент, кількість, одиниці виміру, ціна на товар вказується у специфікаціях (рахунках, видаткових накладних, якщо специфікації до договору не складаються) до цього договору.

Згідно п. 1.2. договору, товар постачається за цінами, обумовленими сторонами у специфікаціях (або видаткових накладних, рахунках, тощо) до договору.

Пунктом 5.3 договору було встановлено, що його вартість становить 2160,00 грн. Вартість договору є орієнтованою і може бути змінена за узгодженням сторін. У будь-якому випадку загальна вартість цього договору визначається на підставі суми всіх видаткових накладних, шляхом складання сум таких накладних.

Згідно п. 7.4. договору, у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1% від суми невиконаного грошевого зобов'язання за кожен день прострочення.

Специфікацією №1 від 18.01.2016 р. було визначено, що товаром є засіб миючий синтетичний порошкоподібний, кількість 225 кг, загальною вартістю 2160,00 грн. Строк поставки: 10 календарних днів з моменту узгодження заявки. Поставка товару здійснюється на умовах ЕXW згідно ІНКОТЕРМС-2010, м. Харків, вул. Польова, буд. 91.

Як вбачається з матеріалів справи, на зазначених умовах договору між сторонами було узгоджено два випадки поставки товару, а саме: 22.01.2016 р. на суму 2160,00 грн. та 22.04.2016 р. на суму 5004,00 грн. За обома випадками зобов'язання обох сторін були виконані належним чином про що свідчить: видаткова накладна № 1 від 22.01.2016 р. на суму 2160,00 грн., довіреність № 3 від 21.01.2016 р. та платіжне доручення № 79 від 21.01.2016 р. на суму 2160,00 грн.; видаткова накладна № 15 від 22.04.2016 р. на суму 5004,00 грн., довіреність № 13 від 22.04.2016 р. та платіжне доручення № 143 від 06.04.2016 р. на суму 5004,00 грн.

16 серпня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лава" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех" (покупець) укладено додаткову угоду до договору поставки № 2016/1/1801 від 18.01.2016 р., згідно якої п.5.3. договору від 18.01.2016 р. викладено у наступній редакції: загальна вартість цього договору становить 100000,00 грн. Вартість договору є орієнтованою і може бути змінена за узгодженням сторін. У будь-якому випадку загальна вартість цього договору визначається на підставі суми всіх видаткових накладних, шляхом складання сум таких накладних.

Також, 16 серпня 2016 року сторонами була погоджена Специфікація №3 до договору від 18.01.2016 р., згідно якої було визначено, що товаром є засіб миючий синтетичний порошкоподібний універсальний серії Comely expert, кількість 2,5 тони, загальною вартістю 25025,00 грн. Строк поставки: 10 календарних днів з моменту узгодження заявки. Поставка товару здійснюється на умовах ЕXW згідно ІНКОТЕРМС-2010, м. Харків, вул. Польова, буд. 91.

Згідно видаткової накладної № 32 від 16.08.2016 р. ТОВ "Компанія Лава" поставило ТОВ "Компанія Еко-Тех" товар, згідно договору поставки №2016/1/1801, на загальну суму 25025,00 грн.

Пунктом 4 Специфікації № 3 від 16.08.2016 р. до договору було визначено порядок розрахунків: у формі відстрочки платежу, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, не пізніше 14 календарних днів з моменту підписання видаткової накладної.

Однак, в обумовлений договором строк відповідач не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим зобов'язання щодо оплати товару у розмірі 25025,00 грн. відповідачем було порушено з 31.08.2016 р.

У зв'язку із порушення зобов'язань за договором в редакції додаткової угоди від 16.08.2016 р. позивач за вих.№ 08-01/12 від 08.12.2016 р. повідомив відповідача, що станом на 08.12.2106 р. існує заборгованість за договором в сумі 25025,00 грн., яку просив погасити протягом 3 днів з моменту отримання повідомлення. Вказана вимога була відправлена відповідачу 08.02.2016 р., але не була ним отримана у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно із положеннями ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором поставки, відповідно до ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З урахуванням вищевикладеного сума заборгованості у розмірі 25025,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунки позивача 3% річних за період з 31.08.2016 р. по 07.11.2017 р. та інфляційних втрат за період з 01.09.2016 р. по 07.11.2017 р., господарським судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума 3% річних у розмірі 890,62 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 4629,63 грн.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 4529,53 грн. суд зазначає наступне.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

У підпункті 2.9. пункту 2 Постанови Пленуму № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" Вищим господарським судом України було роз'яснено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Враховуючи вищевикладене, умови п.7.4. договору, якими передбачено вищий розмір пені ніж в розмірі подвійної облікової ставки, судом була перерахована сума пені та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 3576,34 грн. за період з 31.08.2016 р. по 28.02.2017 р.

За таких обставин позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 25025,00 грн., пені у розмірі 3576,34 грн., інфляційних втрат у розмірі 4629,63 грн. та 3% річних у розмірі 890,62 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенні, господарський суд на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання позову до суду у розмірі 1556,80 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 530, 549, 611, 612, 625, 627, 628, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 4-3, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Еко-Тех" (61052, м. Харків, вул. Чоботарська, буд. 80-А, ідентифікаційний код 39829854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Лава" (61001, м. Харків, вул. Державінська, 38, ідентифікаційний код 40118759) заборгованість у розмірі 25025,00 грн.; пеню у розмірі 3576,34 грн.; інфляційні втрати у розмірі 4629,63 грн.; 3% річних у розмірі 890,62 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1556,80грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову - відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 14.12.2017 р.

Суддя ОСОБА_2